Партам та стільцям по 20 років
Кореспондентка Радіо Свобода Наталка Коваленко побувала в звичайній школі Зінківського району на Полтавщині, яку закінчувала сама. Вона подивилася, які умови створені тамтешнім 80 школярам.
«Цегляна двоповерхова видовжена будівля. Дерев’яні вхідні двері синього кольору. Старенькі дерев’яні вікна, які навіть не можна відкривати, бо розсиплються – це Бобрівницька загальноосвітня школа Зінківського району на Полтавщині. Минуло уже 10 років, як я закінчила в ній 9 клас, але майже нічого тут не змінилося. Щоправда, дітей дещо менше: сьогодні тут навчається 82 школяра, а було – більше сотні.
Перед початком нового навчального року в школі зробили косметичний ремонт: переклеїли шпалери, пофарбували підвіконня, батареї, підлогу та повісили новенькі штори – це все на, що спромоглися батьки.
За рахунок районної державної адміністрації торік оновили підлогу в спортивному залі. Але на нові парти та стільці коштів немає. Востаннє їх закуповували понад 20 років тому, і строк їх використання давно закінчився, зазначає вчителька української мови та літератури Людмила Катькало. «Ті стільці та столи, які нам видавали 20 років тому, і залишилися, – каже вона. – Ремонтуємо своїм та батьківським коштом. Підварюємо, міняємо дощечки, фарбуємо. У нас вимагають парти згідно зросту дитини, а таких у нас дуже мало. Але підручниками ми забезпечені повністю і діти користуються ними безкоштовно».
Директор школи Ольга Юхименко зауважує, що справжньою проблемою для цієї сільської школи є відсутність комп’ютерів. «Із 9-го класу вводиться інформатика, і нам потрібні комп’ютери – це найперше, чого нам не вистачає. Програми всі вже є, а підручниками зазвичай нас забезпечують до жовтня», – розповіла директор.
Про інтерактивну дошку, відео- чи аудіотехніку в цій сільській школі можуть тільки мріяти. Можливо тому що тут не вчаться діти заможних батьків? Адже в сусідніх селах Полтавщини потрібне шкільне обладнання встановлюється за спонсорські кошти».
Фасад та за фасадом однієї з київських шкіл
Розташована посеред чепурного саду з барвистими клумбами, пофарбована у приємний рожевий колір, прикрашена написом «Ласкаво просимо»… Такою кореспондентка Радіо Свобода побачила одну з державних шкіл у Голосіївському районі в Києві. Щоправда, за фасадом цього навчального закладу виявилося не так гарно, як на перший погляд. Якби не батьки, у деяких класах не було б найнеобхіднішого: ні парт, ні дошок, ні книжкових шаф.
«Держава не виділяє достатньо коштів, тож батькам доводиться вкладати в школу свої гроші. Мати майбутнього першокласника Стефана – Анна – зазначає, що хоч ззовні школа дійсно красива, однак класам багато чого не вистачає: «Кабінети кожного першого класу потребують ремонту. Вікна не в найкращому стані, майже всі старі. Ті, що нові, замінювали батьки. Жодних зручностей в класах немає: ні магнітофонів, ні телевізорів…»
Анна розповідає, що кожен перший клас складався на ремонт свого кабінету. «Наш клас збирав по 300 гривень з сім’ї, щоб зробити ремонт у нашому кабінеті, – каже вона. – А на ремонт самої будівлі ми виклали 100 гривень. Але це все офіційно, як спонсорський внесок. Вимагати чи навіть дуже наполегливо пропонувати платити гроші – такого не було. Нас просто запитали, чи ми можемо добровільно внести якісь кошти».
Заступник директора з господарської роботи Зінаїда Данилівна говорить, що до навчального року школа майже готова. Однак на ремонт покрівлі та заміну вікон коштів не вистачило. «За кошти батьківського комітету школи купувалися шафи в кабінети, зараз закінчуємо замінювати вхідні двері, – розповіла заступник директора. – Також проведені косметичні ремонти всіх кабінетів. За кошти Піклувальної ради побілено стелі в майстернях та обідній залі. Єдина проблема – нам треба замінити 105 метрів квадратних вікон, а також поремонтувати покрівлю».
Потрібна стратегія
474 українські школи – в аварійному стані, констатує колишній міністр освіти України Станіслав Ніколаєнко. До цієї цифри він додає ще дві-три сотні шкіл, які негайно потребують капітального ремонту. Драматичною, на думку екс-міністра, є і ситуація з підручниками. «Для 9-го класу надруковано лише 10-15 % підручників. Як починати новий навчальний рік? Уряд недодав коштів на фінансування, а видавництва зараз не можуть брати кредити. Тому криза буде саме з підручниками», – стверджує екс-міністр.
Заступник міністра освіти Павло Полянський відкидає твердження колишнього керівника цього міністерства, який очолював його два роки тому. Полянський переконує: наступного року в Україні будуть лише сучасно обладнані школи. Водночас вирішується і проблема з підручниками, каже він. «Ми готуємося до 2010 року, щоб до того часу повністю закінчити модернізацію приміщень. Зараз щороку відповідно до Постанови (Про вдосконалення роботи із забезпечення
учнів і студентів навчальних закладів підручниками та посібниками, – ред.) ми друкуємо нові підручники лише для одного класу. Минулого року це був восьмий, зараз – дев’ятий. І, на відміну від 2007 року, книжки завозяться до шкіл не під Новий рік».
Латання дірок у забезпеченні шкіл відбувається з року в рік і триватиме нескінченно довго, якщо в Україні не затвердять загальну концепцію розвитку освіти. У цьому переконує почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеслав Брюховецький. І така концепція має бути не набором красивих фраз, а чіткою програмою, де прописані як джерела фінансування освітніх програм, так і відповідальність можновладців за невиконання концепції. «До влади приходять на рік, на два, на три… не більше, – наголошує він. – І кожен наступний керівник відкидає все те, що було зроблене до нього. Тож розвиток освіти має бути стратегічно продуманий».
За офіційною статистикою Міністерства освіти, 1 вересня за парти сядуть на 10 відсотків більше школярів, ніж рік тому.
(Київ – Прага)
Кореспондентка Радіо Свобода Наталка Коваленко побувала в звичайній школі Зінківського району на Полтавщині, яку закінчувала сама. Вона подивилася, які умови створені тамтешнім 80 школярам.
«Цегляна двоповерхова видовжена будівля. Дерев’яні вхідні двері синього кольору. Старенькі дерев’яні вікна, які навіть не можна відкривати, бо розсиплються – це Бобрівницька загальноосвітня школа Зінківського району на Полтавщині. Минуло уже 10 років, як я закінчила в ній 9 клас, але майже нічого тут не змінилося. Щоправда, дітей дещо менше: сьогодні тут навчається 82 школяра, а було – більше сотні.
Перед початком нового навчального року в школі зробили косметичний ремонт: переклеїли шпалери, пофарбували підвіконня, батареї, підлогу та повісили новенькі штори – це все на, що спромоглися батьки.
За рахунок районної державної адміністрації торік оновили підлогу в спортивному залі. Але на нові парти та стільці коштів немає. Востаннє їх закуповували понад 20 років тому, і строк їх використання давно закінчився, зазначає вчителька української мови та літератури Людмила Катькало. «Ті стільці та столи, які нам видавали 20 років тому, і залишилися, – каже вона. – Ремонтуємо своїм та батьківським коштом. Підварюємо, міняємо дощечки, фарбуємо. У нас вимагають парти згідно зросту дитини, а таких у нас дуже мало. Але підручниками ми забезпечені повністю і діти користуються ними безкоштовно».
Директор школи Ольга Юхименко зауважує, що справжньою проблемою для цієї сільської школи є відсутність комп’ютерів. «Із 9-го класу вводиться інформатика, і нам потрібні комп’ютери – це найперше, чого нам не вистачає. Програми всі вже є, а підручниками зазвичай нас забезпечують до жовтня», – розповіла директор.
Про інтерактивну дошку, відео- чи аудіотехніку в цій сільській школі можуть тільки мріяти. Можливо тому що тут не вчаться діти заможних батьків? Адже в сусідніх селах Полтавщини потрібне шкільне обладнання встановлюється за спонсорські кошти».
Фасад та за фасадом однієї з київських шкіл
Розташована посеред чепурного саду з барвистими клумбами, пофарбована у приємний рожевий колір, прикрашена написом «Ласкаво просимо»… Такою кореспондентка Радіо Свобода побачила одну з державних шкіл у Голосіївському районі в Києві. Щоправда, за фасадом цього навчального закладу виявилося не так гарно, як на перший погляд. Якби не батьки, у деяких класах не було б найнеобхіднішого: ні парт, ні дошок, ні книжкових шаф.
«Держава не виділяє достатньо коштів, тож батькам доводиться вкладати в школу свої гроші. Мати майбутнього першокласника Стефана – Анна – зазначає, що хоч ззовні школа дійсно красива, однак класам багато чого не вистачає: «Кабінети кожного першого класу потребують ремонту. Вікна не в найкращому стані, майже всі старі. Ті, що нові, замінювали батьки. Жодних зручностей в класах немає: ні магнітофонів, ні телевізорів…»
Анна розповідає, що кожен перший клас складався на ремонт свого кабінету. «Наш клас збирав по 300 гривень з сім’ї, щоб зробити ремонт у нашому кабінеті, – каже вона. – А на ремонт самої будівлі ми виклали 100 гривень. Але це все офіційно, як спонсорський внесок. Вимагати чи навіть дуже наполегливо пропонувати платити гроші – такого не було. Нас просто запитали, чи ми можемо добровільно внести якісь кошти».
Заступник директора з господарської роботи Зінаїда Данилівна говорить, що до навчального року школа майже готова. Однак на ремонт покрівлі та заміну вікон коштів не вистачило. «За кошти батьківського комітету школи купувалися шафи в кабінети, зараз закінчуємо замінювати вхідні двері, – розповіла заступник директора. – Також проведені косметичні ремонти всіх кабінетів. За кошти Піклувальної ради побілено стелі в майстернях та обідній залі. Єдина проблема – нам треба замінити 105 метрів квадратних вікон, а також поремонтувати покрівлю».
Потрібна стратегія
474 українські школи – в аварійному стані, констатує колишній міністр освіти України Станіслав Ніколаєнко. До цієї цифри він додає ще дві-три сотні шкіл, які негайно потребують капітального ремонту. Драматичною, на думку екс-міністра, є і ситуація з підручниками. «Для 9-го класу надруковано лише 10-15 % підручників. Як починати новий навчальний рік? Уряд недодав коштів на фінансування, а видавництва зараз не можуть брати кредити. Тому криза буде саме з підручниками», – стверджує екс-міністр.
Заступник міністра освіти Павло Полянський відкидає твердження колишнього керівника цього міністерства, який очолював його два роки тому. Полянський переконує: наступного року в Україні будуть лише сучасно обладнані школи. Водночас вирішується і проблема з підручниками, каже він. «Ми готуємося до 2010 року, щоб до того часу повністю закінчити модернізацію приміщень. Зараз щороку відповідно до Постанови (Про вдосконалення роботи із забезпечення
учнів і студентів навчальних закладів підручниками та посібниками, – ред.) ми друкуємо нові підручники лише для одного класу. Минулого року це був восьмий, зараз – дев’ятий. І, на відміну від 2007 року, книжки завозяться до шкіл не під Новий рік».
Латання дірок у забезпеченні шкіл відбувається з року в рік і триватиме нескінченно довго, якщо в Україні не затвердять загальну концепцію розвитку освіти. У цьому переконує почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеслав Брюховецький. І така концепція має бути не набором красивих фраз, а чіткою програмою, де прописані як джерела фінансування освітніх програм, так і відповідальність можновладців за невиконання концепції. «До влади приходять на рік, на два, на три… не більше, – наголошує він. – І кожен наступний керівник відкидає все те, що було зроблене до нього. Тож розвиток освіти має бути стратегічно продуманий».
За офіційною статистикою Міністерства освіти, 1 вересня за парти сядуть на 10 відсотків більше школярів, ніж рік тому.
(Київ – Прага)
