– Пане Романе, чи відомо Вам щось про продаж будівлі Українського Вільного Університету?
– Звичайно, сьогодні я безпосередньо не пов’язаний з Українським Вільним Університетом. Але я довгі роки співпрацював з цією інституцією і в міру можливостей слідкував за цим питанням. Я можу підтвердити, що такі чутки надходили постійно. І мені здається, що та ціла справа проходила в атмосфері якоїсь засекреченості, без прозорості для ширшої громадськості. Можливо, тому виринали чутки. Мені відомо з одного джерела, що будинок продали, існує контракт про продаж одній приватній німецькій особі 15-го липня цього року. Але офіційного повідомлення, хоча б навіть для професорської колегії університету, до сьогодні немає.
– Продаж такої, можна сказати, історичної будівлі, де УВУ працював багато десятиріч, – серйозне питання. Чи справді університет опинився в такому скрутному становищі, що йому довелося вдатися до такого крайнього кроку?
– Про таке скрутне становище колишній ректор університету професор Кіпа інформував ще минулого літа на професорській колегії, коли було прийнято постанову в крайньому випадку продати цей будинок і створити за отримані гроші інвестиційний фонд, який мав би оплачувати подальшу діяльність університету. Тут, очевидно, треба зауважити, що це не просто будинок. Це будинок, який уфондував українському суспільству Блаженніший патріарх Йосип Сліпий. І якщо університет опинився в такій ситуації, що не бачать іншого виходу, як продаж, то це стверджує цей факт, що керівництво УВУ, або особи, які конкретно несли відповідальність, об‘єктивно не зуміли створити надійної альтернативи.
– На початку 90-их університет надав притулок українському генконсульству в Мюнхені. Тим часом Україна дедалі міцніше тримається на ногах і, очевидно, тепер вже сама могла б домогти університету. Які міркування були в цьому напрямку?
– Саме про таку альтернативу я й кажу. Нині в Інтернеті можна знайти інформацію, наприклад від колишнього віце-прем’єра України академіка Миколи Жулинського, який повідомляє, що старання чи ініціатива з боку України давно була. Мені також відома ініціатива, бо сам був до неї причетний, що за посередництва Адміністрації Президента України велися розмови про можливу співпрацю і також конкретну фінансову підтримку універсистету. Був підписаний протокол намірів у Києві з боку університету колишнім ректором профосорем Кіпою, а з боку української сторони – заступником голови Адміністрації Президента.
– Тобто, можна сказати, що особисто Президент України Ющенко проявляв інтерес до долі УВУ?
– Наскільки мені відомо, інтерес був і ініціатива була, бо він також публічно заявляв, що йому збереження університету дуже лежить на серці.
– Але ж бажання допомогти одне, а справжня, конкретна допомога – це вже інша справа...
– Тут не було тільки бажання допомогти чи підтримати університет. Коли йдеться про продаж будинку, то була конкретна пропозиція. І знову ж, на прохання Президента Ющенка один український підприємець погодився купити цей будинок для того, щоб його зберегти надалі як центр української культури і також він міг би далі служити місцем праці Українського Вільного Університету. Але за тих обставин, які мені відомі, складається враження, що зараз сучасне керівництво УВУ чомусь не було зацікавлене серйозно розглянути таку пропозицію і довести її до успішного завершення.
– Стару будівлю УВУ продали і виходить, що в наступному семестрі студенти вчитимуться вже в іншій будівлі?
– Я маю інформацію, що є намір купити, а може, вже й купили інший будинок для УВУ в районі Нюмфенбург міста Мюнхена. А коли йдеться про продовження діяльності чи праці університету, то, за офіційним повідомленням УВУ, зимовий семестр мав би початися першого жовтня.
– Звичайно, сьогодні я безпосередньо не пов’язаний з Українським Вільним Університетом. Але я довгі роки співпрацював з цією інституцією і в міру можливостей слідкував за цим питанням. Я можу підтвердити, що такі чутки надходили постійно. І мені здається, що та ціла справа проходила в атмосфері якоїсь засекреченості, без прозорості для ширшої громадськості. Можливо, тому виринали чутки. Мені відомо з одного джерела, що будинок продали, існує контракт про продаж одній приватній німецькій особі 15-го липня цього року. Але офіційного повідомлення, хоча б навіть для професорської колегії університету, до сьогодні немає.
– Продаж такої, можна сказати, історичної будівлі, де УВУ працював багато десятиріч, – серйозне питання. Чи справді університет опинився в такому скрутному становищі, що йому довелося вдатися до такого крайнього кроку?
– Про таке скрутне становище колишній ректор університету професор Кіпа інформував ще минулого літа на професорській колегії, коли було прийнято постанову в крайньому випадку продати цей будинок і створити за отримані гроші інвестиційний фонд, який мав би оплачувати подальшу діяльність університету. Тут, очевидно, треба зауважити, що це не просто будинок. Це будинок, який уфондував українському суспільству Блаженніший патріарх Йосип Сліпий. І якщо університет опинився в такій ситуації, що не бачать іншого виходу, як продаж, то це стверджує цей факт, що керівництво УВУ, або особи, які конкретно несли відповідальність, об‘єктивно не зуміли створити надійної альтернативи.
– На початку 90-их університет надав притулок українському генконсульству в Мюнхені. Тим часом Україна дедалі міцніше тримається на ногах і, очевидно, тепер вже сама могла б домогти університету. Які міркування були в цьому напрямку?
– Саме про таку альтернативу я й кажу. Нині в Інтернеті можна знайти інформацію, наприклад від колишнього віце-прем’єра України академіка Миколи Жулинського, який повідомляє, що старання чи ініціатива з боку України давно була. Мені також відома ініціатива, бо сам був до неї причетний, що за посередництва Адміністрації Президента України велися розмови про можливу співпрацю і також конкретну фінансову підтримку універсистету. Був підписаний протокол намірів у Києві з боку університету колишнім ректором профосорем Кіпою, а з боку української сторони – заступником голови Адміністрації Президента.
– Тобто, можна сказати, що особисто Президент України Ющенко проявляв інтерес до долі УВУ?
– Наскільки мені відомо, інтерес був і ініціатива була, бо він також публічно заявляв, що йому збереження університету дуже лежить на серці.
– Але ж бажання допомогти одне, а справжня, конкретна допомога – це вже інша справа...
– Тут не було тільки бажання допомогти чи підтримати університет. Коли йдеться про продаж будинку, то була конкретна пропозиція. І знову ж, на прохання Президента Ющенка один український підприємець погодився купити цей будинок для того, щоб його зберегти надалі як центр української культури і також він міг би далі служити місцем праці Українського Вільного Університету. Але за тих обставин, які мені відомі, складається враження, що зараз сучасне керівництво УВУ чомусь не було зацікавлене серйозно розглянути таку пропозицію і довести її до успішного завершення.
– Стару будівлю УВУ продали і виходить, що в наступному семестрі студенти вчитимуться вже в іншій будівлі?
– Я маю інформацію, що є намір купити, а може, вже й купили інший будинок для УВУ в районі Нюмфенбург міста Мюнхена. А коли йдеться про продовження діяльності чи праці університету, то, за офіційним повідомленням УВУ, зимовий семестр мав би початися першого жовтня.
