«Починається з самого ранку: коли я сплю, його вже немає, вже біжить, бо руки-ноги трусяться, біжить десь, шукає похмелятися. Магазини так рано не працюють, то біжить по всіляких точках таких, де продають саморобну горілку. Він набирає горілки... Потім півпенсії йде на той «чорний список», там де він п’є. Не знаю, що вони там п’ють, це хімія якась, бо після того дуже велика блювота, понос, часто буває, що до туалету не добігає, а потім я маю проблеми. Але коли починаєш говорити, то згоджується до першої чарки. Після першої чарки – уже герой, вже нічого не треба, ніяких проблем...»
Таких історій, як у Софії Миколаївни, в Україні безліч. Їх можуть розповідати інші дружини або діти залежних від алкоголю чоловіків, або ж чоловіки залежних жінок.
Алкоголізм – горілкомор
«Є тверезі, або майже тверезі люди, які роблять справу, для яких наркотик– це гроші, і є навпаки – значно більша частина людей, які без роботи, без надії, і їх влаштовує лише тимчасовий стан ейфорії, викликаний вживанням алкоголю. На жаль, таких верств населення є надзвичайно багато. Це, переважно, сільське населення, це значна частина молоді і це неповні сім’ї, в яких хтось із батьків на заробітках, а таких сімей у нас сотні тисяч. Таким чином, за впливом на здоров’я суспільства, на здоров’я нації нинішню алкоголізацію українського населення можна сміливо порівняти із голодомором, лише назвавши його «горілкомором».
За словами Сергія Шевчука, офіційна статистика наводить від 700 до 900 тисяч тих, що перебувають на обліку як хворі на алкоголізм, проте реальна цифра в 3-5 разів вища.
«Горілка може зробити те, чого не зробили соціальні катаклізми, коли найбільш сміливі, найбільш завзяті, найбільш працездатні люди від 3-х до 5-ти мільйонів виїхали за межі України, а та частина, яка лишилася, задавить усі свої позитивні якості вживанням алкоголю, або їхні діти — наркотиками. То буде надзвичайно велика шкода для української нації і майбутнього українського суспільства», – прогнозує в глобальному плані голова правління фонду Здоров’я для всіх, Сергій Шевчук.
У маленькому своєму «неглобальному» світі моя співрозмовниця Софія Миколаївна відчуває цю шкоду на собі – через свою близьку людину, яка нібито й поруч, а насправді – ні.
«Коли пляшка взяла вже його в руки, а не він пляшку, все полетіло: одна робота, друга робота... А сам він,звісно, «не винуватий»! Всі винуваті, крім нього. Йому добре, він собі випив — і йому все добре! А скільки близьких страждає біля нього, того він не розуміє. Бо він проспиться, і як ні в чому не було. А в мене вже почалися проблеми з тиском. Бо все проходить через серце, через душу, душа рветься...»
У свідомості людей алкоголізм – це коли вже хтось під парканом лежить
Переважно ті, кого вже вразив зелений змій, не погоджуються, що мають серйозну проблему. А як же розпізнати, коли людині треба бити на сполох?
За словами психіатра Воронкова, починають бити на сполох набагато пізніше, «у свідомості людей ознака алкоголізму одна: коли вже хтось під парканом лежить».
У великих містах України алкоголь став транквілізатором, способом спілкування і комунікації, а в молодіжному середовищі – приводом для зустрічей.
В Україні діти п’ють найбільше
Всесвітня організація охорони здоров’я нещодавно провела опитування школярів у 41 країні світу, чи вживають вони спиртне. Україна в списку перша. 40 відсотків дітей заглядають у чарку. Керівник дослідження в Україні в цьому міжнародному проекті ВОЗ Ольга Балакірєва розповіла Радіо Свобода про ці невтішні результати.
«Ми, практично, маємо, що вже в 11-12 років є не лише спроба алкогольного напою, а є вже досвід перебування у стані алкогольного сп’яніння. Ми навіть в 11-12-річному віці маємо приблизно шосту частину підлітків (хлопців, зокрема), які вже знають, що таке стан сп’яніння!»
Психологічні проблеми у підлітків починаються з родини і школи, найчастіше неповнолітні просто замикаються в собі і свої проблеми вирішують алкоголем, зауважив головний лікар дитячого спеціалізованого шпиталю Олександр Мендюк.
«Раніше такого не було, а зараз, починаючи вже з 10-річного віку, дедалі більше до нас потрапляє дітей, які вживали алкоголь у такій дозі, що їх привозили в реанімаційне відділення», – розповідає Олександр Мендюк.
За словами лікаря, з алкогольним отруєнням потрапляють не бездомні діти чи сироти, а діти з благополучних сімей.
Батьки ж дітей та вчителі скаржаться на те, що поруч зі школами безліч кіосків та крамниць з дешевими напоями.
За спостереженням медиків, на дітей, як і на дорослих, найбільший вплив має телевізійна реклама напоїв.
«Якщо є пропаганда алкоголізації, тобто реклама агресивна, культ цього, яким насичуються ЗМІ і так далі, то контрпропаганди практично немає, нема просвітницької роботи! Колись був журнал «Тверезість і культура» – не дуже якісний, але був! А зараз контрпропаганда взагалі не ведеться», – скаржиться психіатр Євген Воронков.
Для України найбільш ефективними є саме попереджувальні заходи, каже Радіо Свобода зі столиці Євросоюзу Брюсселя координатор бельгійської Психіатричної платформи з допомоги людям із різними видами залежностей лікар Фредерік Ґюстен, хоча, за його словами, поряд із цим існує велика кількість людей, вражених алкоголем, людей хворих, людей, що потребують допомоги. «Для них треба створити систему підтримки, таку систему, що супроводжуватиме їх на шляху до відмови від алкоголю. Та найголовніше – це прикласти всі зусилля, щоб не допустити алкоголізму, попередити його, особливо серед молоді. Очевидно, що попереджувальні заходи завжди гірше фінансуються, ніж усі інші плани дій», – вважає експерт із Брюсселя.
Дещо інакше бачить вихід голова правління фонду Здоров’я для всіх, народний депутат Сергій Шевчук. «Є три речі: перша – обмеження у віці, в часі, в місці продажу, не буду розшифровувати. Друге – це якість продукції. На жаль, не вся нинішня продукція, навіть під славними брендами, є якісною. І третє – це ефективна антиалкогольна пропаганда і поступова заміна пропаганди на моду на здоров’я».
Такі кроки, за словами політика, мають робити на рівні держави. А що ж робити маленькому українцеві, якого вже вразила хвороба під назвою «алкоголізм»?
Без власної волі нема успіху
Психіатр, який має досвід у лікуванні хворих на алкогольну залежність, Євген Воронков застерігає щодо поняття «боротьба», в якому є переможці і переможені.
«Боротися – це таке слово, яке не дуже доречне, бо ж це внутрішня боротьба, а не із зовнішнім ворогом. Це доволі ризикована штука. Найкраще звернутись до товариства анонімних алкоголіків, які вже мали досвід того, що кинули пити; по-друге – можна пройти курс детоксикації у медичній установі (чи в приватному порядку). І хоча методики лікування існують, але головним при цьому всьому є згода і власна мотивація, власна воля — «я хочу з цим покінчити». Якщо людина не хоче, то все марна трата часу», – переконаний психіатр.
Саме такий висновок робить і моя співрозмовниця Софія Миколаївна, яка має чоловіка-алкоголіка біля себе: «Людина мусить взятися сама, зрозуміти, що для неї найважливіше – чи горілка, чи сім’я, чи взагалі життя... Ось ми, бувало, ходимо по вулиці, а він мені показує: дивися, той – якийсь там бувший начальник, а отой – бувший тренер (то знайомі, друзі його). А вони йдуть такими «бомжами», такі вже нещасні! От, кажу, ти подивися, то, певно, на них уже махнули рукою, а самі вони не можуть викарабкатися... Кажу, дивися, не дай Бог, щоб тебе така доля спіткала, щоб ти залишився один»... Треба людину рятувати... Бо якщо махнути рукою, то що ж тоді?»
