Україна як держава, що воює, недостатньо робить для протистояння кремлівським пропагандистам. Зокрема, бракує проактивної позиції та сміливих асиметричних відповідей. На цьому в газеті «День» наголошує голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович. Також, на його думку, потрібно посилити активність на міжнародній арені і перебувати у постійному пошуку новітніх форм протидії, цим самим нівелюючи зусилля російських пропагандистів-агітаторів.
«Український інститут національної пам’яті, відкриваючи невідомі сторінки історії України, теж протистоїть цим інформаційним атакам, – наголошує Дробович. – Наприклад, висвітлюючи період Української Народної Республіки, видаючи спогади учасників тих буремних подій, ми показуємо, яка політична сила задушила тодішню спробу української державності, а згодом знищила мільйони українців, звідкіля витоки сьогоднішньої російської агресії».
Дробович переконаний, що потрібно озвучити прізвища всіх тих, хто строчив доноси на своїх знайомих, колег, звинувачуючи їх в антирадянській діяльності. Адже вони зламали десятки, сотні тисяч людських доль, через їхню «пильність» тисячі людей склали свої голови на Соловках, в інших таборах. На заувагу журналіста, що тоді чимало українців розчаруються в багатьох письменниках, діячах культури, яких обожнювали, Дробович зазначив, що не варто робити зі смертних людей святих ідолів.
«Якщо ми хочемо знати правдиву історію, то не повинно бути заборонених тем, недоторканих осіб. Інакше буде чергова фальшива пропаганда – лише її персонажі будуть у вишиванках, а замість червоних майорітимуть синьо-жовті прапори», – наголосив науковець. Стаття називається «Як відновлюють національну пам’ять українців?».
«Пропонуємо припинити збройний конфлікт, відвести всі війська й озброєння з окупованої території, збройні формування розпустити – все слід реалізувати на початку 2021 року», – наголосив голова української делегації у Тристоронній контактній групі із врегулювання конфлікту на Донбасі Леонід Кравчук, якого цитує «Газета по-українськи». Він вважає, що Україна має взяти під контроль кордон і врегулювати питання з особами, які воювали: «До середини листопада слід забезпечити доступ міжнародних організацій до ув’язнених. Звільнення всіх на всіх має відбутися до 15 грудня». Вибори на Донбасі, йдеться далі, повинні відбутися не пізніше за 31 березня 2021-го: «Для цього необхідно ухвалити закон про особливості проведення місцевих виборів в ОРДЛО. Згадати «формулу Штайнмаєра». Наголосив Кравчук і на необхідності створення вільної економічної зони в ОРДЛО, яка діятиме до 2050 року, пише видання.
«Україна мала щось запропонувати. Днями Росія оприлюднила своє бачення реалізації Мінських угод. Неприйнятне для України. Не враховує безпекову частину», – пояснює представник окупованих територій у ТКГ від України Сергій Гармаш.
«Ідеї Кравчука виглядають як перекручена російська стратегія, – вважає експерт видання політолог Костянтин Батозський. – Москва багато років намагається втюхати закінчення війни на своїх умовах. Щоб Донбасу дали автономію, а місцевим органам – суперповноваження з можливістю впливати на зовнішню і внутрішню політику держави».
Політолог вважає, що Київ робить недолугу спробу переробити російську ідею, загорнути її у свою упаковку. Мовляв, замість особливого статусу – вільна економічна зона. «Означає, що не можемо виробити власну стратегію повернення окупованих територій. Вибори навесні нереальні, бо туди спершу треба повернути державні органи, що ведуть реєстр виборців», – стверджує експерт. Заголовок статті – «Кравчук представив мирний план по Донбасу».
Головний поділ між політичними силами – ставлення до українського питання, стверджує дописувач тижневика «Країна», журналіст Ігор Луб’янов. На сході й півдні України знов тріумфують проросійські сили. З’явилося чимало місцевих проєктів. Автор сподівається, що їхня проросійськість відійде на другий план, коли доведеться розв’язувати буденні проблеми. Та й багато з таких партій узагалі не позиціонують себе як проросійські.
Дописувачу важко вигадати кращий рецепт, ніж колись дав Євген Маланюк: «Малоросійство – наша історична хвороба. Хвороба многовікова, отже хронічна. Ні часові застрики, ні навіть хірургія – тут не поможуть. Її треба буде довгі-довгі десятиліття – ізживати».
Тож українцям варто приготуватися, що це – надовго. Як і до того, що наполегливі зусилля потроху змінюють вдачу багатьох українців, йдеться далі в статті. «Хтось свідомо повертається до українськості, хтось через вигоду, хтось боїться маргіналізації. І водночас інші люди знову русифікуються. Рецепт один: Західна Україна, зокрема Закарпаття і Волинь, поступово стає українською. Це лавиною перекочується в Центральну Україну, де почалася велика боротьба. Вона триватиме ще десятки років», – переконаний дописувач. Якщо українці переможуть, поле бою пересунеться на Схід та Південь, якщо ні, усе залишиться, як і раніше, йдеться далі. Проте навряд чи варто сподіватися суттєвих змін в Одесі чи Харкові до того моменту, як цілком українськими стануть Полтава, Чернігів і Дніпро – на цьому наголошується в публікації «Час – наш союзник. Якщо не перетвориться на ворога».
