ЛЬВІВ – 622 дні перебував у російському полоні оборонець Маріуполя, командир 23-го Маріупольського загону морської охорони Державної прикордонної служби Петро Мельник. Він розповідає, що очолив загін в умовах повного оточення міста російськими силами, за відсутності техніки, зброї, логістики і його підрозділ поніс мінімальні втрати, виконавши всі бойові завдання.
Петро Мельник у Маріупольському морському торговельному порту разом зі своїми побратима відбив кілька російських наступів. 15 квітня 2022 року вивів з оточення свій підрозділ до «Азовсталі» під інтенсивними обстрілами російської армії. Цей перехід, каже, був найважчим бойовим досвідом і водночас випробуванням для нього як командира.
Військовослужбовець був звільнений з полону 31 січня 2023 року. Йому присвоїли звання Героя України. Бойовий командир дав Радіо Свобода ексклюзивне інтерв’ю.
На пальці в Петра Мельника виблискує новенька обручка. Він постійно на неї кидає погляд під час розмови. Коли воїн потрапив у полон, розповідає, у нього відібрали перстень, а також зірвали хрестик з ланцюжком. Усі ці речі так і не повернули.
«Купили точнісінько таку обручку, яку мені одягнула на палець дружина під час нашого одруження. Подумав, що нарешті я знову відчуваю себе повністю чоловіком, тому що люблю свій статус одруженого чоловіка і без обручки я почувався трішки невпевнено. Бо це немов частинка моєї дружини біля мене, знову возз’єднання сім’ї. Такі речі мають сакральне значення для кожної людини»,– каже Петро Мельник.
У Маріуполь Донецької області його привела військова служба. Він продовжив шлях батька і теж став військовим. Це була його мрія ще зі школи на Хмельниччині.
Закінчив Київський ліцей імені Богуна, навчався в прикордонній академії. У 2014-2015 роках Петро Мельник брав участь у бойових діях на східних теренах України. Це був його перший бойовий досвід, але ніколи він не міг подумати, що попереду чекає ще більш важкий шлях. У 2019 році був призначений заступником командира 23-го загону морської охорони Держприкордонної служби в Маріуполь.
Під час служби, каже, мав змогу спостерігати, як змінюється місто, відкриваються нові простори для містян, дитячі майданчики, розбудовуються парки. Маріуполь, зазначає, ставав атмосферним і яскравим. Ті, хто залишився в тимчасово окупованому Донецьку, могли порівнювати Донецьк і Маріуполь, і ця різниця просто була разюча, зауважує військовослужбовець.
Ніхто вже тіла не ховавПетро Мельник
Однак чим ближче було до 24 лютого 2022 року, тим більше військові усвідомлювали, що війна з Росією неминуча. Але навіть в уяві не могли спрогнозувати трагічний розвиток подій, що за кілька днів Маріуполь буде у руїнах, на вулицях лежатимуть мертві тіла дорослих і дітей, які не прибиратимуть, розповідає Петро Мельник, тому що ніякі служби вже не працювали. А ще, додає, десятки маріупольців у відчаї викидались із вікон багатоповерхівок:
«Ніхто вже тіла не ховав. Розумом ми розуміли, але серцем не вірили, що таке можливо взагалі. Ніхто не думав, що ворог вдасться до такого повномасштабного нападу, але він підступний».
|
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
|
Рідні військовослужбовця виїхали з Маріуполя 25 лютого. Він полегшено видихнув, коли дізнався, що вони доїхали до його мами в Шепетівку.
Бої і евакуація поранених
У перші дні повномасштабної війни загін морської охорони брав безпосередню участь в обороні Маріуполя, а невдовзі і в боях за «Азовсталь». Із 3 березня 2022 року Петро Мельник очолив загін морської охорони.
«Ми охороняли акваторії Азовського моря, поки, звичайно, не зрозуміли, що корабельно-катерний склад Російської Федерації переважає наші сили і фактично українські кораблі не зможуть дати адекватну відповідь. 26 лютого наші кораблі були на березі, на місцях постійної дислокації. У подальшому ми вели спостереження за морем, відстежували надводну обстановку, охороняли узбережжя моря в місті. А вже, з огляду розвитку бойових дій, загін морської охорони, як інші військові підрозділи, брав участь в обороні міста як піхотний підрозділ», – говорить Петро Мельник.
Із кожним днем у Маріуполі було дедалі більше загиблих і поранених, згадує боєць. Військовослужбовці 23-го загону морської охорони евакуювали важкопоранених військовослужбовців катерами до гелікоптерів, адже сухопутне сполучення з «Азовсталі» вже було під контролем російських військ. Українські воїни, зазначає Петро Мельник, ризикували власними життями, бо доводилось евакуювати людей під постійними обстрілами, а російські сили завдавали ракетних ударів по українських катерах, на яких українські бійці перевозили поранених до гелікоптерів.
За офіційним повідомленням ГУР, до рятувальної операції захисників Маріуполя на «Азовсталі» було залучено 16 гелікоптерів: екіпажі літали один раз парами і на одну з місій – одразу чотири борти. Це були Мі-8 і Мі-24. Операція з евакуації тривала з 21 березня до 11 травня 2022 року.
Важкопоранених бійців заносили на ношах, у когось не було кінцівок, у когось – поранення черевної порожниниПетро Мельник
«Пілоти вертольотів з’являються, долають ділянку над окупованою територією, прилітають під носом ворога і, звичайно, що починається відповідна реакція росіян. Місце посадки гелікоптерів вони вираховували і починали інтенсивні обстріли. У таких умовах все проходило. Вся ця евакуація відбувалась дуже швидко: важкопоранених бійців заносили на ношах, у когось не було кінцівок, у когось – поранення черевної порожнини. Поранених доставляли човнами з «Азовсталі». Всі дії проходили під обстрілами: як зі стрілецької зброї, так і мінометної, артилерійської, працювала авіація. Біля узбережжя, на віддалі 9-10 миль від берега, були ворожі десантні кораблі», – розповідає Герой України Петро Мельник.
Перехід на «Азовсталь»
Однак найважчим для підрозділу був перехід у ніч з 14 на 15 квітня до «Азовсталі». Військовослужбовці, за словами Петра Мельника, пересувались з позицій, зокрема і судноремонтного заводу, містом, яке було під контролем російських військ. Противник, додає він, не очікував на такий крок українських бійців, але, збагнувши, почав застосувати всі види озброєння, обстрілюючи колону.
15 квітня для кожного з нас, хто здійснив цей перехід, – другий день народженняПетро Мельник
«Ми сформували колону і виходили всі підрозділи, які на той час здійснювали оборону міста в Приморському районі Маріуполя. Це був мій підрозділ, перший прикордонний загін, військовослужбовці 36-ї бригади, «Азову» та багато інших. І вирушили у напрямку «Азовсталі». 15 квітня для кожного з нас, хто здійснив цей перехід, – другий день народження. Відстань невелика – це 5-7 км, але найважча з усіх, шляху назад не було, довкола зривались міни, які потрапляли в наші транспортні засоби, поранені і загиблі, а назад дороги нема.
Пересувалися звичайними автомобілями, тому що вся військова техніка, яка була в нашому підрозділі, просто була знищена. Ти робиш великі моральні зусилля над тим, щоб перебороти цей страх. І мій підрозділ з мінімальними втратами дійшов до «Азовсталі». Це один із найстрашніших спогадів для моїх побратимів», – розповідає Петро Мельник.
15 квітня, коли українські бійці таки добрались до «Азовсталі», завод нагадував жахливу картинку часів Другої світової війни. Із кожним днем, каже боєць, російська армія все інтенсивніше обстрілювала територію підприємства.
Коли командир Петро Мельник почув наказ виходити з «Азовсталі», то розумів, що російський полон – це єдиний шлях зберегти життя побратимів.
Здогадувався, що нас чекає, що полон – несолодкоПетро Мельник
«Я переживав дуже щодо цього виходу, тому що не розумів, куди ми виходимо, але я дуже добре знав нашого ворога. Відчуття були двоякі, тому що ця невідомість про полон не давала спокою. Я здогадувався, що нас чекає, що полон – несолодко, але поки ти в ньому не будеш, не відчуєш, ти нічого не розумієш. Навіть не можеш уявити», ‒ каже Петро Мельник.
20 травня 2022 року він у числі інших бійців вийшов з «Азовсталі». Зателефонував дружині і сказав: «Люблю, кохаю». Вірив, що неодмінно зустрінеться з нею. А чекати довелось 622 дні, понад 20 місяців. Невідомість, яка лякала, каже, виявилась у реальності набагато жахливішою, її «неможливо уявити у найжахливішому сні».
Чотири місяці в таборі в Оленівці: без питної води, голодний, з постійними допитами.
Набирали воду просто з якогось озера чи ставкаПетро Мельник
«Ми проживали окремо від «Азову». Перенаселені бараки, які були розраховані на 100-150, а жили 400-500. Ліжок не вистачало. Хто мав спальники з «Азовсталі», то спали на них. Проточної води не було. У бараці стояла ємність на 300-500 літрів. Пожежна машина привозила воду і пожежники говорили, що набирали воду просто з якогось озера чи ставка. Іншого виходу не було у нас, і ми цю воду пили, мились нею».
Допити в Оленівці, говорить, спершу проводили представники Росії. Чи застосовували фізичну силу, насильство?
«Більше, напевно, вони намагалися донести нам, переконати нас у тому, що України не існує, що ми робимо погану справу, більше хотіли принизити нас морально», ‒ лаконічно відповідає український командир.
Полон в російському СІЗО
30 вересня 2022 року близько 150 українських військовополонених, в тому числі і Петра Мельника, етапували в слідчий ізолятор в Росію. А там, розповідає український воїн, жорстокість була щоденною у ставленні до українських військовополонених.
«Нас обшукали. Після чого руки і очі заклеїли скотчем, позакидали нас у КАМАЗи. Ми не розуміли, куди, що, як нас везуть. Після цього перевантажили в літак. Дві години перельоту. Я розумів, що це не обмін, а наступний етап, нове місце утримання», – розповідає Петро Мельник.
СІЗО, маленькі камери на шість полонених, цілодобове відеоспостереження, продовжує він.
– Як ставилися?
– Несолодко, скажімо.
– Фізичну силу застосовували?
– Так.
– Як годували?
– Харчування триразове, за якістю більш-менш, але дуже-дуже малі порції. Не вистачало їжі.
– Як зі своїм організмом домовлялися, щоб не «звалитися» цілком?
– Організм – складна штука, яка сама собі захист створює. Був доступ до води у камері і від голоду обманював організм ‒ пив більше води. У росіян так розвинена каральна система, щоб ти жив, щоб було кого обміняти. Постійно були думки про їжу. Кожен з нас у полоні відкрив навики кулінара в своїй голові, теоретично, ‒ говорить про умови в російському полоні Петро Мельник.
Він постійно думає про своїх побратимів, які ще в неволі, тому уникає будь-яких деталей про російський полон, щоб не нашкодити їм бодай найменшим словом.
Вікно у камері СІЗО в Росії було зафарбоване, щоб військовополонені не бачили неба, аже воїн. Не дозволяли займатись фізичними вправами, можна було лише по маленькій камері зробити кілька кроків, додає він, усі розмови полонених прослуховувались.
Життя в полоні в цілковитому інформаційному вакууміПетро Мельник
«Спілкувався вже після обміну з іншими хлопцями, то були місця утримання, де забороняли навіть ходити по камері. Тільки сидіти або тільки стояти. У нас можна було сидіти і тільки з дозволу росіян. Стояти, якщо камера дозволяє, якщо є місце, то ходити. Життя в полоні – в цілковитому інформаційному вакуумі, і ми нічого не знали про Україну. Психологічний тиск був постійний як в спілкуванні, так і в самій організації режиму. В кожній камері висіло на дверях радіо і цілодобово, з підйомом до відбою, грала російська патріотична музика, гімни. Також вони робили голосову нарізку про події в Україні, з їхньої точки зору. Це тиснуло на голову. Раз на тиждень видавали книжки часів Другої світової війни, СРСР. Під час спілкування чи на допитах наголошували, що «України немає», що вони «завоювали всю Україну». Постійна дезінформація, постійний тиск на те, що «України немає».
На запитання, що допомагало командиру все це витримати, відповідає:
«Постійна робота над собою. По-перше, ми розуміли, що все те, що доводиться нам чути, –це все неправда, тому що так не може бути. Ми вірили і знали, що робота проводиться, щоб витягти нас з полону. Так само ми вірили, що це просто якась чорна смуга в нашому житті, яка має закінчитись. Віра в те, що вдома чекають. Ми розуміли, говорили з хлопцями, що наше завдання – вижити, зберегти максимум як фізичного, так і ментального здоров'я, щоб повернутися додому, тому що нас там чекають», – каже Петро Мельник.
Викликали на допит і повідомили, що збито Іл-76Петро Мельник
Двічі на обмін
Петра Мельника двічі возили на обмін. Перший раз 23 січня ввечері. Вже одяг видали, етапували автозаками, заклеїли скотчем руки і обличчя, пересадили в автобуси і передали військовим. Через кілька днів повідомили, що обмін не відбудеться і повернули полонених в СІЗО.
Викликали на допит і повідомили, що збито Іл-76Петро Мельник
«Думками ми були вже вдома. Це був дуже великий шок насправді. На наступний день тих, кого возили на обмін, викликали на допит і повідомили, що збито Іл-76 і, за їхньою версією, на борту були українські полонені. Мені особисто включили запис російських новин, де говорили, що при підльоті до аеропорту Бєлгорода 24 січня був збитий російський військовий літак Іл-76, на борту якого були 65 військовополонених. Перед цим, десь 23-24 грудня, росіяни проводили дуже інтенсивну роботу в СІЗО, щоб нас спонукати залишитися в Росії, перейти на їхній бік. І знову ж 25 січня так нас агітували».
|
24 січня у Бєлгородській області розбився російський військово-транспортний літак Іл-76. Міноборони Росії стверджує, що на борту перебували 65 українських військовополонених, яких перевозили до Бєлгорода для обміну, а також шестеро членів екіпажу і троє супроводжуючих. Усі вони, за даними відомства, загинули. Російська влада назвала аварію Іл-76 «терактом», звинувативши в ньому ЗСУ.
У ГУР Міноборони України підтвердили, що 24 січня мав відбутися обмін полоненими, проте зазначили, що вони не мають даних про те, чи були на борту військовослужбовці ЗСУ.
На початку лютого представник ГУР Андрій Юсов заявив, що Київ неодноразово звертався до Москви з приводу повернення тіл військовополонених, які, за твердженням російської влади, загинули під час катастрофи Іл-76. За його словами, російська сторона на ці звернення не відреагувала.
1 березня уповноважена з прав людини у Росії Тетяна Москалькова заявила, що РФ готова передати Україні тіла полонених, які нібито загинули під час падіння військово-транспортного літака Іл-76 у Бєлгородській області 24 січня. Вона додала, що українська сторона цікавилася можливістю передачі тіл. За словами Москалькової, вона перебуває у контакті з уповноваженим Верховної Ради України Дмитром Лубінцем. Москалькова також заявила, що російська сторона має «підтвердження і всі ДНК, які, за висновком експертизи, дозволяють зробити ідентифікацію особистості».
У коментарі проєкту Радіо Свобода «Свобода.Ранок» щодо заяви Москалькової представник ГУР МОУ Андрій Юсов зауважив: «Україна неодноразово зверталася до держави-агресора з приводу передачі тіл нібито загиблих українських військовополонених на борту ІЛ-76. І робота в цьому напрямку ведеться». Подробиць він не навів.
Водночас український омбудсмен Дмитро Лубінець заявив, що російська сторона вкотре «починає спекулювати на темі падіння ІЛ-76».
«Але й досі на мою вимогу Росія не передала офіційних списків, не підтвердила факт, не надала доступ міжнародним організаціям до місця трагедії. Наголошую, що позиція України незмінна: ми вимагаємо прозорого розслідування, доступу до місця падіння літака, а також із першого дня вимагали офіційних списків і репатріації тіл і проведення відповідних експертиз (у випадку підтвердження)», – написав він у телеграмі.
|
30 січня 2024 року Петра Мельника знову повезли автозаком, але цього разу вже на обмін. Він ступив на рідну землю 31 січня 2024 року.
Я побачив прапор – і відчуття полегшенняПетро Мельник
«Це відчуття щастя! Перебуваючи в полоні, кожен з нас мріє про це, звичайно, візуалізує свої думки. Але реально в житті це не так, як в уяві. Коли я побачив людей, які мають на рукавах синьо-жовтий прапор – це ніби ти мріяв все життя купити собі щось чи побувати десь, і ось ця мрія і очікування реальні! Я побачив прапор – і відчуття полегшення. Це як пружина розтягувалась і потім відпустили і вона стягнулася. Розуміння того, що ти вдома, що побачиш своїх рідних, що ти на рідній землі і ти вільний! Тут повітря інше. А ще розумієш, що фізично і ментально ти вже інша людина. Все по-новому: нові смаки, нові звуки, нове відчуття», – каже Герой України Петро Мельник.
622 дні полону, каже, навчили цінувати кожну мить життя. Петро Мельник зрозумів за цей довгий час жаху, що щастя у житті – це спілкування з рідними, побратимами, це свобода. Він хвилюється за тих воїнів, які ще залишаються в російському полоні, тому що кожен день – це для них важкі моральні і фізичні випробовування.
Оборона Маріуполя у пам’яті бійця залишилась як страшний, найскладніший період, тому що противник не шкодував ані дітей, ані дорослих, ані території, ані російських військовослужбовців, а тим більше українських воїнів.
Весь Маріуполь – це була дуже страшна картинаПетро Мельник
«Весь Маріуполь – це була дуже страшна картина, печальна картина. Зруйновані будинки, інфраструктура, вбиті люди. Вся оборона Маріуполя – це було ведення бойових дій в умовах обмеженої кількості зброї, провізії, відсутності логістики, але, попри це, українські бійці давали адекватну відповідь ворогу», – говорить Герой України, командир Петро Мельник.
Зараз Петро Мельник проходить реабілітацію і, як говорить, повертатиметься на військову службу.
|
Маріуполь російські війська захопили у травні 2022 року після майже трьох місяців запеклих боїв. За цей час у місті було зруйновано значну частину будинків та інших об’єктів. Точна кількість загиблих наразі невідома – оцінки варіюються від кількох тисяч до кількох десятків тисяч людей.
|
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум