Сергій Грабовський: Національна спільнота, яка усвідомила себе суб’єктом історії, рано чи пізно здобуває державність, а якщо згодом під тиском завойовника цю державність втратить, то за першої можливості намагається її відродити у тій чи іншій формі. Саме так 90 років тому відновили свою державність і українці, і кримські татари.
«Нехай знають, що кримські татари не дозволять нікому встановити будь-яку гегемонію на Кримському півострові. І цього разу кримські татари вже не залишать свого краю без завзятого захисту своїх прав та здобутої свободи.
Ми, вільні сини віднині вільного кримськотатарського народу, простягаємо вам руку з гаслом демократичної федеративної республіки для щасливого дружнього співжиття у майбутньому, щоб кожна народність у своєрідних національних проявах могла вільно вносити краплину меду у стільники людського генія та прогресу».
Максим Стріха: Цими словами кримськотатарський політик, лікар за фахом Амет Озенбашли завершив свій виступ на З’їзді народів Росії, що відкрився у Києві 21 вересня 1917 року.
В одній із наших передач ми вже розповідали про цей з’їзд, скликаний Центральною Радою з метою перебудови Росії на федеративних засадах. Тоді ми говорили і про те, що після більшовицького перевороту у Петрограді ідея розбудови федерації почала втрачати свою привабливість для більшості національних рухів на території колишньої Російської імперії, і заступила її ідея здобуття повної державної незалежності.
Сергій Грабовський: Одним із таких рухів був кримськотатарський, який упродовж 1917 року розвинувся від суто культурницького до політичного.
Вже у березні у Сімферополі на З’їзді мусульман Криму був обраний Мусульманський виконавчий комітет. Його очолив щойно обраний муфтієм Криму, 32-річний богослов і юрист, автор кримськотатарського національного гімну під назвою «Я присягнувся» Нуман Челебіджихан.
Російський Тимчасовий уряд був вимушений визнати Мусульманський виконком представником інтересів кримських татар так само, як він був змушений визнати Центральну Раду крайовим урядом України.
Розповідає кримськотатарський історик Ельдар Саітбейкіров.
Ельдар Саїтбейкіров: 25 березня 1917 року в Симферополі зібрався Всекримський мусульманський з’їзд за участю двох тисяч делегатів. На з’їзді було обрано Тимчасовий кримський мусульманський виконавчий комітет. Комітет уперше після підкорення Криму Росією обрав муфтія, якого перед цим призначали, і голову Тимчасового кримського мусульманського комітету. Ним став Нуман Челебіджихан.
Звичайно, кримськотатарський національний рух не був замкненим. Татари підтримували стосунки з багатьма демократичними рухами на території Росії. Татари також підтримували стосунки і з українськими політичними діячами, з українською Радою.
Максим Стріха: Тоді кримськотатарські політики вимагали лише національно-культурної автономії у складі демократичної Росії. Як, врешті, вимагали цього до певного етапу і українську діячі.
Ця поміркованість вимог кримських татар пояснюється насамперед колоніальним статусом, в якому вони перебували від моменту анексії Криму Російською імперією 1783 року. Внаслідок цього кримські татари, що сформувалися у Криму як етнос і створили там свою державу, наприкінці 1917 року складали лише 38% населення півострова.
Кримські татари були витиснуті з кращих земель Криму, серед них було чимало неписьменних, вони не мали ні власної газети, ні видавництва, ані університету.
Сергій Грабовський: Але кримськотатарський рух швидко проминув просвітницько-культурницьку фазу, і вже у липні 1917 року була створена кримськотатарська політична партія «Міллі Фірка» (тобто «Національна партія»).
У ній незабаром оформилися 2 течії: прихильники автономії Криму та прибічники відновлення незалежної кримськотатарської держави, яка свого часу існувала на півострові упродовж трьох з половиною століть.
Програма партії передбачала скликання парламенту і проголошення в Криму народної республіки.
Максим Стріха: Так само, як Центральна Рада домагалася українізації частин російської армії, що в них переважали українці, Мусульманський виконком став намагатися підпорядкувати собі частини, в яких служили кримські татари. Він сформував у Сімферополі кримськотатарський батальйон і навіть домігся повернення з фронту до Криму кількох татарських військових частин.
Сергій Грабовський: Восени кримськотатарський рух дозрів до формулювання питання про владу. 15 жовтня З’їзд представників кримськотатарських організацій одноголосно ухвалив рішення про скликання Курултаю, тобто кримськотатарського парламенту. Він мав стати вищим національним органом влади і, зокрема, вирішити питання про автономію Криму.
Тут варто нагадати, що за ІІІ Універсалом Центральної Ради Крим не входив до території Української Народної Республіки.
Максим Стріха: Назвавши сучасний парламент Курултаєм (так у Кримському ханстві називався з’їзд беїв та мурз, що обирав хана), кримськотатарські інтелектуали апелювали до самосвідомості своєї нації і до її історичної пам’яті.
Ось як про це висловився на Жовтневому з’їзді у Симферополі вже згадуваний нами Амет Озенбашли:
«На прапорі татарської інтелігенції, що вийшла на арену суспільно-політичної діяльності, красується, перш за все, гасло “самовизначення народностей”, у боротьбі за досягнення якого татарська інтелігенція, татарська демократія не може і не має зупинитися перед жодними жертвами.
Нехай ми бідні на великих поетів, письменників, визначних громадських та політичних діячів. Ми знаходимо компенсацію в іншому: в єдиному дусі, єдиній волі народу. Пробудження національної самосвідомості – ось сила, що і підбадьорює, і окрилює нас у нашій боротьбі».
Сергій Грабовський: Вибори до новочасного Курултаю відбулися 17 листопада 1917 року у п’яти виборчих округах Криму. Згідно з виборчим законом, ухваленим Мусульманським виконкомом, право голосу мали чоловіки та жінки, яким на день виборів виповнилося 20 років. Перемогу на виборах здобула партія «Міллі Фірка». До Курултаю було обрано 76 депутатів, з них четверо жінок.
До речі, у складі Центральної Ради відсоток жінок-депутатів був у два з половиною рази менший, а у решті європейських держав жінки-депутати на той час були лише у парламентах Данії, Норвегії та Фінляндії.
Максим Стріха: Таким чином, кримські татари стали найпершою (підкреслюю – найпершою!) мусульманською нацією, яка надала виборчі права жінкам ще до того, як це зробили багато християнських націй Європи. Нагадаємо, що швейцарки отримали право голосувати лишень в 1970 році.
І це можна пояснити не стільки успіхами руху суфражисток, який у Криму ніколи не був поширений, скільки впливом традиції, бо у кримських татар жінка ніколи не була людиною другого сорту.
Досить сказати, що у Кримському ханстві третьою за обсягом владних повноважень державною посадою була посада «султанші-валіде». І диван, тобто державна рада, традиційно обирав на цю посаду матір або сестру хана.
Жінки були не останніми і серед відомих кримськотатарських поетів, і чи не найбільш вишукані вірші знаменитої «Золотої доби Гіреїв» належать перу дружини хана Бегадур-Гірея, яку звали Хан-заде-ханум.
Сергій Грабовський: Напередодні скликання Курултаю Мусульманський виконком виступив з відозвою «Про владу в Криму», в якій заявив про ініціативу створення автономії без гегемонії якоїсь народності над іншою і під гаслом «Крим для кримчан».
Перше засідання Курултаю було призначене на 24 листопада. Однак більшовицький переворот у Петрограді змусив кримськотатарських політиків перенести цю подію на пізніший термін. Мусульманський виконком різко засудив більшовицький заколот.
«Криваві події, що розігралися у Петрограді, паралізувавши силу чинної влади, відкривають шлях до анархії та громадянської війни, розмах та згубні наслідки якої тепер важко уявити».
Максим Стріха: Засідання Курултаю розпочалися 8 грудня о 14-й годині у Залі суду Ханського палацу в Бахчисараї, після здійснення намазу.
Початок роботи кримськотатарського парламенту з Києва привітала своєю телеграмою Центральна Рада. Головою Курултаю був обраний один із лідерів партії «Міллі Фірка», письменник Асан Сабрі Айвазов.
Розповідає історик Ельдар Саітбейкіров.
Ельдар Саітбейкіров: Відкриваючи Курултай, муфтій Нуман Челебіджихан виголосив промову, в якій закликав кримських татар взяти правління у свої руки і самостійно розпоряджатися власною долею.
Після цього слово було надано гостям Курултаю. Національний з’їзд кримських татар вітали: від міської думи – Хаджі Ваатов, від єврейської громади – Малинський, від імені українців усіх гарнізонів Криму – солдат Сапенко, від чорноморців-українців – матрос Ткачов, від Центральної Ради –Расуд Пєрєвєрзьєв.
Курултай ухвалив Конституцію Криму, обрав національний уряд. Курултай також мав розглянути і питання територіальної автономії для Криму, але більшовицький заколот, що відбувся у Петрограді, вніс свої корективи.
Кримськотатарський національний рух, намагаючись іти пліч-о-пліч з російськими демократами, не мав жодного сумніву щодо політики кадетів і більшовиків. Йому доводилось боротися з кадетами справа і більшовицькою анархією зліва, з її заразним гаслом «Грабуй награбоване!».
Максим Стріха: Курултай проголосив себе парламентом і заявив про перебрання ним повноважень від Мусульманського виконкому. А 13 грудня Курултай проголосив Кримську Народну Республіку, що фактично було відновленням кримськотатарської державності.
Кримська Республіка стала першою в світі тюркською республікою, і навіть Турецька Республіка була проголошена шістьма роками пізніше.
Сергій Грабовський: 14 грудня Курултай затвердив державну символіку Кримської Народної Республіки та ухвалив «Кримськотатарські основні закони», власне, першу Конституцію Криму.
Її 1-а стаття проголошувала право кожного народу на національне самовизначення і самоврядування. Стаття 2-а передбачала реалізацію цього права кримськотатарським народом шляхом створення парламенту, обраного у ході вільних, прямих, рівних виборів шляхом таємного голосування.
Конституція також скасувала звання та стани і проголосила рівність усіх громадян незалежно від їхньої національності або віри та рівноправність жінок і чоловіків.
Максим Стріха: 18 грудня Курултай сформував національний уряд, Директорію, у складі 5 директорів (тобто міністрів) на чолі з Нуманом Челебіджиханом, який також очолив управління юстиції.
Директорію відразу визнала Центральна Рада. Натомість Директорія засудила агресію радянської Росії проти Української Народної Республіки.
Сергій Грабовський: Петроградський Совнарком не визнав ані Кримської Народної Республіки, ані її Директорії. За його вказівкою кримські більшовики у ніч на 16 грудня захопили Севастополь та розігнали (дуже прикметна деталь!) Совєт робітничих, матроських і солдатських депутатів.
Під керівництвом створеного у Севастополі військово-революційного комітету червоні загони почали наступ на інші міста Криму.
Максим Стріха: Для оборони півострова від більшовиків Директорія та Рада народних представників 19 грудня створили у Сімферополі об’єднаний Кримський штаб. Йому підпорядковувалися 2 кінних та 1 піхотний кримськотатарські полки, а також українські та російські загони загальною чисельністю близько 1000 осіб.
Упродовж січня вони билися проти загонів більшовиків та анархістів, які мали краще озброєння і набагато переважали чисельно.
«Ми маємо намір на основі ідей братерства, чуття єдиної Батьківщини діяти в ім’я возз’єднання із загальнодемократичним світом, в ім’я порятунку від пазурів кривавої революції, яка зруйнувала пам’ятки, культові споруди, спалила дощенту палаци, розтоптала щедрий та чудовий Кримський півострів».
Максим Стріха: Нуман Челебіджихан, який намагався домовитися з більшовиками про припинення бойових дій, був під час переговорів у Сімферополі заарештований, перевезений літаком до в’язниці у Севастополі і там 23 лютого розстріляний.
Сергій Грабовський: Наприкінці січня 1918 року більшовики захопили весь Крим, видали «Декларацію» про розпуск Курултаю і Ради народних представників та влаштували на півострові масовий терор, який супроводжувався погромами татарських селищ.
Мешканців Криму врятував Запорозький корпус Армії Народної Республіки під командуванням полковника Петра Болбочана, який у квітні за підтримки кримськотатарських ескадронів звільнив Крим від більшовиків.
Про це, сподіваюся, ми поговоримо в одній із наших наступних передач.
Максим Стріха: А Кримська Народна Республіка проіснувала кілька тижнів і залишилася в історії як свідчення того, що кримськотатарська нація усвідомлює себе суб’єктом історії, корінним народом півострова, якому вона дала своє ім’я.
«Нехай знають, що кримські татари не дозволять нікому встановити будь-яку гегемонію на Кримському півострові. І цього разу кримські татари вже не залишать свого краю без завзятого захисту своїх прав та здобутої свободи.
Ми, вільні сини віднині вільного кримськотатарського народу, простягаємо вам руку з гаслом демократичної федеративної республіки для щасливого дружнього співжиття у майбутньому, щоб кожна народність у своєрідних національних проявах могла вільно вносити краплину меду у стільники людського генія та прогресу».
 |
| Депутати Курултаю із своїми виборцями у саду Ханського палацу в Бахчисараї. Грудень 1917 року |
| (Енциклопедія українознавства. Т.8. -- Видавництво "Молоде Життя", 1976.) |
В одній із наших передач ми вже розповідали про цей з’їзд, скликаний Центральною Радою з метою перебудови Росії на федеративних засадах. Тоді ми говорили і про те, що після більшовицького перевороту у Петрограді ідея розбудови федерації почала втрачати свою привабливість для більшості національних рухів на території колишньої Російської імперії, і заступила її ідея здобуття повної державної незалежності.
Сергій Грабовський: Одним із таких рухів був кримськотатарський, який упродовж 1917 року розвинувся від суто культурницького до політичного.
Вже у березні у Сімферополі на З’їзді мусульман Криму був обраний Мусульманський виконавчий комітет. Його очолив щойно обраний муфтієм Криму, 32-річний богослов і юрист, автор кримськотатарського національного гімну під назвою «Я присягнувся» Нуман Челебіджихан.
Російський Тимчасовий уряд був вимушений визнати Мусульманський виконком представником інтересів кримських татар так само, як він був змушений визнати Центральну Раду крайовим урядом України.
Розповідає кримськотатарський історик Ельдар Саітбейкіров.
Ельдар Саїтбейкіров: 25 березня 1917 року в Симферополі зібрався Всекримський мусульманський з’їзд за участю двох тисяч делегатів. На з’їзді було обрано Тимчасовий кримський мусульманський виконавчий комітет. Комітет уперше після підкорення Криму Росією обрав муфтія, якого перед цим призначали, і голову Тимчасового кримського мусульманського комітету. Ним став Нуман Челебіджихан.
Звичайно, кримськотатарський національний рух не був замкненим. Татари підтримували стосунки з багатьма демократичними рухами на території Росії. Татари також підтримували стосунки і з українськими політичними діячами, з українською Радою.
Максим Стріха: Тоді кримськотатарські політики вимагали лише національно-культурної автономії у складі демократичної Росії. Як, врешті, вимагали цього до певного етапу і українську діячі.
Ця поміркованість вимог кримських татар пояснюється насамперед колоніальним статусом, в якому вони перебували від моменту анексії Криму Російською імперією 1783 року. Внаслідок цього кримські татари, що сформувалися у Криму як етнос і створили там свою державу, наприкінці 1917 року складали лише 38% населення півострова.
Кримські татари були витиснуті з кращих земель Криму, серед них було чимало неписьменних, вони не мали ні власної газети, ні видавництва, ані університету.
Сергій Грабовський: Але кримськотатарський рух швидко проминув просвітницько-культурницьку фазу, і вже у липні 1917 року була створена кримськотатарська політична партія «Міллі Фірка» (тобто «Національна партія»).
У ній незабаром оформилися 2 течії: прихильники автономії Криму та прибічники відновлення незалежної кримськотатарської держави, яка свого часу існувала на півострові упродовж трьох з половиною століть.
Програма партії передбачала скликання парламенту і проголошення в Криму народної республіки.
Максим Стріха: Так само, як Центральна Рада домагалася українізації частин російської армії, що в них переважали українці, Мусульманський виконком став намагатися підпорядкувати собі частини, в яких служили кримські татари. Він сформував у Сімферополі кримськотатарський батальйон і навіть домігся повернення з фронту до Криму кількох татарських військових частин.
Сергій Грабовський: Восени кримськотатарський рух дозрів до формулювання питання про владу. 15 жовтня З’їзд представників кримськотатарських організацій одноголосно ухвалив рішення про скликання Курултаю, тобто кримськотатарського парламенту. Він мав стати вищим національним органом влади і, зокрема, вирішити питання про автономію Криму.
Тут варто нагадати, що за ІІІ Універсалом Центральної Ради Крим не входив до території Української Народної Республіки.
Максим Стріха: Назвавши сучасний парламент Курултаєм (так у Кримському ханстві називався з’їзд беїв та мурз, що обирав хана), кримськотатарські інтелектуали апелювали до самосвідомості своєї нації і до її історичної пам’яті.
Ось як про це висловився на Жовтневому з’їзді у Симферополі вже згадуваний нами Амет Озенбашли:
«На прапорі татарської інтелігенції, що вийшла на арену суспільно-політичної діяльності, красується, перш за все, гасло “самовизначення народностей”, у боротьбі за досягнення якого татарська інтелігенція, татарська демократія не може і не має зупинитися перед жодними жертвами.
Нехай ми бідні на великих поетів, письменників, визначних громадських та політичних діячів. Ми знаходимо компенсацію в іншому: в єдиному дусі, єдиній волі народу. Пробудження національної самосвідомості – ось сила, що і підбадьорює, і окрилює нас у нашій боротьбі».
Сергій Грабовський: Вибори до новочасного Курултаю відбулися 17 листопада 1917 року у п’яти виборчих округах Криму. Згідно з виборчим законом, ухваленим Мусульманським виконкомом, право голосу мали чоловіки та жінки, яким на день виборів виповнилося 20 років. Перемогу на виборах здобула партія «Міллі Фірка». До Курултаю було обрано 76 депутатів, з них четверо жінок.
До речі, у складі Центральної Ради відсоток жінок-депутатів був у два з половиною рази менший, а у решті європейських держав жінки-депутати на той час були лише у парламентах Данії, Норвегії та Фінляндії.
Максим Стріха: Таким чином, кримські татари стали найпершою (підкреслюю – найпершою!) мусульманською нацією, яка надала виборчі права жінкам ще до того, як це зробили багато християнських націй Європи. Нагадаємо, що швейцарки отримали право голосувати лишень в 1970 році.
І це можна пояснити не стільки успіхами руху суфражисток, який у Криму ніколи не був поширений, скільки впливом традиції, бо у кримських татар жінка ніколи не була людиною другого сорту.
Досить сказати, що у Кримському ханстві третьою за обсягом владних повноважень державною посадою була посада «султанші-валіде». І диван, тобто державна рада, традиційно обирав на цю посаду матір або сестру хана.
Жінки були не останніми і серед відомих кримськотатарських поетів, і чи не найбільш вишукані вірші знаменитої «Золотої доби Гіреїв» належать перу дружини хана Бегадур-Гірея, яку звали Хан-заде-ханум.
Сергій Грабовський: Напередодні скликання Курултаю Мусульманський виконком виступив з відозвою «Про владу в Криму», в якій заявив про ініціативу створення автономії без гегемонії якоїсь народності над іншою і під гаслом «Крим для кримчан».
Перше засідання Курултаю було призначене на 24 листопада. Однак більшовицький переворот у Петрограді змусив кримськотатарських політиків перенести цю подію на пізніший термін. Мусульманський виконком різко засудив більшовицький заколот.
«Криваві події, що розігралися у Петрограді, паралізувавши силу чинної влади, відкривають шлях до анархії та громадянської війни, розмах та згубні наслідки якої тепер важко уявити».
Максим Стріха: Засідання Курултаю розпочалися 8 грудня о 14-й годині у Залі суду Ханського палацу в Бахчисараї, після здійснення намазу.
Початок роботи кримськотатарського парламенту з Києва привітала своєю телеграмою Центральна Рада. Головою Курултаю був обраний один із лідерів партії «Міллі Фірка», письменник Асан Сабрі Айвазов.
Розповідає історик Ельдар Саітбейкіров.
Ельдар Саітбейкіров: Відкриваючи Курултай, муфтій Нуман Челебіджихан виголосив промову, в якій закликав кримських татар взяти правління у свої руки і самостійно розпоряджатися власною долею.
Після цього слово було надано гостям Курултаю. Національний з’їзд кримських татар вітали: від міської думи – Хаджі Ваатов, від єврейської громади – Малинський, від імені українців усіх гарнізонів Криму – солдат Сапенко, від чорноморців-українців – матрос Ткачов, від Центральної Ради –Расуд Пєрєвєрзьєв.
Курултай ухвалив Конституцію Криму, обрав національний уряд. Курултай також мав розглянути і питання територіальної автономії для Криму, але більшовицький заколот, що відбувся у Петрограді, вніс свої корективи.
Кримськотатарський національний рух, намагаючись іти пліч-о-пліч з російськими демократами, не мав жодного сумніву щодо політики кадетів і більшовиків. Йому доводилось боротися з кадетами справа і більшовицькою анархією зліва, з її заразним гаслом «Грабуй награбоване!».
Максим Стріха: Курултай проголосив себе парламентом і заявив про перебрання ним повноважень від Мусульманського виконкому. А 13 грудня Курултай проголосив Кримську Народну Республіку, що фактично було відновленням кримськотатарської державності.
Кримська Республіка стала першою в світі тюркською республікою, і навіть Турецька Республіка була проголошена шістьма роками пізніше.
Сергій Грабовський: 14 грудня Курултай затвердив державну символіку Кримської Народної Республіки та ухвалив «Кримськотатарські основні закони», власне, першу Конституцію Криму.
Її 1-а стаття проголошувала право кожного народу на національне самовизначення і самоврядування. Стаття 2-а передбачала реалізацію цього права кримськотатарським народом шляхом створення парламенту, обраного у ході вільних, прямих, рівних виборів шляхом таємного голосування.
Конституція також скасувала звання та стани і проголосила рівність усіх громадян незалежно від їхньої національності або віри та рівноправність жінок і чоловіків.
Максим Стріха: 18 грудня Курултай сформував національний уряд, Директорію, у складі 5 директорів (тобто міністрів) на чолі з Нуманом Челебіджиханом, який також очолив управління юстиції.
Директорію відразу визнала Центральна Рада. Натомість Директорія засудила агресію радянської Росії проти Української Народної Республіки.
Сергій Грабовський: Петроградський Совнарком не визнав ані Кримської Народної Республіки, ані її Директорії. За його вказівкою кримські більшовики у ніч на 16 грудня захопили Севастополь та розігнали (дуже прикметна деталь!) Совєт робітничих, матроських і солдатських депутатів.
Під керівництвом створеного у Севастополі військово-революційного комітету червоні загони почали наступ на інші міста Криму.
Максим Стріха: Для оборони півострова від більшовиків Директорія та Рада народних представників 19 грудня створили у Сімферополі об’єднаний Кримський штаб. Йому підпорядковувалися 2 кінних та 1 піхотний кримськотатарські полки, а також українські та російські загони загальною чисельністю близько 1000 осіб.
Упродовж січня вони билися проти загонів більшовиків та анархістів, які мали краще озброєння і набагато переважали чисельно.
«Ми маємо намір на основі ідей братерства, чуття єдиної Батьківщини діяти в ім’я возз’єднання із загальнодемократичним світом, в ім’я порятунку від пазурів кривавої революції, яка зруйнувала пам’ятки, культові споруди, спалила дощенту палаци, розтоптала щедрий та чудовий Кримський півострів».
Максим Стріха: Нуман Челебіджихан, який намагався домовитися з більшовиками про припинення бойових дій, був під час переговорів у Сімферополі заарештований, перевезений літаком до в’язниці у Севастополі і там 23 лютого розстріляний.
Сергій Грабовський: Наприкінці січня 1918 року більшовики захопили весь Крим, видали «Декларацію» про розпуск Курултаю і Ради народних представників та влаштували на півострові масовий терор, який супроводжувався погромами татарських селищ.
Мешканців Криму врятував Запорозький корпус Армії Народної Республіки під командуванням полковника Петра Болбочана, який у квітні за підтримки кримськотатарських ескадронів звільнив Крим від більшовиків.
Про це, сподіваюся, ми поговоримо в одній із наших наступних передач.
Максим Стріха: А Кримська Народна Республіка проіснувала кілька тижнів і залишилася в історії як свідчення того, що кримськотатарська нація усвідомлює себе суб’єктом історії, корінним народом півострова, якому вона дала своє ім’я.
