Роман Іваничук належить до категорії тих людей, щодо яких ніколи не замислюєшся, а скільки ж йому років. Його душа наповнена творчістю і молодечим духом і завжди видається, що Іваничукові до 80-ки ще ого –го…
У самісінький переддень уродин я зустріла Романа Іваничука у центрі Львова. Хоч був після лікарні, тримався бадьоро. Письменник прогулювався своїм улюбленим містом, про яке так багато сказав і написав. Важко уявити собі Львів без Іваничука, а Іваничука без Львова, це неймовірно гармонійне поєднання. Місто, яке надихнуло митця на «Манускрипт з вулиці Руської» про середньовічний Львів. Роман зі своєю містичною історією.
Найновіша книга Романа Іваничука
Письменник довгий час по крихті визбирував архівні матеріали про зародження ідеї визвольної війни, майбутньої Хмельниччини, про Львів кінця XVI - початку XVIII століття. Одного дня гості принесли квіти і дружина Софія поставила їх у вазу на столі, де, власне, і були матеріали. Письменниця Ніна Бічуя зачепила вазу. З поваги до численних гостей, Роман Іваничук стримав емоції і вирішив, що навряд чи щось уже колись напише. У його записах нічого не можна було розібрати. З розпачу письменник вигадав містифікацію і так почався новий роман про Львів.
Те, що кожна нова книжка – остання, письменник любить повторювати. У такі хвилі він нагадує Мольфара, який щось заговорює. А, можливо, у такий спосіб митець приховує власний страх, а раптом уже нічого не вдасться путнього на папері. Востаннє на своє 70-ліття Роман Іваничук вже казав, що усе, годі, більше не пишу, інтерв’ю не даю, нехай про мене тепер говорять. Але після цього вже вийшов добрий десяток його книг. Бо чи може письменник без своєї творчої праці?
Найновіше – спогади про друзів
Найновіша «Люлька з червоного дерева» Романа Іваничука, за визначенням митця – «цукерка», бо уся вона просякнута ніжністю й почуттями. Це спогади про друзів Романа Іваничука скульптора Емануїла Миська, режисера Сергія Данченка, письменницю Ніну Бічую, поета Романа Кудлика та інших, оповідки про неповторних людей, дивовижну красу Гуцульщини, краю, де народився письменник у селі Трач на Коломийщині. Там навчався у Коломийській гiмназiï. Зрештою, про цей період свого життя він написав в автобіографічному творі «Благослови, душе моя, Господа...». Описує Роман Іваничук в новій книжці і знане село Криворівню, яке обвиває Черемош.
«Ранок над Криворівнею розпочався задовго до того, як в долині над рікою розтанули рештки нічних тіней. Із-за Ігреця вже злетіла в небо днина, виполірувавши небесну баню білизною, а Черемош, щойно прокидаючись, починав видихати із себе сизий серпанок…»
Та хіба не зраджують молодечу Іваничукову душу ось ці слова: «Я губами зсуваю з обличчя коханої кленову аплікацію, щоб відчути тепло її щік, уздріти зелені, немов святоіванська отава, очі й упевнитись, що вона біля мене, що не віднесла її в безвісті позолотна круговерть. Така-то моя з Любкою осінь: стигла, ласкава й діткнута сумом, достоту як пізня любов».
Найбільший успіх подарував Романові Іваничукові його перший історичний роман «Мальви» (первісна назва «Яничари»), де ще у 1968 році письменник бачив проблему збереження національної самосвідомості, звернув увагу на важливість національної історії, а любов до рідної землі i народу вважав виміром моральності.
Однак і нині найчастіше Роман Іваничук розмірковує над тим, «чому такий незмірно тривалий час наш народ дозволяв себе осідлувати тій нікчемній поторочі?!» Власне цими словами закінчується його нова книжка «Люлька з червоного дерева».
(Львів – Київ – Прага)
У самісінький переддень уродин я зустріла Романа Іваничука у центрі Львова. Хоч був після лікарні, тримався бадьоро. Письменник прогулювався своїм улюбленим містом, про яке так багато сказав і написав. Важко уявити собі Львів без Іваничука, а Іваничука без Львова, це неймовірно гармонійне поєднання. Місто, яке надихнуло митця на «Манускрипт з вулиці Руської» про середньовічний Львів. Роман зі своєю містичною історією.
Письменник довгий час по крихті визбирував архівні матеріали про зародження ідеї визвольної війни, майбутньої Хмельниччини, про Львів кінця XVI - початку XVIII століття. Одного дня гості принесли квіти і дружина Софія поставила їх у вазу на столі, де, власне, і були матеріали. Письменниця Ніна Бічуя зачепила вазу. З поваги до численних гостей, Роман Іваничук стримав емоції і вирішив, що навряд чи щось уже колись напише. У його записах нічого не можна було розібрати. З розпачу письменник вигадав містифікацію і так почався новий роман про Львів.
Те, що кожна нова книжка – остання, письменник любить повторювати. У такі хвилі він нагадує Мольфара, який щось заговорює. А, можливо, у такий спосіб митець приховує власний страх, а раптом уже нічого не вдасться путнього на папері. Востаннє на своє 70-ліття Роман Іваничук вже казав, що усе, годі, більше не пишу, інтерв’ю не даю, нехай про мене тепер говорять. Але після цього вже вийшов добрий десяток його книг. Бо чи може письменник без своєї творчої праці?
Чому такий незмірно тривалий час наш народ дозволяв себе осідлувати тій нікчемній поторочі?!
Найновіше – спогади про друзів
Найновіша «Люлька з червоного дерева» Романа Іваничука, за визначенням митця – «цукерка», бо уся вона просякнута ніжністю й почуттями. Це спогади про друзів Романа Іваничука скульптора Емануїла Миська, режисера Сергія Данченка, письменницю Ніну Бічую, поета Романа Кудлика та інших, оповідки про неповторних людей, дивовижну красу Гуцульщини, краю, де народився письменник у селі Трач на Коломийщині. Там навчався у Коломийській гiмназiï. Зрештою, про цей період свого життя він написав в автобіографічному творі «Благослови, душе моя, Господа...». Описує Роман Іваничук в новій книжці і знане село Криворівню, яке обвиває Черемош.
«Ранок над Криворівнею розпочався задовго до того, як в долині над рікою розтанули рештки нічних тіней. Із-за Ігреця вже злетіла в небо днина, виполірувавши небесну баню білизною, а Черемош, щойно прокидаючись, починав видихати із себе сизий серпанок…»
Та хіба не зраджують молодечу Іваничукову душу ось ці слова: «Я губами зсуваю з обличчя коханої кленову аплікацію, щоб відчути тепло її щік, уздріти зелені, немов святоіванська отава, очі й упевнитись, що вона біля мене, що не віднесла її в безвісті позолотна круговерть. Така-то моя з Любкою осінь: стигла, ласкава й діткнута сумом, достоту як пізня любов».
Найбільший успіх подарував Романові Іваничукові його перший історичний роман «Мальви» (первісна назва «Яничари»), де ще у 1968 році письменник бачив проблему збереження національної самосвідомості, звернув увагу на важливість національної історії, а любов до рідної землі i народу вважав виміром моральності.
Однак і нині найчастіше Роман Іваничук розмірковує над тим, «чому такий незмірно тривалий час наш народ дозволяв себе осідлувати тій нікчемній поторочі?!» Власне цими словами закінчується його нова книжка «Люлька з червоного дерева».
(Львів – Київ – Прага)
