Разом із перебігом війни Росії проти України тактика дій з обох сторін постійно змінюється – як в обороні, так і в наступі. Як окупаційні сили адаптуються до активної фази війни, яка триває вже півтора року? Чи відмовилися війська РФ від «м'ясних штурмів»? Чи змінилася тактика піхоти і як окупанти намагаються протидіяти успіхам української армії у наступі? Про це у новому випуску телепроєкту Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода).
Український боєць тероборони веде групу по лісу і просить усіх розтягнутися. Щільні дерева не врятують від несподіваного прильоту – то тут, то там постійно чутно вибухи, які гучно відлунюють навкруги. Це передова в районі Кремінної, і тут місцевість дуже специфічна. Замість звичних лісосмуг, перерізаних полями, тут ліс.
З одного боку, він дещо допомагає бійцям тут в окопах, оскільки трохи захищає від обстрілів, а з іншого – дерева, коли у них щось влучає, падають, і їхні частки перетворюються на вторинні уламки. Також ці ліси російські військові просто намагаються спалити, закидаючи сюди різного типу запалювальні боєприпаси.
«Кидають постійно. Ховаємося від них. Пожежа, все горить. Аж земля горить. Теж проблема вдихати той дим, теж важко. Пожежа є пожежа. Температура. Гасити треба, ховатися треба, отаке», – каже боєць 100 окремої бригади тероборони ЗСУ Ігор.
До противника тут кількасот метрів. У його бік на українських позиціях націлені, перш за все, кулемети. Тут місцевість для техніки складна і, як правило, непрохідна. Головна загроза – піхота, тому і відповідальність на кулеметниках значна.
«Прикриваєш побратимів, відсікаєш ворога вогнем. Важлива дуже професія. Зненацька можуть залізти видивитись. Бо як йдуть обстріли – всі бояться виходити. Тому що осколки, все летить», – продовжує Ігор.
«Здебільшого працюємо на даний час по руху противника, коли вони рухаються там по перших їхніх окопах, для того, щоб не обстрілювали наших хлопців. Бувають дуже жаркі ситуації – приходи, біжимо, падаємо… Встали і відпрацьовуємо, тому що наші хлопці попереду, так само їм важко. Відпрацювали, поробили 200-х, 300-х. Потрібно добити – ще й добиваємо. Ну, обов’язково їх треба добити. І все, тоді наша задача на тому закінчується», – каже ще один боєць Сергій.
У бригаді ТрО абсолютна більшість – добровольці, які самі залишили цивільне життя ще на початку масштабного вторгнення Росії. І кожен боєць тут повторює: головне – окопатися. За місяці на цій ділянці передової підрозділ просунувся вперед, а характер боїв – змінився.
«На нашій ділянці оборони є наш сектор оборони. Штурмових дій, як би піхотних, їх мало відбувається. Основні штурмові дії відбуваються правіше наших позицій і лівіше наших позицій. Там дуже йде стрілецький бій жорстокий. Звично – ночами», – каже боєць Роман.
«У них просто є достатньо багато людей, щоб змусити їх копати достатньо багато укріплень. Тут ніякого креативу нема, нічого нового немає, але сотні кілометрів траншей – це все ж таки сотні кілометрів траншей. І десятки бетонованих дотів – це десятки бетонованих дотів. Це дійсно вагомий дуже фактор в обороні», – розповідає воєнний аналитик, ветеран АТО Євген Дикий.
В останні місяці українські військові кажуть про те, що тактика російської піхоти змінилася, особливо якщо говорити про спроби йти вперед: техніку залучають, як і раніше, але водночас в атаках задіюють менше бійців.
«Можна сказати, що російська армія запозичила в української – дуже схожим чином вони проводять свої удари, контрудари, коли невелика група на кількох бронемашинах – 3-4 бронемашини плюс один-два танки виїжджають на якийсь рубіж, висаджують ось цей десант невеликий – у районі взводу. Може бути трохи більше або менше і, відповідно, ця піхота намагається закріпитись у якійсь посадці або зайняти окопи», – каже воєнний аналітик Ян Матвєєв.
«Справа в тому, що оте, що приїхало минулої осені як «чмобіки», з чого ми з вами тоді так кепкували, розважалися, тому що воно дійсно було абсолютно жалюгідне, так от, ті з них, хто вижили цей рік і рік воюють – їх всіх вже можна вважати професійними бійцями. Ті, що прожили рік війни – вони пройшли вже не 3 бої, а 33 бої. Тому я не думаю, що вони потребують якоїсь підготовки. Їх підготувала сама війна», – зазначає Євген Дикий.
Підрозділи групи «Вагнера», які нині в Україні вже не воюють, українські бійці часто згадують окремо. Насамперед – через так звані «м'ясні штурми», коли на українські позиції потужним потоком йшла погано навчена піхота, укомплектована колишніми в'язнями. Там ефект досягався насамперед за рахунок масовості.
«Перша хвиля людей – вона бігла, там 4-5 чоловік. Чесно – не пам’ятаю. Вона бігла суто з гранатами. Тобто без каски, в броніку, біжить, закидає гранатами та і все. Якщо виходило, вона закидувала гранати у вікна, на позиції. Відбігала в сторону і вже відразу наступна бігла група зачистки. Вже вона теж вривається в хату і там уже займає позиції, зачищає їх», – каже військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Денис.
Денис пройшов бої за Попасну і Бахмут, де воював саме із «вагнерівцями». У цих битвах Росія продавлювала українську оборону саме за рахунок кількості піхоти із тотальними артобстрілами, але це відбувалося по-різному.
«Порівнюючи Попасну з Бахмутом, то на Попасній там йшло більше людей. Маса сама. А на Бахмуті, то там уже вони маленькими групами штурмували. Злагоджено все. Враховано більше нюансів. Вони вдягали нашу форму, були у них так само зелені пов’язки, але у нас було на одній руці, а в них – на двох руках», – продовжує Денис.
Позиції під Нью-Йорком, на Донеччині, одні із небагатьох, що залишаються під контролем української армії починаючи з 2014 року і не змінилися з часів повномасштабного вторгнення Росії.
«Це моя, як би сказати, перша позиція така, найспокійніша. Тут можна більше набратись досвіду з інженерного обладнання позицій. Тут ми більше укріплюємося, тобто готуємося до найгіршого. Можна так сказати», – каже Денис.
На цій ділянці фронту складний ландшафт для наступу і активні дії тут рідкість, але, окрім цього, бійці просто не бачать значного скупчення піхоти з російського боку.
«Провокують нас, щоб ми відкривали свої вогневі точки і потім, щоб вони могли мінометами вражати їх. Ми здебільшого не ведемося на ці провокації, стараємося ігнорувати їх. Зараз видно, що вони зараз укріпляються. Зараз немає, не помічаємо скупчення велике піхоти або якоїсь техніки. Тут стволка деколи буває, міномет, АГС, таке», – розповідає військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ з позивним «Бодя».
«Те, що ми спостерігаємо відсутність «м’ясних штурмів» – це не тому, що в них змінилась тактика, чи вони порозумнішали. Ми спостерігаємо відсутність м’ясних штурмів через дефіцит «м’яса». Ще раз – в довгостроковій перспективі в них є мобрезерв, але от прямо зараз на фронті в них гострий дефіцит вже не лише артилерії і снарядів, а в них зараз на фронті гострий дефіцит саме живої сили. Вони перекидають підрозділи з однієї ділянки на іншу, щоб хоч якось затикати дірки, бо замінити їх з тилу ніким, і, звичайно, при такому розкладі їм вже не до «м’ясних штурмів», – зауважує Євген Дикий.
За останні півтора роки у Росії з'явилося багато спеціалізованої літератури для військових, у якій намагаються систематизувати досвід боїв в Україні. Не вся вона публічна, але іноді потрапляє до Мережі. Це різноманітні методички, рекомендації щодо ведення боїв як у обороні, і у наступі в різних умовах. Теоретично, це те, що має підвищувати ефективність дій військ.
«Ефективність підрозділів, які відповідають за підготовку військ в радянській школі, вимірюється кількістю написаних методичок. А не кількістю і якістю підготовлених підрозділів. Тому плодіння тактики протидії штурмовим групам, тактики протидії польовим стоматологам, тактики протидії бог його знає чому там ще – воно буде продовжуватися-продовжуватися, тому що коли генерала викликають доповісти, чому ми там черговий раз програли бій – він приносить 15 методичок, розроблених його главком, і каже: хлопці, вибачайте. Ми тут взагалі не п’ємо, не куримо, не їмо – часу немає. Ми розвиваємо воєнну науку. А чого війська не вміють так? А ми ж не знаєм», – пояснює експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.
Чутки про активізацію мобілізації в Росії активно поширюються вже майже місяць – новий указ Путіна для цього не потрібен, адже попередній досі чинний. Але представники російської влади твердять, що нової хвилі не буде. Одне із важливих питань у цьому контексті – чи будуть готувати резерви для окупаційних сил більш якісно, враховуючи бойовий досвід? Це цілком вірогідно, але вимагатиме часу – декількох місяців.
«Чи це буде так – не знаю. Минулого разу було недостатньо. Були історії, коли був один офіцер, 500 людей мобілізованих, які пиячили в наметах, зрідка виходили там постріляти з автоматів і все. Зважаючи на все, в якийсь критичний момент вони знову наберуть купу мужиків по мобілізації і частину з них одразу, без підготовки, відправлять на фронт, як було минулого разу. Ось його буквально забрали у військкомат і за три дні він уже в окопі. Тут можна хоч 20 методик йому дати – він, все одно, розумнішим або досвідченішим солдатом не стане, звичайно», – каже військовий оглядач Ян Матвеєв.
«В умовах, коли ваші війська нафаршировані якимись іррегулярними формуваннями типу псевдодобровольчих батальйонів, козаків, якихось приватних військових компаній – як цим всім хаосом управляти, взагалі не зрозуміло. Бо кожен що собі придбав із засобів зв’язку, той з тим і працює, але далеко не факт, що вони між собою взагалі можуть зв’язуватися, крім як посильним, чи поштовими голубами – бог його знає, як вони це роблять. Відповідно, складні форми маневру для них, з точки зору організації і управління – недосяжні. Тому ми можемо бачити найбільш прості форми: всі в обороні позиційній, відступаємо, контратакуємо. Все, нічого зайвого. Ніякої творчості», – пояснює Віктор Кевлюк.
Залежно від умов місцевості, погоди, ландшафту, кількості сил та техніки, бойові дії на різних напрямках можуть кардинально відрізнятися одна від одної. Росія фактично завжди намагається отримати перевагу за рахунок масовості в техніці та в людях – як у перші місяці вторгнення, так і зараз. Україна ж може протиставити цьому досвід офіцерів усіх рівнів, солдатів та сержантів, технологічність західної зброї та якісну підготовку тих, хто прибуває на фронт.
Форум