 |
Таких необроблених земель в минулому році на Прикарпатті було 100 тисяч гектарів – ледь не третина. В цьому році – 44 тисяч гектарів із 360 тисяч.
Коли «гуляє» земля – це болить і селянинові, і керівникам сільськогосподарської області, зазначає голова облдержадміністрації Микола Палійчук: «Сьогодні вони виправдовуються, що використання сільськогосподарських угідь 20-25% із об’єктивних причин. Придумати тисячу причин можна. Я порівнюю: один район має 100% і черга стоїть, а другий район має 60% використання угідь – як це пояснити?».
Повернення до землі
Верховинці, косівчани, надвірнянці за картоплею чи зерном їздять в Городенківський, Тлумацький чи Снятинський райони – основні сільськогосподарські на Прикарпатті.
Землю називає основним багатством начальник управління агропромислового розвитку Городенківської райдержадміністрації Василь Савіцький: «В Городенці немає вугілля, нафти, лісу, різних родовищ і т.д. У нас є чорнозем – наше багатство, і ми робимо все можливе, щоб дати можливість людям, які працюють на цій землі, жити».
Ще 5 років тому більше половини землі на Городенківщині не оброблялася, заростала бур’янами. Тепер із 45 тисяч гектарів необробленими залишилося 3 тисячі, і то йдуть перемовини і до кінця року будуть підписані договори про її оренду. Прийшли інвестори, в тому числі закордонні, а за ними і серед місцевих людей стало більше охочих займатися землеробством.
В районі є 12 потужних господарств, які мають по тисячі гектарів і більше. Великим господарствам легше виживати, використовуючи сучасну техніку і новітні технології.
Фермерська родина Тиблевичів зі селища Букачівці Рогатинського району починала з 10 гектарів землі – зараз понад 350 гектарів. Землю брали «еволюційно» – не щоб «нахапати», а скільки могли обробити. Придбали техніку, зробили свій млин. Для багатьох було дивним, що люди з міста (працювали на Бурштинській ТЕС) повернулися жити в село, до землі.
При цьому Володимир Тиблевич не вважає фермерську працю легкою: «Сільськогосподарське виробництво – воно тяжке і ризиковане саме по собі. Фактор збуту, який добавився. Непрогнозованість цін, коли заявляють, що для сільгоспвиробника 5% рентабельності майже досить. Про що можна говорити? Це ж не є якесь відтворене виробництво, щоб через місяць, через два. Це ж рік треба чекати. В Божих руках урожай».
Цінувати і землю, і людей, які на ній працюють
Державна підтримка селянина – і не важливо, чи це одноосібник, чи фермер, чи потужне господарство – має бути відчутнішою. Депутат обласної ради Лідія Дмитрів каже, що можуть змінюватися уряди, може змінюватися лад в державі, але «залишається держава, залишаються в ній люди і залишається її земля».
«Стратегії, як ми будемо жити далі на цій землі, як ми будемо її використовувати, як ми будемо з нею обходитися, поки що нема, вона не прописана за 16 і півроку існування Української держави. Землю треба тримати в своїх руках і думати далеко-далеко наперед, про майбутні покоління», – зазначає Лідія Дмитрів.
Суперечки про майбутнє землі, умови її продажу наразі тривають у Верховній Раді.