Учасник російсько-української війни, боєць ЗСУ Сергій Єлісєєв із Дніпра загинув у бою на Донеччині. 31-річний військовий – сам з родини фронтовиків: його прадід-сапер Павло і прабабуся-медсестра Ганна пройшли Другу світову. В обох були непрості долі, а прабабусі Ганні, якій зараз 102 роки, випало ще й пережити смерть улюбленого правнука.
Це – одна з історій, які наразі представлені на виставці в Дніпропетровському історичному музеї імені Яворницького до Дня пам’яті та перемоги. Зокрема, в експозиції поєднали світлини та біографії старших і молодших представників родин – учасників двох воєн: Другої світової та сучасної, з Росією.
Сімейна історія загиблого українського бійця Сергія Єлісєєва і його старших родичів-фронтовиків Соковців – у матеріалі Радіо Свобода.
Лав-сторі й війна
Історія кохання медсестри Ганна Іванівни Захарової та Павла Георгійовича Соковця почалася 1939 року в Росії – у місті Розсказово Тамбовської області. Дівчині було 17, юнакові – не набагато більше.
Ганна працювала в терапевтичному відділенні лікарні рідного міста медсестрою. Павло якраз навчався на військового й прийшов туди відвідати товариша. Дівчина не пускала, бо були неприймальні години. Так вони познайомилися, а потім покохали одне одного, розповідає їхня онука Ганна Соковець.
Далі, за її словами, була війна і п’ять років розлуки. Павло став сапером-мінером, а Ганна – вільнонайманою медсестрою у 249-му медсанбаті 127-ї стрілецької дивізії.
Перед відправленням вона читала хлопцям 90-й псалом – і, казала нам потім, всі вони поверталися живимиГанна Соковець
«Знаю, що бабуся стала вільнонайманою медсестрою 1943 року. Коли вона вже їхала потягом на фронт, у вагоні захворіла на тиф. Потрапила до лікарні. Там вона познайомилася з іншою медсестрою, яка потім стала Героєм Радянського Союзу. Ця жінка дістала для бабусі кілька ампул пеніциліну, небувала розкіш на той час. І бабуся одужала…
Знаю, що 1943 року вони стояли під Києвом, в маленькому містечку Узині. Бабуся «відправляла» на вильоти пілотів. Перед відправленням вона читала хлопцям 90-й псалом – і, казала нам потім, всі вони поверталися живими», – розказує Ганна про бабусю.
Між дідусем і бабусею, говорить онука, усі роки війни тривало листування.
«У нас збереглися ці листи-«трикутники». Про бойовий шлях діда я знаю тільки з його листів. В одному з них він пише, що стоять в одному з сіл і розміновують поля. Це село побувало під окупацією. Власне, так, як і зараз це відбувається», – додає онука.
Після Другої світової
Одружилися її дідусь та бабуся після вже закінчення війни в німецькому Потсдамі, неподалік Берліну, говорить Ганна. Там же прожили перші два роки сімейного життя, а потім переїхали до Дніпропетровська, де в Павла були родичі.
Чоловік одразу влаштувався робітником на трубний завод імені Карла Лібкнехта, де й пропрацював все своє життя. А Ганна стала медсестрою.
У подружжя фронтовиків 1947-го та 1951-го народилися двоє синів – Віталій та Анатолій.
Казала: «Краще бути хорошою медсестрою, аніж поганим лікарем»Ганна Соковець
«Якщо не помиляюся, бабусю кликали після війни в інститут, у Москву. Але вона не пішла. Казала: «Краще бути хорошою медсестрою, аніж поганим лікарем». Вона працювала у 9-й лікарні, у військкоматі, у поліклініці. Пішла на пенсію аж в 76 років. У бабусі з дідусем – двоє синів: мій тато Віталій, йому зараз 76, і мій дядько Анатолій, він був чорнобильцем, помер близько десяти років тому», – розповідає онука.
Її дід, учасник Другої світової Павло Соковець місяць не дожив до свого 55-річчя, помер від інсульту.
А бабуся Ганна жива. Їй 102 з половиною роки. Має першу групу інвалідності, нею зараз опікуються рідні. У сторічному віці ця жінка пережила тяжку втрату – уже на сучасній війні загинув її правнук Сергій.
Сергій Єлісєєв, військовий ЗСУ, який загинув на Донеччині
Сергій Єлісєєв народився й виріс у Дніпрі, розказує Наталія Соковець, ще одна представниця цієї родини. Вона – його бабуся, невістка Павла й Ганни Соковців.
Говорить: у дитинстві Сергійко був непосидючим, як багато хлопців, але добрим і чуйним. У підлітковому віці навіть присвятив їй вірш, згадує жінка.
Закінчив 73-тю школу, працював механіком на СТО, одружився. Брав участь у Революції гідності. Підписав контракт з ЗСУ, служив у 63-й, а потім у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Пройшов «гарячі» точки Донбасу.
«Двічі підписував контракт на службу. Другий контракт трішки не добув. Пройшов багато міст, був скрізь, де було гаряче. Від Маріуполя – до Луганська», – каже бабуся бійця.
Я їхала в ліфті з 8-го поверху вниз і думала: «Тільки б поранений, тільки б поранений…»Наталія Соковець
31-річний Сергій Єлісєєв загинув 2 листопада 2021-го поблизу села Павлопіль Волноваського району Донеччини від кулі російського снайпера. Це було страшним ударом для рідних і близьких, згадує бабуся.
«Це було десь о пів на другу ночі. Зателефонувала донька, каже: «Мамо, відчини двері». Я їхала в ліфті з 8-го поверху вниз і думала: «Тільки б поранений, тільки б поранений…». Відчинила їй двері – і все зрозуміла. Я не хотіла вірити. Я пішки на 8-й поверх збігла, рідні думали, що я з собою щось зроблю, а я просто хотіла побути сама. 31 рік… Тільки б жити й жити», – говорить Наталія Соковець.
Удома на Сергія не дочекався цілий великий рід: старші родичі, а також дружина Ірина й син Дмитро, якому зараз 8 років. Поховали сержанта Єлісєєва на Краснопольському цвинтарі в Дніпрі. Посмертно він нагороджений орденом «За мужність». До речі, орден «За мужність» має і його прабабуся Ганна за Другу світову...
Опісля завершення повномасштабної війни в Україні, каже Наталія Соковець, хотіла б з’їздити на місце загибелі онука.
«Я в дитинстві дуже боялася війни. Народилася 1950 року і застала в місті ще зруйновані будинки. Не все було відбудоване. І тепер я бачу знову руїни… І я ніколи не думала, що мені це доведеться переживати знову», – додає жінка.
Історії родів, де поєдналися дві війни
Історія родини Соковців – одна із тих, які наразі розповідають на виставці в Дніпропетровському національному історичному музеї імені Яворницького. Там розгорнули експозицію «День пам’яті та перемоги: невивчені уроки…», присвячену пам’яті про Другу світову.
Наукова співробітниця музею Ірина Рева каже: записала щонайменше десять сімейних історій, де поєдналися дві війни.
Зв'язок поколінь дуже важливий для зміцнення і неперервного розвитку націїІрина Рева
Зустрічалася й особисто з Сергієм Єлісєєвим та його прабабусею Ганною Соковець.
«Такі історії є важливою частиною нашого сучасного досвіду. І це насправді вражає: коли сучасні військові, ті, які мають щастя спілкуватися зі своїми старшими родичами-фронтовиками, обговорюють спільні теми, обговорюють війну. Переплетення досвіду… Це те, що потрібно зберігати й пам’ятати, і цей зв’язок поколінь дуже важливий для зміцнення і неперервного розвитку нації», – впевнена Ірина Рева.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум