Перекопати перешийок. Проросійські організації Криму у пошуках себе в українській державі (Точка зору)

У Криму із січня кримський главк СБУ проводить розслідування кримінальної справи за фактом закликів до насильницького порушення територіальної цілісності України. За цією справою проходять активісти скандального Народного фронту «Севастополь – Крим – Росія», які на одній із прес-конференцій закликали керівництво Росії «рішуче» відібрати Севастополь і Крим в України. Причому відзначалося, що правовим і мирним шляхом це не вдасться. Як іде слідство, невідомо, але припускають, що досить інтенсивно, бо активісти Народного фронту «Севастополь – Крим – Росія» регулярно проводять пікети, виступають із заявами протесту і скаржаться на слідчих СБУ до прокуратури.

Народний фронт «Севастополь – Крим – Росія» виник одразу після Помаранчевої революції і спершу асоціювався лише з маловідомими доти двома особами – Святославом Компанійцем і Валерієм Подьячим. Вони розгорнули активну пропагандистську кампанію про «незаконність української юрисдикції над російським Кримом» і спершу закликали українську владу «добровільно» і «мирно» припинити «незаконну анексію Кримського півострова». З часом Святослав Компанієць залишив Народний фронт і разом із лідером Конгресу російських громад Криму Сергієм Шувайниковим створив іншу організацію з дуже схожою назвою – Національний фронт «Севастополь – Крим – Росія».

А до Валерія Подьячого з його Народним фронтом «Севастополь – Крим – Росія» приєдналися ще кілька проросійських активістів, у тому числі й колишні депутати кримського парламенту. Зараз більшість із них – працівники Російського культурного центру, який фінансує уряд Москви. І тепер місцеві оглядачі вимальовують ланцюжок: Народний фронт «СКР» – лідер кримських комуністів Леонід Грач – мер Москви Юрій Лужков.

Справді, в останнього так і не склалися справи з кримськими «регіоналами», які тут при владі, зате з Грачем стосунки добрі з часів його спікерства у Верховній Раді Криму наприкінці 90-х років минулого століття. Тоді ж обидва надумали будувати міст із українського Криму до російської Кубані. Ця тема дуже допомогла обом політикам на наступних виборах, але далі справа не просунулася: міст залишається лише в їхній уяві.

Російським культурним центром зараз керує давній соратник та іміджмейкер Грача професор-соціолог Павло Хрієнко. Лідер кримських комуністів разом із лідерами Народного Фронту «СКР» входять до Координаційної ради російських співвітчизників Криму, яку теж очолює директор РКЦ. Недарма ж на останніх мітингах Народного Фронту «СКР» обов’язковий атрибут – кілька червоних прапорів кримських комсомольців, а Леонід Грач як народний депутат України періодично робить запити до СБУ про «переслідування громадян із політичних мотивів».

Водночас місцеві оглядачі відзначають не тільки цей зв’язок комуністів із «фронтистами». Впадає у вічі чіткий зв’язок між публічними проросійськими заявами Леоніда Грача та мітинговою активністю Народного фронту «Севастополь – Крим – Росія». І лише згадана кримінальна справа трохи порушила синхронність дій партнерів по Координаційній раді російських співвітчизників Криму.

Проросійських радикалів у Криму не бракує

Втім, Народний фронт «Севастополь – Крим – Росія» – не єдина проросійська організація, що виступає з радикальних позицій. І не єдина, якою цікавляться українські правоохоронні органи.

Кілька місяців тому Бахчисарайський районний суд ліквідував Кримську організацію Євразійської спілки молоді за позовом місцевого управління юстиції. І хоча її активістам на чолі з батьком і сином Книриками довелося поховати свої чорні прапори зі схрещеними золотими стрілами та блискавками, усе ж півтора десятка школярів із Бахчисарая і Сімферополя продовжують кочувати з мітинга на мітинг проросійських радикалів.

Виглядає так, що організація, створена два роки тому бахчисарайським десятикласником Костею Книриком, перейшла на напівлегальне існування, зберігаючи структуру в Криму і зв’язки у Москві. А останні – справді непогані як для шкільних активістів. Наприкінці 2006 року групу кримських молодих «євразійців» приймали не тільки лідери та ідеологи кремлівського «євразійства» Павло Заріфулін та Олександр Дугін, але й Владислав Сурков – впливовий заступник голови адміністрації і помічник російського президента Володимира Путіна.

Саме після цієї зустрічі активність кримської ЄСМ зросла на порядок. Але й попри таке заступництво і декларації, що ця організація має філії по всій Європі, у США і Туреччині, кримські юні «євразійці» далі Бахчисарая і Сімферополя носа поки не сунуть.

Іще одна «рука Москви»

Інша справа – ще одне молодіжне проросійське радикальне об’єднання «Прорив». Формально його очолює колишній севастополець, громадянин Росії Олексій Добичин. Але після того, як 2006 року його депортували з території України за підривну діяльність, фактично організацією керує євпаторійська журналістка, кримська кореспондентка російської інформаційної агенції «Регнум» Надія Полякова.

Останній аспект – важливий, бо одним із засновників цієї інформагенції є колишній начальник управління адміністрації Президента Російської Федерації з міжнародних та культурних зв’язків із зарубіжними країнами Модест Колеров. І саме останній до свого звільнення з посади 23 жовтня 2007 року курував мережу «Проривів» у Криму, Закарпатті, Придністров’ї, Абхазії і Південній Осетії.

Кримські «проривівці» брали активну участь у багатьох антиукраїнських мітингах і пікетах, спалювали прапори ОУН, шматували українськомовні кіноафіші, вимагали заборони Меджлісу кримськотатарського народу. Але найбільше вони запам’яталися акцією «перекопування Перекопського перешийку». Саме після цього організацією, що була офіційно зареєстрована у Севастополі і рекрутувала активістів переважно з середовища школярів севастопольської середньої школи Міноборони Російської Федерації №8 і студентів Чорноморської філії Московського державного університету, зацікавилися українські спецслужби.

Зрештою, суд заборонив діяльність «Прориву». Але його лідери і зараз періодично нагадують про себе. Днями Надія Полякова повідомила, що «проривівці» до Дня Перемоги готують у Криму акцію «В кожному будинку – російський прапор», і насмішила, заявивши, що севастопольські ветерани сприймають російський триколор, під яким у Другій світовій війні воювала Російська визвольна армія генерала Власова, як «прапор Перемоги».

Проте кримський «Прорив» не обмежував свою діяльність півостровом, виїжджаючи на акції, в тому числі і з силовими зіткненнями, до Києва, Чернігова, Одеси та Острога, а також до Придністров’я. У серпні минулого року за ініціативи Асоціації молоді Республіки Абхазія у Сухумі відбулася міжнародна молодіжна конференція за участю представників молодіжних організацій Росії, Придністров’я, Криму, Південної Осетії та Абхазії. Неофіційним її результатом стало створення Міжнародного фронту «Прорив», офіційним – домовленість про створення Міжнародної молодіжної асамблеї «За демократію і права народів». «Ми боремося і боротимося за право своїх республік на самовизначення, за визнання, за відстоювання свободи і незалежності своїх народів і доможемося цього», – мовиться у їхній спільній заяві.

Лідер кримського «Прориву» Олексій Добичин тоді в Сухумі заявив: «Ми, представники проросійських і російських організацій Південної Осетії, Абхазії, Придністров’я і Криму, можемо заявити тільки одне: будь-яка дія з порушення прав і свобод проросійської молоді зустріне адекватну протидію. Всі спроби українізувати Крим зустрінуть таку відсіч, що вони самі розколять Україну, і в найкоротший термін».

Попри широкий резонанс сухумської зустрічі «Прориву», а потім «польового» виїзду «проросійської молоді» у вересні до Цхінхвалі для «захисту Осетії від грузинської агресії», це стало останніми акціями Модеста Колерова на кремлівській посаді. Як написала російська преса, його звільнили за «надлишковий радикалізм у відносинах із сусідніми державами». Свою відставку Колеров прокоментував тим, що вже взявся за нову роботу у «сфері, що пов’язана з діяльністю неурядових організацій». Спостерігачі відзначили, що швидше за все офіційний Кремль намагається відсторонитись від діяльності так званих «неурядових організацій», хоча при цьому продовжуватиме люб’язно користуватись їхніми послугами.

«Бойові загони Кремля»

Ще одна кримська організація, що має своїх людей, які вхожі у Кремль, – «Російська громада Криму» та її нинішнє політичне крило – партія «Російський блок». У Криму, жартуючи, їх називають «філіями Інституту країн СНД» Костянтина Затуліна. Саме через нього ідуть комунікації лідерів «Російської громади Криму»/«Російського блоку» і зі «старшим донецьким братом», і з кремлівською адміністрацією.

Маючи дві іпостасі – громадська організація («Російська громада Криму») і політична партія («Російський блок»), – ця структура протягом останніх 6–7 років вміло використовувала «гуманітарну допомогу» різних російських урядових фондів і федеральних програм підтримки російських співвітчизників саме у політичних цілях. Це дозволило також створити широку мережу молодіжних і козачих організацій. Якщо Російський молодіжний центр намагається відігравати роль такого собі «комсомолу» «Російської громади Криму», то Кримський козачий союз став найчисельнішою парамілітарною організацією автономії, яка може мобілізувати, за різними даними, від 2 до 6 тисяч козаків, частина з яких має досвід бойових дій.

Зрештою, зараз «Російська громада Криму»/«Російський блок» стали разом із «регіоналами» реальною «партією влади» у Криму, хоча довелося піти на втрати в іміджі, заробивши для своїх лідерів образливе, але точне прізвисько «професійних співвітчизників» та постійні закиди від конкурентів із інших проросійських організацій у корупції. Втім, саме «Російська громада Криму»/«Російський блок» тепер користуються офіційною підтримкою Кремля, і ними ретельно опікуються співробітники Генерального консульства Російської Федерації у Сімферополі.

Слід сказати, що «Російська громада Криму» з недавнього часу не обмежується використанням лише можливостей партії «Російський блок». Перед виборами 2006 року її лідери Сергій Цеков та Олександр Черноморов були делеговані до Партії регіонів, за допомогою якої стали відповідно першим заступником Голови Верховної Ради Криму і народним депутатом України.

Новий проект Москви в Криму?

Водночас у кулуарах кримської політики зараз обговорюється новий український політичний проект Костянтина Затуліна та його колеги по Інституту країн СНД Кирила Фролова – так звана «російська партія росіян України» з робочою назвою «Єдіноє Отєчєство». За неофіційними даними, серед її лідерів можна буде побачити голову «Російської громади Криму» Сергія Цекова і керівника її виконкому Олега Слюсаренка. Втім, вони завжди там, де очікуються значні політично-фінансові інвестиції з Росії, каже Сергій Шувайников, лідер іще однієї проросійської організації, «Конгресу російських громад Криму».

Власне, Сергій Шувайников очолює, окрім Конгресу, ще «Російський фронт Сергія Шувайникова» і Національний фронт «Севастополь – Крим – Росія» (не плутати з Народним фронтом «Севастополь – Крим – Росія» Валерія Подьячого!), а нещодавно створив всекримську передвиборчу коаліцію теж свого імені. Конкуренти та опоненти звинувачують Сергія Шувайникова у співпраці з «українськими націоналістами» з БЮТу та НДП. Справді, «шувайниківці» відрізняються ще й тим, що не мають «кураторів» у Москві і, не зазіхаючи на територіальну цілісність України, декларують захист політичних та етнокультурних прав російського населення Криму. Як би там не було, але саме прихильники Сергія Шувайникова найбільш публічні та активні у цьому з-посеред усіх проросійських організацій автономії.

Більшість кримських експертів сходиться на думці, що частина проросійських організацій півострова досі не знайшла себе в українській державі і бачить свою роль переважно в обслуговуванні політичних інтересів різних владних груп Росії. І інколи це межує з втручанням у внутрішні справи України і навіть загрожує її національній безпеці. Втім, офіційний Київ не виробив поки своєї державної політики не тільки стосовно проросійських радикалів, але й загалом стосовно Криму як особливого регіону України.