«Любов» під дулами танків: як та чому розпався Варшавський договір

30 років тому світ втратив свою біполярність, як писали оглядачі, бо 1 липня 1991 року припинила своє існування Організація Варшавського договору (ОВД) – військовий блок країн так званого соціалістичного табору на чолі з СРСР, що визначав своєю метою протистояти НАТО. Нагадуємо, чим увійшов в історію Європи та світу цей союз, бо Кремль, керований колишнім співробітником зовнішньої розвідки КДБ СРСР Володимиром Путіним, і досі використовує ту саму риторику, пояснюючи дії Росії на міжнародній арені.

• «Союз миру і соціалізму» – таким було головне гасло військового блоку, створеного СРСР із країн, які потрапили під контроль радянської армії в ході звільнення Європи від нацизму під час Другої світової війни.
• Його назвали Варшавським договором (Warsaw Pact) або Організацією країн Варшавського договору (ОВД) за місцем підписання угоди про створення цього військового союзу. Свої підписи під установчим документом 14 травня 1955 року поставили представники СРСР, Албанії, Болгарії, Німецької Демократичної Республіки (НДР), Польщі, Румунії, Угорщини і Чехословаччини.

По суті, це була формальна підстава для встановлення політичного і військового контролю Радянського Союзу над цими країнами.

• Після ратифікації законодавчими органами країн Договір набув чинності 5 червня 1955 року і фактично закріпив військовою потугою керівну роль місцевих компартій, які виконували усі директиви Комуністичної партії СРСР.
• Західний і Східний Берлін розділили Берлінським муром, який почали будувати в серпні 1961 року за рішенням наради секретарів компартій країн Варшавського договору і на підставі рішення Народної палати НДР.

«Мир і соціалізм» підтримувався за рахунок розміщення широкої мережі гарнізонів радянської армії у всіх країнах ОВД та жорсткої діяльності місцевих органів внутрішньої безпеки на зразок німецького «Штазі» (Staatssicherheit, Ministerium für Staatssicherheit – Міністерство державної безпеки НДР – ред.), а також прямою інтервенцією військ ОВД, введенням танків на вулиці міст, як у 1956 році в Угорщині і в 1968 році в Чехословаччині.

• Скориставшись кризою після вторгнення військ Варшавського договору в Чехословаччину, у вересні 1968 року формальний вихід із організації здійснила Албанія, яка фактично вже з 1961 року перестала підтримувати ОВД через несприйняття албанським диктатором Енвером Ходжею критики культу особи Йосипа Сталіна, яка розпочалася після смерті радянського вождя.
• ОВД проіснувала 36 років і розпалася 1 липня 1991 року, коли Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина у Празі підписали протокол про припинення чинності Варшавського договору.

Варшавський договір і Холодна війна

Друга світова війна щойно завершилася, міста лежали в руїнах, народи Європи ще не оплакали свої жертви, а Сталін уже чітко дав зрозуміти своїм союзникам по антигітлерівській коаліції, що він хоче закріпити свій вплив «скрізь, де ступала нога радянського солдата-визволителя», і що Захід був і залишається ідеологічним супротивником СРСР.

5 березня 1946 року на той час уже колишній прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль прилетів до США і виступив як приватна особа перед студентами коледжу в Фултоні.

Черчилль висловив «захват та повагу до хоробрих росіян і до мого бойового товариша, маршала Сталіна», але зауважив, що «тіні почали збиратися там, де все було осяяне перемогою», бо ніхто не знає, де завершуються межі, на які СРСР хоче поширити свій вплив.

Черчилль виступив за створення Міжнародних збройних сил, які б допомагали ООН підтримувати мир у світі. І закликав боротися за права людей: «Свобода повинна бути в кожному домі».

Відповідь Сталіна розділила світ на два табори.

Радянський диктатор звинуватив Черчилля у тому, що його промова є намаганням розпочати підготовку до розв’язання війни проти Радянського Союзу, а пропозиції щодо ООН назвав спробою нав’язати світові «панування англосаксонської раси».

Так розпочалася так звана Холодна війна, тобто запекле протистояння між «соціалістичним і капіталістичним світами», що охоплювало усі сфери – від політики і військового протистояння до культури і соціального життя.

Завершилася Холодна війна аж із розпадом СРСР у 1991 році.

Хоча низка оглядачів вважає, що керована Володимиром Путіним Росія поновила це протистояння, розпочавши конфронтацію із колективним Заходом у намаганні закріпити свій вплив на так званому пострадянському просторі і примусити США погодитися на поділ сфер впливу.

Якими були основні завдання ОВД?

• закріплення поділу меж впливу в Європі, що виник після перемоги над гітлерівським нацизмом;
• протидія колективному Заходові як втіленню протилежної радянському тоталітаризму суспільно-політичної моделі;
• створення і посилення військової потуги, яка б підтримувала імідж СРСР як наддержави і протистояла НАТО;
• встановлення і утримання контролю над країнами Східної Європи, утримування їх у рамках комуністичної ідеології та соціалістичного табору.

Генеральний секретар Компартії СРСР Леонід Брежнєв, який очолив радянську піраміду влади після Хрущова, так означив формулу існування Варшавського договору: «Межі цих територій, які звільнив радянський солдат, – це наші кордони. І так буде завжди».

Порівняння Варшавського договору і НАТО

• Армії країн-учасниць Варшавського договору в повному складі входили в структуру ОВД, а усі вищі посади у військовому союзі займали діячі СРСР, які за сумісництвом були одними із трьох перших заступників міністра оборони СРСР і прямо йому підпорядковувалися.
• НАТО підпорядковується об’єднаному командуванню, а усі держави Північноатлантичного альянсу, за винятком ФРН, передавали в його розпорядження лише частини своїх збройних сил. Об’єднане командування НАТО очолювали американські генерали, на посаді начальника штабу зазвичай був німець або британець, а пост генерального секретаря завжди обіймав представник однієї з малих країн.
• Політика СРСР щодо країн, які входили в ОВД, мала свою специфіку: когось контролювали тотально, а когось трохи менше. Але на пряму загрозу підриву іміджу СРСР як наддержави – реагували танками. Так було, коли Угорщина під керівництвом Імре Надя захотіла вийти із союзу, і потім у Чехословаччині.
• Натомість союз НАТО, коли в 1975 році відбулася португальська «революція гвоздик» і до влади прийшли комуністи, навіть не розглядав можливість введення туди сил Північноатлантичного альянсу. І це не було проявом слабкості, а продуманим невтручанням у внутрішні справи країни. Бо за рік перед тим, коли через події на Кіпрі могла розпочатися війна між членами альянсу Грецією і Туреччиною, НАТО зупинив ескалацію напруження, направивши 6-й флот своїх об’єднаних сил до берегів острова.

Про придушення «Празької весни», або операція «Дунай»

У ніч із 20 на 21 серпня 1968 року розпочалася так звана операція «Дунай» – вторгнення в тогочасну Чехословаччину військових підрозділів СРСР та інших держав Варшавського договору з метою зупинити рух до демократизації, який увійшов в історію як Празька весна. Офіційна версія – для ліквідації загрози виходу ЧССР із «соціалістичного табору» та військового союзу з СРСР.

При цьому керівництво Чехословаччини і головний ініціатор, керівник компартії Александр Дубчек, не заявляли про бажання вийти із ОВД, а наголошували, що хочуть тільки «побудувати соціалізм із людським обличчям», пом’якшити цензуру та обмежити владу ненависної таємної поліції.

У вторгненні військ СРСР і країн-сателітів не взяла участі тільки Румунія.

Радіо Свобода розшукало двох українців, які в 1968 році опинились по різні боки барикад під час трагічних подій у Чехословаччині. Це Зорян Попадюк і Володимир Воробій.

Попадюк – дисидент, який відбув у тюрмах та засланні майже 14 років за те, що у 1968-му виступав проти окупації і 15-річним хлопцем писав і розклеював агітаційні листівки проти вторгнення військ Варшавського договору до ЧССР.

А Воробій – колишній танкіст радянської армії, який у 1968-го був лейтенантом і командував танковим відділенням. Його завданням було блокувати одну із чехословацьких військових частин на кордоні із Польщею.

У 50-у річницю від тих подій – у 2018 році – вони зустрілися у Празі, поділилися спогадами та спробували зрозуміти мотивацію одне одного.

Про це – у документальному фільмі VESNA68.

За різними даними, під час придушення військами Варшавського договору Празької весни загинуло понад 100 людей.

Поки у Чехословаччині прибирали барикади і мили вулиці від крові, а у в’язницях допитували активістів Празької весни, генсекретар СРСР Брежнєв заявив, що таке очікує на будь-яку іншу країну Варшавського договору та інших країн комуністичного табору, якщо вони надумають захотіти відійти від курсу і політичної моделі, обраної СРСР.

«Пролетарі всіх країн, єднайтеся, або розстріляю», – гірко жартували тоді.

Горбачов і кінець Варшавського договору

У 1985 році генеральним секретарем ЦК КПРС став Михайло Горбачов.

На той момент чисельність особового складу збройних сил Варшавського договору складала 7 562 987 осіб.

І хоча формально угода про військовий союз між країнами соцтабору була продовжена ще на 20 років, процес розпаду і радянської імперії, і його військового блоку уже розпочався.

Окрім особистих рис самого Горбачова, який не тяжів до застосування насилля, СРСР переживав важкі економічні часи через падіння цін на нафту.

У Польщі, НДР, Угорщині й Болгарії до влади поприходили нові керівники.

У грудні 1989 року на Мальті відбулася зустріч Михайла Горбачова із президентом США Джорджем Бушем-старшим. І, як кажуть історики, під час цієї зустрічі лідери порозумілися і Горбачов сказав, що не має наміру перешкоджати змінам у Східній Європі військовою силою.

У листопаді 1989 року жителі Берліна молотками і зубилами пробили діри у Берлінському мурі і виламали цілу ділянку стіни перед Бранденбурзькими воротами. Це сталося після оголошення про відкриття східнонімецького кордону.

• За словами Стівена Пайфера, колишнього посла США, який на той час служив у Державному департаменті, США, Франція та Велика Британія разом із Німеччиною погодились не розміщувати ненімецькі сили НАТО в колишній Східній Німеччині.
• У лютому 1991 року держави-учасники ОВД ліквідували свої військові структури

• 1 липня в Празі підписали протокол про повне припинення чинності Варшавського договору.
• 3 липня 1991 року Джордж Буш і Михайло Горбачов у Москві підписали Договір СНО-I (START I) про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь.
• На той момент уже тривав процес виведення радянських військ із країн Східної Європи, який назвали деокупацією.

Журналісти Угорської редакції Радіо Свобода відвідали одну з колишніх баз радянської армії в Будапешті і поспілкувалися із колишнім командувачем сил Варшавського договору в Угорщині Віктором Шиловим (йому зараз 81 рік) та істориком Андрашем Мінком. Вони розповіли, якими були останні роки перебування радянських військ на території Угорщини.

• У 1999 році, через кілька років після возз’єднання Німеччини і виведення всіх радянських військ зі Східної Європи, НАТО прийняло до альянсу три колишні країни Варшавського договору: Польщу, Чехію та Угорщину.
• У 2007 році на Мюнхенській конференції з безпеки Володимир Путін виступив проти НАТО, а також проти США, звинувативши альянс у створенні загроз для Росії. «Думаю, очевидно: процес натовського розширення не має ніякого стосунку до модернізації самого альянсу чи для забезпечення безпеки в Європі. Навпаки, це серйозно провокаційний чинник, що знижує рівень взаємної довіри… Що сталося з тими запевненнями, які давали західні партнери після розпуску Варшавського договору? Де тепер ці заяви? …Де ці гарантії?» – запитував Путін.

Спогади, оцінки

Давід Свобода, відомий чеський історик, політолог, працівник Інституту вивчення тоталітарних режимів:

– «Питання безпеки Чехословаччини – головний мотив вимоги деокупації й відступу військ. На початку 1990 року президент Вацлав Гавел виступив із вимогою, щоб радянське військо покинуло країну протягом пів року, тривав відступ рік і пів. Після радянської деокупації світ інакше почав сприймати Чехословаччину.

Вацлав Гавел після розпаду Варшавського договору спочатку вважав зайвим і НАТО. Але саме Вацлав Гавел і Лех Валенса стали тими особами, які переконали партнерів, щоб Чехословаччина і Польща вступили до Північноатлантичного альянсу. За доби Вацлава Гавела в цілому можна спостерігати швидке дозрівання чехословацького суспільства, його перші «дорослі» кроки.

Варшавський договір, за окремими винятками, ніхто не називає інакше як «імперський проєкт Росії».

Андраш Мінк, угорський історик:

– Історія Варшавського договору показує, що СРСР зробив велику помилку, залучаючи армію для придушення якихось рухів, для поліцейських операцій. В Угорщині 1956 року було видно, що ні військова техніка, ні самі солдати окупаційних військ не мали підготовки для ведення дій у місті чи в умовах партизанської війни.

Вольфґанґ Ішинґер, колишній німецький дипломат і посол і заступник міністра закордонних справ Німеччини, який зараз очолює Мюнхенську конференцію з безпеки:

– Росія розповідає, що в обмін на прийняття нею об’єднання Німеччини за договором «2+4» їй пообіцяли, що розширення НАТО не буде. Росія представляє себе жертвою. Але домовленості про возз’єднання Німеччини, включаючи договір 1990 року, відомий як договір «2+4», який офіційно проклав шлях до об’єднання двох Німеччин, не згадував про розширення НАТО.

Які б обіцянки щодо розширення не обговорювались… у 1990 році, твердим фактом є те, що Росія прийняла розширення з детальними умовами і в письмовій формі, коли було погоджено Основоположний акт НАТО – Росія. В Основоположному акті НАТО – Росія (1997 року) прописано «невід’ємне право» всіх держав «обирати засоби для забезпечення власної безпеки». Пізніше російські твердження про те, що в 1990 році були зроблені різні обіцянки, просто не мають значення. Насправді це пропаганда, і це недобросовісно!

Більше читайте: Москві ніхто не обіцяв, що НАТО не буде розширюватися. Але їй байдуже

Євген Магда, директор Інституту світової політики:

– У мене немає сумнівів, що Кремль намагається відновити свій вплив у масштабах чи то Російської імперії, чи Радянського Союзу. У мене немає сумнівів, що Росія хоче розвалити Європейський союз, тому що лише в такий спосіб вона може відновити свій вплив у Європі. (Більше читайте: 30-річчя завершення Холодної війни: Росія прагне реваншу)

Британський Chatham House, відомий аналітичний центр у сфері міжнародних відносин, випустив звіт про популярні міфи, що сьогодні поширюють Кремль і прокремлівські медіа. Ці міфи, на думку авторів, російська влада використовує для обґрунтування актів агресії щодо інших країн і для того, щоб зневажати міжнародно визнані принципи поведінки. Серед них є і міф про те, що СРСР, створивши Варшавський договір, подарував народам країн-членів «мир і свободу», а тепер необхідно створити єдину систему євразійської безпеки.