Що відомо про Голодомор-геноцид 1932–33 років у Херсонській і Запорізькій областях? Які історії розповідають місцеві жителі і дослідники про масовий голод у регіоні? Чи були випадки канібалізму на півдні? І як люди намагалися врятуватися від голоду? Про все це дізнавався проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
- 25 листопада в Україні вшановують 90-і роковини Голодомору 1932–1933 років. Верховна Рада визнала штучний голод, влаштований радянською владою в ті роки, геноцидом українського народу. Україна з посиланням на дані експертиз стверджує, що загальна кількість людських втрат від Голодомору становить майже 4 мільйони осіб, а втрати українців у частині ненароджених становлять понад 6 мільйонів.
- За даними Українського інституту національної пам'яті (УІНП), механізм, який призвів до Голодомору, привели у дію тодішні лідери комуністичної партії. У січні 1928 року режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. Держава примусово забирала у фермерів більшу частину або й все вирощене зерно за значно заниженими цінами. Одночасно розпочалося «розкуркулення» найзаможніших господарств.
- 1930 року колективізація викликала масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад чотири тисячі протестних виступів за участі понад 1 мільйона селян. Тож улітку 1932 року через наростання спротиву Йосип Сталін із оточенням ухвалює рішення про організацію в Україні штучного голоду. Україні нав’язують завідомо нереальні до виконання плани із хлібозаготівель. Згодом влада переходить до повного вилучення харчів і посилює репресії.
- У червні 1933 року смертність від голоду в Україні досягає свого апогею. За оцінками демографів, лише того місяця померли понад 1 млн осіб. Під час голоду радянська влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на те, щоб ізолювати голодуючі райони.
Окупанти «почистили» херсонський архів
Що відбувалося у ті роки на півдні України? «Новини Приазовʼя» поспілкувалися з експертами, які досліджували це питання, а також із жителями регіону, яким розповідали про Голодомор їхні родичі.
Директорка Державного архіву Херсонської області Ірина Лопушинська розповіла, що під час окупації російські військові вивезли частину документів, які стосувалися Голодомору. Зокрема, документи колишнього НКВС, Служби безпеки України, справи людей, які були репресовані за спротив радянській владі, за зрив хлібозаготівель. Втім, велика кількість матеріалів залишилася.
«Лишилась велика кількість фондів, різних партійних установ, різних МТС, профспілкових організацій, де величезна кількість листування, де люди пишуть про те, що, наприклад, зривається план хлібозаготівель, де змушують червоноармійців забирати зерно у людей, де є звіти голів сільських рад про кількість смертей, велику кількість смертей. Є звіти лікарень, де окрема графа, що серед хвороб з'явилася дистрофія. Це також роздача їжі за кварталами й за напрямками», – каже вона.
За словами Лопушинської, в залежності від кількості населення кожне місце належало до певної категорії. І оскільки Херсон був не сильно заселеним містом, отримувалось дуже мало продовольства. Воно розподілялося по лікарнях, гуртожитках, навчальних закладах, державних установах та віддавалось на промислові підприємства. Села взагалі майже нічого не отримували.
«Селян виселяли за межі Херсонщини»
В архіві також збереглися матеріали про розкуркулення господарств, розповідає директорка. Деяких селян виселяли за межі сучасної Херсонської області, зокрема, до Уралу або Сибіру. Це називали адміністративною висилкою. Ірина Лопушинська розповіла про історію з однієї з архівно-слідчих справ.
Багато людей просто зазнало репресій через те, що намагалися залишити зерно в себе вдомаІрина Лопушинська
«Скадовський район. Люди, які були звинувачені в розкраданні хліба. Тобто люди, які не здали хліб за рознарядкою хлібозаготівель. Всіх цих чоловіків, сільських робітників, заарештували. Там величезна архівно-слідча справа. Багато людей просто зазнало репресій через те, що намагалися залишити зерно в себе вдома. Є фото, на яких видно, як по боках стоять червоноармійці, ці мішки зі збіжжям, як вони радісно звітують, що забрали у селян, виснажених важкою працею», – поділилась директорка архіву.
Одним з цікавих документів вона називає дані про те, як робітникам тоді не вистачало їжі й до яких дій тоді вдавалися.
«Вони просять забрати з притулку для літніх людей пайок. І лише у випадку, якщо людина може довести, що вона літня людина, і хворий, і можуть прийняти в цей притулок для літніх людей. А так їжі їм вистачить. Тобто тут цинізм і знущання просто перевершує», – зауважила вона.
«Грабунок, вбивства, випадки канібалізму»
На Херсонщині були випадки канібалізму, каже Лопушинська. Є документи, які підтверджують такі випадки.
Все це наслідки «русского мира». І те, що нас 100 років тому намагались знищити, воно дуже перекликаєтьсяІрина Лопушинська
«В одному з документів йдеться про те, що починається грабунок, вбивства і випадки канібалізму, людоїдства. Розпочалась, можна так сказати, на селах повна анархія. Люди намагались вижити, як могли, і тому були грабунки, викрадання майна, викрадання дітей. Намагання продати щось в місті більш цінне, воно вже не контролювалося ні армійськими загонами, ні чонівцями (ЧОН – «часті особого назначєнія»), ніким. Тому доводилось вже залучати більш воєнізовані сили.
Хоча в нас тут є документ про те, що цих червоноармійців годували також неякісно і вони тут писали скаргу, що не можуть виконувати свою роботу, тому що везуть глевкий пухлий хліб, який поки довезуть, здувається, і їсти його неможливо. Все це наслідки «русского мира». І те, що нас 100 років тому намагались знищити, воно дуже так перекликається», – наголошує Лопушинська.
«Діти плакали та помирали»
«Новини Приазовʼя» поспілкувалися з однією з жительок Новокаховської громади, яка зараз перебуває в російській окупації на Херсонщині. Тому жінка просить не називати її імʼя та прізвище з міркувань безпеки.
Співрозмовниця докладніше розповіла, як пережила Голодомор її родина. Її матері на той час було 7-8 років.
«Під час голоду школи не закривались, там дітям давали таку водичку з розбавленими корінцями й це приваблювало батьків, вони віддавали дітей у школи. І от мені говорить мама, що кожен ранок, коли вчитель робив перекличку дітей і спокійно без емоцій діти відповідали: «померла, або помер». При чому це таке, ніби справа буденна, без емоцій, без якихось сліз або переживань. Тобто це явище, за словами моєї мами, стало масовим, воно вже не вражало», – каже вона.
Від голоду у дитячому віці померла мамина сестра, розповідає жінка.
«Дитина плакала, просила їжі, а знервована мати сіпнула цю дитину за плечики й сказала: «Та замовкни вже, як ти надоїла». І дитина навічно замовкла, вона після цього померла. Ну а мати все своє життя каялася з того, що вона так відповіла своїй голодній дитині.
Своїми маленькими ручками пересипали землю, шукаючи хоч одну зернинку в земліЖителька Херсонщини
Зі спогадів моєї мами, у нас в селі був хлібозаготівельний пункт, він і зараз є. Туди на бричках, підводах везли зерно з усієї Херсонщини для зберігання. І от коли закінчувався день, маленькі дітки по 7-9 років, в тому числі моя мама, йшли до цього пункту і там своїми маленькими ручками пересипали землю, шукаючи хоч одну зернинку в землі. І знаходили 5-10, можливо, менше зернинок для того, щоб потім віднести їх мамі. З’їсти неможливо було, вони не могли це собі дозволить. Вони несли мамі, а вона вже в ступці перетирала, заливала водою і потім давала діткам поїсти», – переказує спогади матері жінка.
«Забороняли ловити рибу в Дніпрі»
Ловити рибу в Дніпрі, щоб вижити, місцеві жителі також не могли – влада не дозволяла. За її словами, стояли озброєні спецзагони, які не допускали нікого – ні дорослих, ні дітей до берега Дніпра, щоб можна було зловити рибу та щось зварити.
«Тобто це підтверджує те, що цей Голодомор був геноцидом. Навіть в тих умовах, коли люди могли себе якимось чином нагодувати, влада не дозволяла їм це зробити.
Як виживали? У нас на півдні є така рослина, яка називається козелики. Це такий білий корінець, який росте в полі. І от дітки йшли в поле, моя мама разом з ними, і намагалися знайти ці козелики – схожий на мініредьку корінець. Вони виривали цей корінець і несли його додому. Він був невеличкий, але це була така можливість щось з’їсти. У нас на півдні росли такі кущі, які називаються пасльоном. Маленькі такі зернятка, ягідки, які дуже несмачні, але вони росли кущиком і люди їх збирали, щось із нього варили й таким чином якось виживали», – переповідає спогади українка.
Запоріжжя: «селян ізолювали від міста»
Старша наукова співробітниця відділу дослідження Голодомору та масових штучних голодів Національного музею Голодомору-геноциду Інна Шугальова розповіла «Новинам Приазов’я», що Запоріжжя у ті часи належало до Дніпропетровської області. До цього міста було прикуто багато уваги через побудову промислових комплексів і гідроелектростанції.
Селян фактично ізолювали у вимираючому селі, не даючи їм можливості пробитися до містаІнна Шугальова
«Запоріжжя нібито було промисловим містом, але уже на той момент були величезні черги за хлібом. На лівому березі вишикувалися по хліб і стояли в довгих чергах. Наприклад, був автомобільний завод «Комунар», при цьому заводі була їдальня. Селяни та їхні діти намагалися пробитися до території цього заводу, щоб на задньому дворі дістати лушпиння картоплі біля їдальні, яке викидали, щоб прогодуватися цим. Але це було недовго.
Буквально вже взимку 1932–1933 років місто було оточено кордонами військових і введені паспорти для мешканців міст, а паспортизація не була проведена для селян. У такий спосіб селян фактично ізолювали у вимираючому селі, не даючи їм можливості пробитися до міста. Селяни змушені приводити дітей до міста і залишати їх там», – розповідає Шугальова.
«Конвеєр дитячої смертності»
Одним із сиротинців був Запорізький будинок немовляти, розповідає науковиця. Згодом його назвуть «конвеєром дитячої смертності». Там померли близько 800 дітей віком від 2 днів до 8 років.
Навколо притулку було вирито яму, туди просто скидали тіла дітей і таким чином без шанування їх ховалиІнна Шугальова
«Це дійсно було жахливе місце, оскільки за дітьми там ніхто не доглядав. Діти ходили майже роздягнені, а мова йде про листопад, про зиму, про ранню весну 1933 року. Діти постійно хворіли, бо в будинку ширилися інфекції. Наша оповідачка згадувала, що діти були змащені зеленкою, тобто це були в тому числі й шкірні інфекції, пошесті.
Марина Василівна, яка перебувала в тому притулку розповідала, як померла її молодша сестра Ніна, якій було 2 роки. До дитини ніхто не підходив і старша сестричка, яка всього на два рочки старша, намагалася її виходити, надаючи їй воду, і в такий спосіб врятувати. Але дива не сталося, менша сестра пішла із життя. Марина Василівна доводила і розповідала, як діти ставали колінцями на лаву і дивилися у вікно. Навколо притулку було вирито яму, туди просто скидали тіла дітей і таким чином, без вшанування, їх ховали», – переказує спогади дослідниця.
Низка громадських діячів зверталася до Ліги націй з проханням надати можливість передати ліки й продовольство принаймні голодуючим дітям, каже Шугальова. Втім, СРСР категорично заперечував масовий голод, створивши при цьому умови, коли люди вмирали мільйонами.
Подібні притулки були і в інших містах України, зокрема, і в Мелітополі, додала науковиця.
«Йшли до Бердянська за 100 км»
Доктор історичних наук, професор Бердянського державного педагогічного університету Ігор Лиман розповів «Новинам Приазов’я», що цей регіон так само зазнав масового голоду.
«Багато хто розповідав, що дійсно бердянські рибалки, а риби тоді в Азовському морі було набагато більше і в більшому різноманітті, виходячи з моря часто просто роздавали людям ту рибу. Але і згадували, як їх за це карали. Згадували, як за 100 км люди йшли до Бердянська з інших районів Запорізької області, з сіл, саме по цю рибу. Оскільки це було однією з невеликих можливостей отримати їжу.
Земля справді могла прогодувати, якби держава не робила все так, щоб земля годувала не своїх. Ключові причини Голодомору – це якраз ота колективізація і вилучення зерна для фінансування радянської індустріалізації. Тобто продаж зерна на експорт через порти Приазов’я і Чорного моря», – пояснив Лиман.
Щоби вижити, люди намагалися перебиратися до великих міст, розповідає професор.
«Ішли у Запоріжжя, оскільки тоді будувалась ДніпроГЕС, де потрібні були тисячі робітників. І от селяни з Запорізької області йшли, працюючи в дуже жахливих умовах, але вони могли там принаймні вижити, прогодуватися. Одна справа, якщо просто потрібні були гроші, валюта і тому забирали це зерно, продавали на експорт, люди залишались без нічого. Якби тільки це, але дозволяли б годуватися з присадибної ділянки, втім, і цього не давали. Це вже якраз один з потужних аргументів, що це був штучний голод, що це був геноцид проти населення України», – додав професор Ігор Лиман.
- Після початку повномасштабного вторгнення Росії розгляд питання про визнання Голодомору геноцидом українського народу активізувався у низці країн. 15 грудня 2022 року Європейський парламент підтримав відповідну резолюцію. Євродепутати також закликали Росію як правонаступницю СРСР вибачитися за дії радянського режиму проти України. Крім того, Голодомор вже визнали геноцидом 28 країн світу.
Геноцид і його ознаки у діях Росії проти України
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
А саме:
- оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
- публічні заклики до знищення українців;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій.
Форум