22 квітня в Києві на 81-му році життя померла учасниця українського правозахисного руху Світлана Кириченко. Вона брала активну участь у розповсюдженні самвидаву.
У 1965 році Світлана Кириченко публічно протестувала в київському кінотеатрі «Україна» проти арештів української інтелігенції. Згодом брала участь у колективному перекладі на російську мову праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» (1966-1971).
У 1980 році київський суд засудив Світлану Кириченко до трьох місяців виправних робіт за відмову свідчити на процесі проти поета Василя Стуса. Філолог за фахом, вона була змушена звільнитися з роботи в Інститутах літератури і філософії, пережила неодноразові обшуки й допити в КДБ.
У 1983 році Світлана Кириченко голодувала протягом двох тижнів проти переслідування своєї родини і так домоглася побачення після трьох років перерви зі своїм чоловіком, дисидентом Юрієм Бадзьом.
Світлана Кириченко передала на Захід «Відкритий лист» з біографією свого чоловіка, викладом його трактату «Право жити». Ці матеріали неодноразово звучали в ефірі Радіо Свобода, яке вело мовлення на Україну попри глушіння.
У 1989 році, після повернення чоловіка зі заслання, брала активну участь у процесах національного відродження, зокрема в роботі Демократичної партії України.
Світлана Кириченко – автор книги спогадів про репресії 1970-х років «Люди не зі страху» і спогадів про Василя Стуса «Птах піднебесний».
2009 року отримала Орден княгині Ольги III ступеня.
В останні роки свого життя Світлана Кириченко важко хворіла.
Представники родини повідомили Радіо Свобода, що Світлану Кириченко ховатимуть опівдні в суботу, 23 квітня, на Байковому цвинтарі в Києві.
