 |
| Карл-Теодор цу Ґуттенберґ |
| (zuguttenberg.de) |
Карл-Теодор цу Ґуттенберґ: У Німеччині до цього ставляться скептично. На мою думку, головне в тому, що ми бачимо НАТО як союз для захисту безпеки, а не як військовий клуб, у якому деякі члени ще мають проблеми зі власною безпекою. І хоча ми зараз іще не говоримо про вступ, План дій є найістотнішим кроком до членства.
Р. С.: Деякі оглядачі кажуть, що позиція Німеччини полягає не стільки в спротиві Україні і Грузії, скільки в підтримці Росії, яка, як відомо, категорично проти розширення НАТО. Як би Ви відповіли на таке звинувачення, що Німеччина грає в НАТО від імені Росії?
К.-Т. Ґ.: Я думаю, що це цілком неправильно. Було б неправильно діяти таким чином, бо, на мою думку, ми навіть ще й посилимо агресивний стиль Росії (а я наголошую, що вона вже місяцями діє агресивно), якщо ми будемо послідовно послаблювати структуру НАТО. А ця структура може послабитися, якщо ми запропонуємо План дій для членства тим, хто ще не виконав своє «домашнє завдання». Саме стабільність є головним аргументом на користь НАТО, і стабільність має існувати і в країнах, які вступають.
Р. С.: Німеччину іноді критикують, що на її позицію стосовно розширення НАТО впливають бізнесові інтереси Росії, особливо ж газопровід «Північний потік». Чи вважаєте Ви таку критику виправданою?
К.-Т. Ґ.: Ні, це жодним чином не пов’язані речі. Щоб було цілком ясно: я вважаю, що немає жодної партії в німецькому парламенті ( і це ж стосується й уряду), які б не бачили перспективи для Грузії і України в НАТО. Ми були б дуже раді, якби вони вступили. Але все-таки вони мають виконати те, що від них просять. А це, серед іншого, повністю виконати програму Інтенсифікованого діалогу; у цьому ще є недоліки. Тож я не думаю, що є якийсь зв’язок між цим і російсько-німецькими відносинами. І хоча в Німеччині й лунають такі припущення, але це не може бути головною причиною.
Р. С.: Як відомо, Росія послідовно виступала і проти рішень НАТО приймати інші колишні радянські держави. Тож чому б Німеччині приставати на заперечення Росії цього разу щодо України і Грузії?
К.-Т. Ґ.: Іще раз повторю: я не думаю, що наша мета – пристати на них. Ми вважаємо, що ми ще більше потуратимемо поведінці Росії, якщо ми послабимо НАТО. Але все-таки я вважаю, що всі ми маємо обміркувати інші можливості, як зробити, щоб не посилити аргументи Росії про те, що союз НАТО оточує її, що країни НАТО націлилися на неї. Я зовсім так не вважаю, бо, на мою думку, упродовж останніх кількох років ми бачимо також деякі обнадійливі сигнали – у співпраці Росії і НАТО, наприклад. Тож, знову, я не бачу, щоб аргумент стосовно Росії був головним.
Р. С.: Багато хто в Україні і Грузії, серед них і чільні урядовці, як виглядає, вважають, що навіть якщо їм не нададуть Плану дій цього тижня в Бухаресті, обом країнам урешті таки запропонують цей План до кінця цього року або на початку наступного. У такому разі чому б Німеччині погоджуватися надавати цим країнам План дій для членства тоді, але бути проти зараз? Чи так зміняться умови до початку 2009 року?
К.-Т. Ґ.: Умови зміняться, якщо вони виконають «домашні завдання», про які я говорив, якщо ці недоліки, які ми бачимо вже в нинішньому статусі Інтенсифікованого діалогу, будуть подолані і якщо жодних недоліків більше не буде. Якщо це відбудеться і на початку 2009 року ми побачимо значно обнадійливіше становище, ніж зараз, тоді ми зможемо про це говорити. Але ось зараз ми бачимо в Україні застій у внутрішніх реформах упродовж останніх місяців. У Грузії певні процеси таки відбуваються, але там наближаються парламентські вибори, які теж можна вважати за її шанс, але ці вибори ще не відбулися. Тож шанси є, але поки що гучно лунає скептицизм.
Р. С.: Як відомо, нинішній адміністрації США залишилося тільки 9 місяців при владі. Чи не вважаєте Ви, що це може викликати певне небажання європейських країн, серед них і Німеччини, ухвалювати зараз важливі рішення – такі, як надання Планів дій для членства Україні і Грузії?
К.-Т. Ґ.: Ні, я б сформулював питання або відповідь із іншого боку: ми маємо потурбуватися, щоб певні важливі рішення певних важливих країн світу, певних важливих партнерів у НАТО були ухвалені не для того, щоб потрапити до підручників історії, а через те, що вони ґрунтуються на чітких і стабільних розв’язаннях проблем на майбутнє. І саме для цього, гадаю, не має ніякого значення, скільки місяців залишилося до виборів у США – важливо, чи ми знайдемо рішення, які витримають наступні 10–15 років. І саме тому ми повинні мати стабільні умови всередині НАТО і всередині держав, які прагнуть вступу.