Ось як пояснив кінорежисер Радіо Свобода свою неучасть у Московському міжнародному кінофестивалі (ММКФ):
– Когось там покликали на фестиваль, а мене на фестиваль не покликали – ані на відкриття, ані кудись іще. Мені здається, це суверенне право Микити Сергійовича Михалкова як президента фестивалю: обирати людей, які там йому приємні чи неприємні, адже він організує цей фестиваль. Тому я не можу сказати, що якось переймаюся цим. Це просто такі російські новинні сайти, які кажуть, що я цим переймаюсь. Просто я не розумію певних речей. Але це ж питання життя, порядності і таких моментів. А інше – мені все одно.
– Російські ЗМІ повідомляють про певний бойкот цього фестивалю, наводячи Ваше прізвище, також режисера Івана Диховичного, відомого галериста Марата Гельмана. Чи справді така тенденція спостерігається, на Вашу думку?
– Власне, у зв’язку з останніми подіями в Союзі кінематографістів Росії величезна кількість людей просто, як то кажуть... вони не звикли, що відповідно до їхніх морально-етичних норм можна здійснювати якісь вчинки. І тому, так би мовити, вони не хочуть брати участь в якихось (на мій погляд!!) сумнівних із їхньої точки зору речах. Це не означає жодного бойкоту, це просто означає, що результатом того конфлікту довкола Союзу кінематографістів стало те, що дуже послабли якісь людські та художні зв’язки. Тому ... ну просто не хочеться, от і все! Не хочеться, бо не можна виганяти журнал «Мистецтво кіно» з їхнього приміщення, це ж неможливо, це якесь безумство! Це питання того, що багато людей не хочуть перебувати в одному просторі з тими, хто робить фестиваль, і займає абсолютно чітку позицію. Їм неприємно, розумієте? Неприємно перебувати поряд з паном Разлоговим Кирилом Іллічем (програмний директор ММКФ – ред.), який в радянські часи прекрасно працював у Держкіно перекладачем, а, напевно всім зрозуміло, хто тоді працював перекладачами в найтемніші часи, коли закривали кінофільми, а потім якимось фантасмагоричним чином вияснилось, що він був борцем за хороших режисерів.., а це не точно відповідає дійсності. Величезна кількість людей на Московському кінофестивалі, які, боячись втратити роботу, нічого не сказали, коли звільняли Марлена Хуциєва із вченої ради ВДІКу. Розумієте, не можна було цього робити! А люди промовчали. І ось із цими людьми дуже багатьом просто не хочеться зустрічатися. Ось мені, наприклад, не хочеться.
(Прага – Київ)
– Когось там покликали на фестиваль, а мене на фестиваль не покликали – ані на відкриття, ані кудись іще. Мені здається, це суверенне право Микити Сергійовича Михалкова як президента фестивалю: обирати людей, які там йому приємні чи неприємні, адже він організує цей фестиваль. Тому я не можу сказати, що якось переймаюся цим. Це просто такі російські новинні сайти, які кажуть, що я цим переймаюсь. Просто я не розумію певних речей. Але це ж питання життя, порядності і таких моментів. А інше – мені все одно.
– Російські ЗМІ повідомляють про певний бойкот цього фестивалю, наводячи Ваше прізвище, також режисера Івана Диховичного, відомого галериста Марата Гельмана. Чи справді така тенденція спостерігається, на Вашу думку?
– Власне, у зв’язку з останніми подіями в Союзі кінематографістів Росії величезна кількість людей просто, як то кажуть... вони не звикли, що відповідно до їхніх морально-етичних норм можна здійснювати якісь вчинки. І тому, так би мовити, вони не хочуть брати участь в якихось (на мій погляд!!) сумнівних із їхньої точки зору речах. Це не означає жодного бойкоту, це просто означає, що результатом того конфлікту довкола Союзу кінематографістів стало те, що дуже послабли якісь людські та художні зв’язки. Тому ... ну просто не хочеться, от і все! Не хочеться, бо не можна виганяти журнал «Мистецтво кіно» з їхнього приміщення, це ж неможливо, це якесь безумство! Це питання того, що багато людей не хочуть перебувати в одному просторі з тими, хто робить фестиваль, і займає абсолютно чітку позицію. Їм неприємно, розумієте? Неприємно перебувати поряд з паном Разлоговим Кирилом Іллічем (програмний директор ММКФ – ред.), який в радянські часи прекрасно працював у Держкіно перекладачем, а, напевно всім зрозуміло, хто тоді працював перекладачами в найтемніші часи, коли закривали кінофільми, а потім якимось фантасмагоричним чином вияснилось, що він був борцем за хороших режисерів.., а це не точно відповідає дійсності. Величезна кількість людей на Московському кінофестивалі, які, боячись втратити роботу, нічого не сказали, коли звільняли Марлена Хуциєва із вченої ради ВДІКу. Розумієте, не можна було цього робити! А люди промовчали. І ось із цими людьми дуже багатьом просто не хочеться зустрічатися. Ось мені, наприклад, не хочеться.
(Прага – Київ)
