Надія Степула: Надходить час нових надій і підсумків сподівань, які здійснились. У світлі свіч очі людей теплішають, серця розкриваються назустріч новим обріям. Настає Новий рік.
Невидимий поріг майбутнього переступає все людство, а з ним і калинова Україна.
Які незнані дороги простеляться кожному з нас у Новім році? Які давні традиції згадуються у святковий час? І які нові звичаї приходять в людські оселі?
Звучить фрагмент пісні «Білий сніг» у виконанні Ерка
Надія Степула: Мерехтливі ялинки, запалені свічки, келихи іскристого «Шампанського», подарунки та веселі забави для дітей і дорослих – ось головні атрибути новорічних свят. Усе це триває вже кілька століть, відтоді, як Новий рік почали святкувати в різних країнах світу.
Як усе починалося? Про це послухаймо в сюжеті Сергія Грабовського, члена Асоціації українських письменників.
Сергій Грабовський: «Новий рік узимку в нас почали святкувати з 1700 року, коли за указом Петра І був впроваджений юліанський календар; до цього літочислення велося не від Різдва Христового, а від створення світу, Новий рік відповідно відзначався 1 вересня».
Такі чи схожі фрази, певен, ви не раз зустрічали у вітчизняних газетах і журналах. І цього року щось подібне прозвучить з телеекранів та буде надруковано у численних виданнях.
Насправді це твердження не має жодного стосунку до нас, себто українських земель і тих, хто жив і живе на них.
Насправді Новий рік українці відзначають 1 січня з давніх-давен, і навколо цього дня сформувалися потужні народні традиції, які зараз, після десятиліть примусового атеїзму, на жаль, мало кому відомі.
Отож як було насправді?
З прийняттям християнства на Русі був запроваджений юліанський календар, проте святкування Нового року було встановлене 1 березня.
Пізніше Новий рік був перенесений на 1 вересня за ухвалою Константинопольського патріархату. Літочислення ж велося саме з моменту «створення світу».
Росія (власне, ще Московія) справді перейшла на літочислення від Різдва Христового з 1 січня 1700 року. А от в Україні такий перехід стався значно раніше, коли українські землі входили до складу Великого князівства Литовського, а частково Речі Посполитої.
З 1362 року літочислення велося від Різдва Христового. А вслід за тим початок нового року стали пов’язувати з першим січня. Це засвідчують, скажімо, Літопис Самовидця та інші козацькі літописи і документи тих часів.
Гетьманщина на автономних засадах увійшла до складу Московського царства, але, як бачимо, зі своїми звичаями і своїм календарем, такими, як і у всій «культурній Європі». А саме цей аргумент навів Петро І як вирішальний для переходу Московії на новий відлік часу.
Новий рік за юліанським календарем припадає на два церковні свята. 31 грудня встановлене свято на честь благочестивої христолюбивої знатної римлянки Меланії. 1 січня – це свято на честь Василія Великого, архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії.
Сьогодні, оскільки ми живемо за більш точним григоріанським календарем, «Маланка» (так здавна зве народ це свято) припадає на 13 січня, а «Василь» на 14 січня. Ну, а Різдво, як відомо, на 7 січня за «новим» стилем, що означає 25 грудня за «старим» стилем.
Але так було не завжди. Скажімо, у XVII столітті розбіжність між двома календарями була дещо меншою, і православне Різдво припадало на 4 січня за григоріанським календарем.
Отож 14 січня – це зараз перший день Нового року за «старим» стилем. І на українських землях, зазначу ще раз, Новий рік у цей час відзначають приблизно 500 років.
Етнографи середини ХІХ – початку ХХ століття зафіксували традиції, які виробилися за ці часи серед, так би мовити, «простолюду».
Найважливіші моменти традиційного новорічного свята, виходячи з цих записів, це: ритуальний стіл, щедрування і засівання, ворожіння, рядження, веселощі й забави. Новорічна ніч, як і Різдвяна, вважалася чарівною, з нею було пов''язано чимало повір''їв. Серед них про те, що в ніч із 13 на 14 січня «відкривається небо» і в Бога можна попросити що завгодно.
Звучить фрагмент пісні «Білий сніг» у виконанні Ерка
Надія Степула: Починаючи з останнього дня цього року та ще сім днів уже нового, в Україні оголошено вихідними. Отже, новорічні свята в Україні плавно перейдуть у Різдвяні, адже тут переважна більшість святкує Різдво Христове за григоріанським календарем.
Як поєднуються при цьому традиції передріздвяного посту і пишні новорічні застілля? Залишається предметом дискусії. Принаймні, кожен вибирає свій спосіб святкування.
А для тих, хто посту все ж дотримується, існує безліч рецептів пісних страв. Овочі сирі чи печені на вогні або зварені, різні салати і страви з грибів, гречаники та капустяні оладки, квашені й консервовані або мариновані огірки, помідори, кабачки, перець, капуста, котлети із моркви чи буряка, запашні каші з круп або картопляники, запечені в духовці яблука на десерт, притрушені корицею... Рецептів справді багато, а кожна з господинь може придумати ще один свій, особливий.
Звучить фрагмент пісні «Зимонька-зима» у виконанні дитячого колективу
Надія Степула: Найбільше новорічні свята подобаються і пам’ятаються дітям. Казкові персонажі: Дід Мороз, Снігуронька, в деяких країнах ще й гноми , феї та інші істоти - всі кружляють разом із дітьми навколо прикрашених ялинок, співають традиційні новорічні пісні.
Сучасна українська письменниця Валерія Врублевська, автор широко відомих книг, зокрема «Кафедра» та «Соломія Крушельницька», щойно видала нову книгу «Шарітка з Рунгу». Це біографічний роман про Ольгу Кобилянську.
Про це видання, яке містить понад півтисячі сторінок і набирає розголосу, почуємо в одному з наступних випусків «Вимірів життя» в розмові з самою авторкою.
А новорічне свято 1945 року пані Валерія Врублевська пригадувала як свято, в яке вона закохалася.
Вінниця, грудень 1945 року. Першокласниця Валерія слухала, як дорослі кажуть: «Шкода, що цей рік іде в історію».
Історію вона собі уявляла величезним будинком, де житиме щасливий Новий рік. Темної ночі вдивлялася в зоряний небозвід, сподіваючись побачити сліди добротного будинку історії, який віддаляється, непошкоджений артобстрілами.
Першим святом за всі роки війни для малої Валерії став «Ранок». Посеред шкільного залу стояла величезна ялинка вся в паперових гірляндах. Діти трималися за руки, водили хороводи, співали. Легкий, дурманний, безтурботний стан веселощів.
Люди кажуть, що наші душі краще запам''ятовують погане, аніж хороше. Валерія точно пам''ятає, що того дня забула окупацію, завивання німецьких літаків і зрадницькі промені фашистських прожекторів — усе-усе, чим позначений був її дитячий скорботний шлях.
Отриманий від Діда Мороза подарунок вона тут же розкрила. Там були цукерки: подушечки з повидлом і м''ятні льодяники, вафельний трикутник, який тоді називали «Мікадо», пачка печива і найголовніше — маленьке казкове диво, «запашне сонечко», мандарин.
Снігуронька подарувала їй книжку з картинками. Це була фатальна мить. Саме тоді нинішня письменниця закохалася у свято з ялинкою. А вночі маленькій Лері приснився принц у срібному одязі, який сказав, що війни більше ніколи не буде…
Звучить фрагмент пісні «Білий сніг» у виконанні Ерка
Надія Степула: Українська література впродовж століть накопичувала у своїх фондах багато новорічних сюжетів. Сучасні автори теж не цураються святкової теми.
Проте в нинішніх книжках уже не знайдеш, наприклад, поетичних творів, які б переспівували ті твори, які зазвичай називають «календарно-обрядовими»: новорічні посівання, віншування, колядки, щедрівки.
Усі ці пісні та пісенно-видовищні дійства пов’язані були в Україні з тим Новим роком, який святкувався опісля Різдва Христового, тобто аж 14 січня, а не з тим, що настає в ніч на 1 січня.
Відомий український композитор Микола Лисенко свого часу сказав, що «щедрівки, колядки, веснянки й інше – усе це обрядові пісні стародавнішого дохристиянського складу. Вся їх будова – сама простота… Вони, наче гімн первісного чоловіка до сил чудової природи» .
Колядки вважають видозміною латинського calendae (так у Стародавньому Римі називалися перші дні місяця) або kalandai від назви нового року у Візантії. Цей вплив позначився згодом і на назвах новорічних свят у інших народів: у болгар — коленде, у румун — колінда, у абхазців — коланда. Хоч колядки і щедрівки, як стверджують дослідники-фольклористи, набагато давніші за ці назви.
Звучить фрагмент древньої української колядки «Старий рік минає»
Надія Степула: Обрядові новорічно-різдвяні пісні, які дихають вічністю, вертаються до людей у дні свят і нагадують про вічність. А нові новорічні сюжети в літературі, особливо у прозі, вже пов’язані з новими часами. Що й не дивно, недарма ж кажуть, як казали в сиву давнину, що нові часи – нові звичаї.
Серед нових звичаїв і запалювання ялинок на майданах великих та малих міст, і дитячі святкові «ранки» та вечірки для дорослих, і спеціальні програми радіо та телебачення. При цьому, оскільки культура України сьогодні наскрізь просякнута так званою «попсою», глибока «печать попси» лежить і на новорічних сюжетах, які звучать в ефірі та линуть із блакитного екрана.
Можливо, все це – болісні гримаси нинішнього часу? Але ще в Древнїй Греції один тамтешній мудрець якось жалівся іншому: мовляв, «дуже в нас мораль занепадає, молодь не слухається старших, розбрат навколо та розпуста, давніх звичаїв ніхто не шанує, а нові пошани й не варті…»
Ці давні жалі кочували через багато століть, щоб нині знову звучати актуально. Наразі як жарт, історичний анекдот. Хоч «у кожному жарті трохи жарту, а решта – правда», як мовив Олександр Підсуха.
Часи змінюються і люди змінюються. І саме в новорічну святкову пору найбільше віриться, що ось-ось це будуть зміни на ліпше. З такими надіями переступаємо невидимий поріг Нового року. І це, напевно, одна з найкращих традицій у світі.
Звучить фрагмент давнього «Новорічного засівання»
Невидимий поріг майбутнього переступає все людство, а з ним і калинова Україна.
Які незнані дороги простеляться кожному з нас у Новім році? Які давні традиції згадуються у святковий час? І які нові звичаї приходять в людські оселі?
Звучить фрагмент пісні «Білий сніг» у виконанні Ерка
 |
| (ukrinform) |
Як усе починалося? Про це послухаймо в сюжеті Сергія Грабовського, члена Асоціації українських письменників.
Сергій Грабовський: «Новий рік узимку в нас почали святкувати з 1700 року, коли за указом Петра І був впроваджений юліанський календар; до цього літочислення велося не від Різдва Христового, а від створення світу, Новий рік відповідно відзначався 1 вересня».
Такі чи схожі фрази, певен, ви не раз зустрічали у вітчизняних газетах і журналах. І цього року щось подібне прозвучить з телеекранів та буде надруковано у численних виданнях.
Насправді це твердження не має жодного стосунку до нас, себто українських земель і тих, хто жив і живе на них.
Насправді Новий рік українці відзначають 1 січня з давніх-давен, і навколо цього дня сформувалися потужні народні традиції, які зараз, після десятиліть примусового атеїзму, на жаль, мало кому відомі.
Отож як було насправді?
З прийняттям християнства на Русі був запроваджений юліанський календар, проте святкування Нового року було встановлене 1 березня.
Пізніше Новий рік був перенесений на 1 вересня за ухвалою Константинопольського патріархату. Літочислення ж велося саме з моменту «створення світу».
Росія (власне, ще Московія) справді перейшла на літочислення від Різдва Христового з 1 січня 1700 року. А от в Україні такий перехід стався значно раніше, коли українські землі входили до складу Великого князівства Литовського, а частково Речі Посполитої.
З 1362 року літочислення велося від Різдва Христового. А вслід за тим початок нового року стали пов’язувати з першим січня. Це засвідчують, скажімо, Літопис Самовидця та інші козацькі літописи і документи тих часів.
Гетьманщина на автономних засадах увійшла до складу Московського царства, але, як бачимо, зі своїми звичаями і своїм календарем, такими, як і у всій «культурній Європі». А саме цей аргумент навів Петро І як вирішальний для переходу Московії на новий відлік часу.
Новий рік за юліанським календарем припадає на два церковні свята. 31 грудня встановлене свято на честь благочестивої христолюбивої знатної римлянки Меланії. 1 січня – це свято на честь Василія Великого, архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії.
Сьогодні, оскільки ми живемо за більш точним григоріанським календарем, «Маланка» (так здавна зве народ це свято) припадає на 13 січня, а «Василь» на 14 січня. Ну, а Різдво, як відомо, на 7 січня за «новим» стилем, що означає 25 грудня за «старим» стилем.
Але так було не завжди. Скажімо, у XVII столітті розбіжність між двома календарями була дещо меншою, і православне Різдво припадало на 4 січня за григоріанським календарем.
Отож 14 січня – це зараз перший день Нового року за «старим» стилем. І на українських землях, зазначу ще раз, Новий рік у цей час відзначають приблизно 500 років.
Етнографи середини ХІХ – початку ХХ століття зафіксували традиції, які виробилися за ці часи серед, так би мовити, «простолюду».
Найважливіші моменти традиційного новорічного свята, виходячи з цих записів, це: ритуальний стіл, щедрування і засівання, ворожіння, рядження, веселощі й забави. Новорічна ніч, як і Різдвяна, вважалася чарівною, з нею було пов''язано чимало повір''їв. Серед них про те, що в ніч із 13 на 14 січня «відкривається небо» і в Бога можна попросити що завгодно.
Звучить фрагмент пісні «Білий сніг» у виконанні Ерка
Надія Степула: Починаючи з останнього дня цього року та ще сім днів уже нового, в Україні оголошено вихідними. Отже, новорічні свята в Україні плавно перейдуть у Різдвяні, адже тут переважна більшість святкує Різдво Христове за григоріанським календарем.
Як поєднуються при цьому традиції передріздвяного посту і пишні новорічні застілля? Залишається предметом дискусії. Принаймні, кожен вибирає свій спосіб святкування.
А для тих, хто посту все ж дотримується, існує безліч рецептів пісних страв. Овочі сирі чи печені на вогні або зварені, різні салати і страви з грибів, гречаники та капустяні оладки, квашені й консервовані або мариновані огірки, помідори, кабачки, перець, капуста, котлети із моркви чи буряка, запашні каші з круп або картопляники, запечені в духовці яблука на десерт, притрушені корицею... Рецептів справді багато, а кожна з господинь може придумати ще один свій, особливий.
Звучить фрагмент пісні «Зимонька-зима» у виконанні дитячого колективу
 |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Сучасна українська письменниця Валерія Врублевська, автор широко відомих книг, зокрема «Кафедра» та «Соломія Крушельницька», щойно видала нову книгу «Шарітка з Рунгу». Це біографічний роман про Ольгу Кобилянську.
Про це видання, яке містить понад півтисячі сторінок і набирає розголосу, почуємо в одному з наступних випусків «Вимірів життя» в розмові з самою авторкою.
А новорічне свято 1945 року пані Валерія Врублевська пригадувала як свято, в яке вона закохалася.
Вінниця, грудень 1945 року. Першокласниця Валерія слухала, як дорослі кажуть: «Шкода, що цей рік іде в історію».
Історію вона собі уявляла величезним будинком, де житиме щасливий Новий рік. Темної ночі вдивлялася в зоряний небозвід, сподіваючись побачити сліди добротного будинку історії, який віддаляється, непошкоджений артобстрілами.
Першим святом за всі роки війни для малої Валерії став «Ранок». Посеред шкільного залу стояла величезна ялинка вся в паперових гірляндах. Діти трималися за руки, водили хороводи, співали. Легкий, дурманний, безтурботний стан веселощів.
Люди кажуть, що наші душі краще запам''ятовують погане, аніж хороше. Валерія точно пам''ятає, що того дня забула окупацію, завивання німецьких літаків і зрадницькі промені фашистських прожекторів — усе-усе, чим позначений був її дитячий скорботний шлях.
Отриманий від Діда Мороза подарунок вона тут же розкрила. Там були цукерки: подушечки з повидлом і м''ятні льодяники, вафельний трикутник, який тоді називали «Мікадо», пачка печива і найголовніше — маленьке казкове диво, «запашне сонечко», мандарин.
Снігуронька подарувала їй книжку з картинками. Це була фатальна мить. Саме тоді нинішня письменниця закохалася у свято з ялинкою. А вночі маленькій Лері приснився принц у срібному одязі, який сказав, що війни більше ніколи не буде…
Звучить фрагмент пісні «Білий сніг» у виконанні Ерка
Надія Степула: Українська література впродовж століть накопичувала у своїх фондах багато новорічних сюжетів. Сучасні автори теж не цураються святкової теми.
Проте в нинішніх книжках уже не знайдеш, наприклад, поетичних творів, які б переспівували ті твори, які зазвичай називають «календарно-обрядовими»: новорічні посівання, віншування, колядки, щедрівки.
Усі ці пісні та пісенно-видовищні дійства пов’язані були в Україні з тим Новим роком, який святкувався опісля Різдва Христового, тобто аж 14 січня, а не з тим, що настає в ніч на 1 січня.
Відомий український композитор Микола Лисенко свого часу сказав, що «щедрівки, колядки, веснянки й інше – усе це обрядові пісні стародавнішого дохристиянського складу. Вся їх будова – сама простота… Вони, наче гімн первісного чоловіка до сил чудової природи» .
Колядки вважають видозміною латинського calendae (так у Стародавньому Римі називалися перші дні місяця) або kalandai від назви нового року у Візантії. Цей вплив позначився згодом і на назвах новорічних свят у інших народів: у болгар — коленде, у румун — колінда, у абхазців — коланда. Хоч колядки і щедрівки, як стверджують дослідники-фольклористи, набагато давніші за ці назви.
Звучить фрагмент древньої української колядки «Старий рік минає»
Надія Степула: Обрядові новорічно-різдвяні пісні, які дихають вічністю, вертаються до людей у дні свят і нагадують про вічність. А нові новорічні сюжети в літературі, особливо у прозі, вже пов’язані з новими часами. Що й не дивно, недарма ж кажуть, як казали в сиву давнину, що нові часи – нові звичаї.
Серед нових звичаїв і запалювання ялинок на майданах великих та малих міст, і дитячі святкові «ранки» та вечірки для дорослих, і спеціальні програми радіо та телебачення. При цьому, оскільки культура України сьогодні наскрізь просякнута так званою «попсою», глибока «печать попси» лежить і на новорічних сюжетах, які звучать в ефірі та линуть із блакитного екрана.
Можливо, все це – болісні гримаси нинішнього часу? Але ще в Древнїй Греції один тамтешній мудрець якось жалівся іншому: мовляв, «дуже в нас мораль занепадає, молодь не слухається старших, розбрат навколо та розпуста, давніх звичаїв ніхто не шанує, а нові пошани й не варті…»
Ці давні жалі кочували через багато століть, щоб нині знову звучати актуально. Наразі як жарт, історичний анекдот. Хоч «у кожному жарті трохи жарту, а решта – правда», як мовив Олександр Підсуха.
Часи змінюються і люди змінюються. І саме в новорічну святкову пору найбільше віриться, що ось-ось це будуть зміни на ліпше. З такими надіями переступаємо невидимий поріг Нового року. І це, напевно, одна з найкращих традицій у світі.
Звучить фрагмент давнього «Новорічного засівання»
