Київ-Прага, 24 жовтня 2003 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач, присвячений етнонаціональному портрету України.
Українці – це найбільший чисельно, як то кажуть, титульний етнос Української держави. Якими ж є об‘єктивні показники, що характеризують цей етнос? Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Етнічні українці принаймні на папері становлять майже 78% загальної кількості населення, в абсолютних цифрах – 37млн.541тисяча осіб. У порівнянні з переписом населення 1989 року кількість українців зросла на 0,5% в абсолютних показниках, а питома вага серед жителів України – на 5 відсоткових пунктів. Звичайно, кожна людина вкладала своє власне розуміння в поняття – українець. Для когось то була 5-та графа радянського паспорта, для іншого пам''ять про самоідентифікацію батьків, для когось звичка, політичні переконання, рідна мова, культурний сантимент, а для когось складний комплекс переживань. Взагалі визначати, що саме мала на увазі людина, коли визнала себе українцем, українкою, надзвичайно важко, як і визначити наскільки глибоко вірує у заповіти Христа людина, яка називає себе християнином.
Олекса Боярко
Професор Вадим Скуратівський, утім, вважає, що саме у ці дні очевидним став критерій, за яким можна визначити, чи є український громадянин українцем не тільки за записом в анкеті.
Вадим Скуратівський
У сучасному світі, зрозуміло, етнічне, воно продовжує працювати. А з другого боку, передовсім у сучасному світі має значення політичне оформлення цього самого етнічного. Ми зараз перебуваємо у ситуації більш, аніж двозначній, позначеній отим самим островом, який називається Тузла. По-різному реагують на цю саму ситуацію наші сучасники. Мене просто вразила різка, по-громадянському точна і радикальна ситуація кримського прем’єр-міністра пана Куніцина, який сказав, що дії стосовно цього острову з боку Росії можна витлумачити лише, як провокацію. І відповідним чином прем’єр-міністр Криму веде себе у напрямі призупинення цієї самої провокації. І інший кримський, сказати б, персонаж добродій Грач, він якось так ставиться до цієї самої московської-російської політичної гри довкола цього самого острова, сказати б, ледве чи не лояльно. Виявляється він в своїй попередній ролі лідера Криму: політичного, адміністративного мав розмови з росіянами і він погодився на “інженерні” дії Росії довкола острова, який зветься Тузла. Так от, добродій Куні цин народився десь у туркменській глибинці. А добродій Грач, він родом із Вінниччини. І от етнічний українець, він ніби погоджується з тими самими більш аніж дивними політичними жестами з боку Росії довкола того острова, тоді, як добродій з російським прізвищем, який народився поза межами України веде себе, як достойний політичний українець.
Олекса Боярко
І знову слово Ігорю Лосєву, котрий продовжує розповідь про український етнос та його засадничі риси.
Ігор Лосєв
Найбільше вражає надзвичайно високий, за європейськими мірками, відсоток українського населення і відносно низький рівень етнічного самозахисту українців, упослідженість головних етнічніх проявів українства (мови і культури, освіти, інформації, громадських структур). Навіть в Автономній республиці Крим українців майже 500 тисяч, це лише вдвічі менше, ніж уся кількість естонців у Естонії. Але, напевно, кількісні показники тут не завжди корелюються з якісними. Українців у Криму вдвічі більше за кримських татар, але рівень українського етнічного впливу щонайменше вдвічі поступається татарському.
У Вінницькій області українців майже 95%, але це ніяк не позначається на рівні етнічного опору русифікації. А на початку ХХ століття Вінниччина разом з Житомирщиною, Хмельниччиною і Волинню була твердинею УНР.
Геть зрусифікована Дніпропетровщина має майже 80% етнічних українців.
І на Донеччині, де постійно відбуваються ексцеси, пов''язані з утисками всього українського, українці мають не переважну, а все ж таки більшість, майже 57%, а на Луганщині, де точнісенько такі ж самі проблеми – 58%.
В усіх інших східних областях питома вага етнічних українців ніде не опускається нижче 60%. Це помітно більше, приміром, ніж питома вага етнічних латишів у Латвії, хоча ситуація з державною мовою і національною культурою там незрівнянно краща.
Проте, рідною мовою українську назвали 67,5% всього населення України, це дещо більше ніж за переписом 1989 року. Водночас 5544729 етнічних українців, більше 15% назвали своєю рідною – російську. Є підстави думати, що значна кількість із них взагалі не володіють українською.
Серед росіян тільки 4% - 328152 назвали рідною українську.
Навряд чи серед цих 4% є такі, що геть забули російську. Отже, цифри переконливо свідчать, що за 12 років незалежності успіхи русифікації абсолютно перевищують успіхи кволої українізації. Себто, русифікація реально є і доказом цього є кілька мільйонів українців, які не володіють українською мовою, а українізація радше примара, ніж реальний процес, бо, напевно, більшість з тих 328152 росіян, що вказали українську як рідну, зробили так не під впливом українізації, а через загальнопатріотичні міркування, всупереч своїм, “захисникам” у Російській Федерації. Себто є процес русифікації – є кілька мільйонів геть зрусифікованих українців, є результат процесу. Немає процесу українізації, немає і результату: українізованих росіян. Та навіть з поверненням самих українців до мови своїх предків є значні проблеми, і поки що зарано говорити про політичні успіхи на цьому шляху. Навпаки, є регрес. У тому ж таки Севастополі кількість українців, які назвали своєю рідною мовою українську, у порівнянні з 1989 роком зменшилась не кілька тисяч. Це реальна оцінка “зусиль” верховної київської влади щодо українського національно-культурного відродження. В Криму, Донбасі, Севастополі українці перебувають у фактичному стані зацькованої національної меншини, якщо тільки вони воліють зберігати рідну мову і культуру. Така ситуація є цілком природною в колоніальних суспільствах, де більшість має підкорятися етнічній меншості, її мові та культурі. Але вона набуває рис абсурду в незалежній державі. Особливу увагу привертають ці 5 з половиною мільйонів російськомовних українців з огляду на феномен подвійної ідентичності: української етнічної та російської мовної.
На жаль, цей феномен ще не дуже глибоко досліджений з позицій етнопсихології та етнополітології. Цікаво і важливо, яка державно-політична лояльність переважатиме у свідомості цих людей: російська чи українська. Який елемент виявиться суттєвішим: етнічний чи мовний, що більше впливає на національне самовизначення індивідів та мас: мовний чинник чи етнічний.
Олекса Боярко
Львівський філософ Тарас Возняк у зв‘язку із щойно сказаним вважає, що деукраїнізація українців – явище, яке може бути ефективно подоланим.
Тарас Возняк
Відмичкою до єдності загальноукраїнської буде успішність українського загалу. Якщо український загал в цілому буде неуспішним, якщо це буде країна, котра є експортером дешевої робочої сили, котра є викинута з усіх можливих пристойних інтеграційних проектів, як європейський інтеграційний проект чи євроатлантичний інтеграційний проект. Котрий впровадить не до того, що ми там впишемся в якійсь список європейських країн. Ні, котрий веде до процвітання. Дуже просто.
Олекса Боярко
Постколоніальні та посткомуністичні питомі риси українського етнонаціонального життя. Акцентуючи увагу на них, Ігор Лосєв завершує свою розповідь.
Ігор Лосєв
Виходячи з суто формальних показників, у етноса, що становить майже 80% населення країни не повинно бути проблем мови, культури, національної духовності. Проте, в Україні українці мають в цій сфері більше проблем, ніж розв''язань. Це пояснюється особливостями України як держави.
Адже Україна є державою не лише посткомуністичною, але й постколоніальною. Цей факт спричинився до сформування особливих ментальних рис української постколоніальної політичної, економічної, адміністративної еліти. Всі проблеми української мови, культури, національної гідності, а точніше відсутності такої, пов''язані з тим, що українці не перестали бути колоніальним народом, незважаючи на формальну, дуже формальну незалежність, і не стали господарями власної хати.
Роки боротьби спочатку царату, а потім більшовиків, проти української ідеї сформували цікавий феномен відчуження значної частини українців від всього етнічно українського, тому російськомовні українці незрідка опираються поширенню українського національно-культурного комплексу більше за росіян.
Проте, як свідчать результати всеукраїнського перепису населення, зовсім не в наслідок якоїсь діяльності держави, а переважно стихійно, об''єктивно збільшується кількість громадян України, які воліють почуватися українцями в Україні, і цей процес залишає надію.
Олекса Боярко
І наостанок – про людину, котра в національній самосвідомості стала одним із символів справжнього українця. 22 жовтня виповнилося 440 років від загибелі українського князя Дмитра Вишневецького, який під козацьким прізвиськом “Байда” став героєм народної пісні. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Нащадок Рюриковичів, албанських і сербських князів та молдовських господарів, Дмитро з Вишневців на Волині мало не першим з українських аристократів почав “козакувати”. Султан Сулейман Другий недарма скаржився королю Жиґимонту Авґусту на “Думитрашку”, як називали князя турки, за напади на фортецю Джанкерман (Очаків). Призначений 1550 року черкаським та канівським старостою, він звів на Хортиці мурований замок – першу Запорозьку Січ. Згодом Вишневецький ходив до Стамбула на переговори із султаном і був ним щедро обдарований. Навесні 1556 року князь захопив татарську цитадель Іслам-Кермен (біля Берислава), а її гармати вивіз на Хортицю. 29 червня він на чолі шестисот кінних козаків знову напав на Джанкерман, одночасно 18 чайок висадили десант з моря. У відповідь у січні наступного року хан Девлет-Гірей 24 дні штурмував Січ, але зрештою відступив, за словами князя, “з великим соромом”. Наприкінці літа хан за підтримки турецьких човнів захопив Хортицю, і Вишневецький перейшов до Черкас. 1557 року він поступив на службу до царя Івана Грозного і на чолі козацько-московського війська взяв татарську фортецю Ор (Перекоп) і штурмував турецький Азак (Азов). З часом його взаємини із царем загострилися, і 1561 року Вишневецький повернувся до України. Замість зруйнованої фортеці на Хортиці він заклав Січ на Монастирському острові (нині у межах Дніпропетровська). 1563 року бояри запросили князя на молдовський трон. Біля села Верчиканів (нині Румунія) його загін був розбитий військом іншого претендента – Штефана Томші, а сам він ув’язнений у Сучавському замку. Пізніше бояри передали Вишневецького до Стамбула, де 22 жовтня він був скинутий з башти на гаки. За свідченням генуезького дипломата Гріло, “оскільки князь безперестанно проклинав магометанську віру, турки вбили його стрілою”.
А наприкінці того десятиліття професор Краківської академії Матвій Пійонтек записав народну пісню про Вишневецького, названого у ній «Байдою», що татарською означає “безтурботний”: “В Царгороді на риночку // Ой п’є Байда горілочку”. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач, присвячений етнонаціональному портрету України.
Українці – це найбільший чисельно, як то кажуть, титульний етнос Української держави. Якими ж є об‘єктивні показники, що характеризують цей етнос? Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Етнічні українці принаймні на папері становлять майже 78% загальної кількості населення, в абсолютних цифрах – 37млн.541тисяча осіб. У порівнянні з переписом населення 1989 року кількість українців зросла на 0,5% в абсолютних показниках, а питома вага серед жителів України – на 5 відсоткових пунктів. Звичайно, кожна людина вкладала своє власне розуміння в поняття – українець. Для когось то була 5-та графа радянського паспорта, для іншого пам''ять про самоідентифікацію батьків, для когось звичка, політичні переконання, рідна мова, культурний сантимент, а для когось складний комплекс переживань. Взагалі визначати, що саме мала на увазі людина, коли визнала себе українцем, українкою, надзвичайно важко, як і визначити наскільки глибоко вірує у заповіти Христа людина, яка називає себе християнином.
Олекса Боярко
Професор Вадим Скуратівський, утім, вважає, що саме у ці дні очевидним став критерій, за яким можна визначити, чи є український громадянин українцем не тільки за записом в анкеті.
Вадим Скуратівський
У сучасному світі, зрозуміло, етнічне, воно продовжує працювати. А з другого боку, передовсім у сучасному світі має значення політичне оформлення цього самого етнічного. Ми зараз перебуваємо у ситуації більш, аніж двозначній, позначеній отим самим островом, який називається Тузла. По-різному реагують на цю саму ситуацію наші сучасники. Мене просто вразила різка, по-громадянському точна і радикальна ситуація кримського прем’єр-міністра пана Куніцина, який сказав, що дії стосовно цього острову з боку Росії можна витлумачити лише, як провокацію. І відповідним чином прем’єр-міністр Криму веде себе у напрямі призупинення цієї самої провокації. І інший кримський, сказати б, персонаж добродій Грач, він якось так ставиться до цієї самої московської-російської політичної гри довкола цього самого острова, сказати б, ледве чи не лояльно. Виявляється він в своїй попередній ролі лідера Криму: політичного, адміністративного мав розмови з росіянами і він погодився на “інженерні” дії Росії довкола острова, який зветься Тузла. Так от, добродій Куні цин народився десь у туркменській глибинці. А добродій Грач, він родом із Вінниччини. І от етнічний українець, він ніби погоджується з тими самими більш аніж дивними політичними жестами з боку Росії довкола того острова, тоді, як добродій з російським прізвищем, який народився поза межами України веде себе, як достойний політичний українець.
Олекса Боярко
І знову слово Ігорю Лосєву, котрий продовжує розповідь про український етнос та його засадничі риси.
Ігор Лосєв
Найбільше вражає надзвичайно високий, за європейськими мірками, відсоток українського населення і відносно низький рівень етнічного самозахисту українців, упослідженість головних етнічніх проявів українства (мови і культури, освіти, інформації, громадських структур). Навіть в Автономній республиці Крим українців майже 500 тисяч, це лише вдвічі менше, ніж уся кількість естонців у Естонії. Але, напевно, кількісні показники тут не завжди корелюються з якісними. Українців у Криму вдвічі більше за кримських татар, але рівень українського етнічного впливу щонайменше вдвічі поступається татарському.
У Вінницькій області українців майже 95%, але це ніяк не позначається на рівні етнічного опору русифікації. А на початку ХХ століття Вінниччина разом з Житомирщиною, Хмельниччиною і Волинню була твердинею УНР.
Геть зрусифікована Дніпропетровщина має майже 80% етнічних українців.
І на Донеччині, де постійно відбуваються ексцеси, пов''язані з утисками всього українського, українці мають не переважну, а все ж таки більшість, майже 57%, а на Луганщині, де точнісенько такі ж самі проблеми – 58%.
В усіх інших східних областях питома вага етнічних українців ніде не опускається нижче 60%. Це помітно більше, приміром, ніж питома вага етнічних латишів у Латвії, хоча ситуація з державною мовою і національною культурою там незрівнянно краща.
Проте, рідною мовою українську назвали 67,5% всього населення України, це дещо більше ніж за переписом 1989 року. Водночас 5544729 етнічних українців, більше 15% назвали своєю рідною – російську. Є підстави думати, що значна кількість із них взагалі не володіють українською.
Серед росіян тільки 4% - 328152 назвали рідною українську.
Навряд чи серед цих 4% є такі, що геть забули російську. Отже, цифри переконливо свідчать, що за 12 років незалежності успіхи русифікації абсолютно перевищують успіхи кволої українізації. Себто, русифікація реально є і доказом цього є кілька мільйонів українців, які не володіють українською мовою, а українізація радше примара, ніж реальний процес, бо, напевно, більшість з тих 328152 росіян, що вказали українську як рідну, зробили так не під впливом українізації, а через загальнопатріотичні міркування, всупереч своїм, “захисникам” у Російській Федерації. Себто є процес русифікації – є кілька мільйонів геть зрусифікованих українців, є результат процесу. Немає процесу українізації, немає і результату: українізованих росіян. Та навіть з поверненням самих українців до мови своїх предків є значні проблеми, і поки що зарано говорити про політичні успіхи на цьому шляху. Навпаки, є регрес. У тому ж таки Севастополі кількість українців, які назвали своєю рідною мовою українську, у порівнянні з 1989 роком зменшилась не кілька тисяч. Це реальна оцінка “зусиль” верховної київської влади щодо українського національно-культурного відродження. В Криму, Донбасі, Севастополі українці перебувають у фактичному стані зацькованої національної меншини, якщо тільки вони воліють зберігати рідну мову і культуру. Така ситуація є цілком природною в колоніальних суспільствах, де більшість має підкорятися етнічній меншості, її мові та культурі. Але вона набуває рис абсурду в незалежній державі. Особливу увагу привертають ці 5 з половиною мільйонів російськомовних українців з огляду на феномен подвійної ідентичності: української етнічної та російської мовної.
На жаль, цей феномен ще не дуже глибоко досліджений з позицій етнопсихології та етнополітології. Цікаво і важливо, яка державно-політична лояльність переважатиме у свідомості цих людей: російська чи українська. Який елемент виявиться суттєвішим: етнічний чи мовний, що більше впливає на національне самовизначення індивідів та мас: мовний чинник чи етнічний.
Олекса Боярко
Львівський філософ Тарас Возняк у зв‘язку із щойно сказаним вважає, що деукраїнізація українців – явище, яке може бути ефективно подоланим.
Тарас Возняк
Відмичкою до єдності загальноукраїнської буде успішність українського загалу. Якщо український загал в цілому буде неуспішним, якщо це буде країна, котра є експортером дешевої робочої сили, котра є викинута з усіх можливих пристойних інтеграційних проектів, як європейський інтеграційний проект чи євроатлантичний інтеграційний проект. Котрий впровадить не до того, що ми там впишемся в якійсь список європейських країн. Ні, котрий веде до процвітання. Дуже просто.
Олекса Боярко
Постколоніальні та посткомуністичні питомі риси українського етнонаціонального життя. Акцентуючи увагу на них, Ігор Лосєв завершує свою розповідь.
Ігор Лосєв
Виходячи з суто формальних показників, у етноса, що становить майже 80% населення країни не повинно бути проблем мови, культури, національної духовності. Проте, в Україні українці мають в цій сфері більше проблем, ніж розв''язань. Це пояснюється особливостями України як держави.
Адже Україна є державою не лише посткомуністичною, але й постколоніальною. Цей факт спричинився до сформування особливих ментальних рис української постколоніальної політичної, економічної, адміністративної еліти. Всі проблеми української мови, культури, національної гідності, а точніше відсутності такої, пов''язані з тим, що українці не перестали бути колоніальним народом, незважаючи на формальну, дуже формальну незалежність, і не стали господарями власної хати.
Роки боротьби спочатку царату, а потім більшовиків, проти української ідеї сформували цікавий феномен відчуження значної частини українців від всього етнічно українського, тому російськомовні українці незрідка опираються поширенню українського національно-культурного комплексу більше за росіян.
Проте, як свідчать результати всеукраїнського перепису населення, зовсім не в наслідок якоїсь діяльності держави, а переважно стихійно, об''єктивно збільшується кількість громадян України, які воліють почуватися українцями в Україні, і цей процес залишає надію.
Олекса Боярко
І наостанок – про людину, котра в національній самосвідомості стала одним із символів справжнього українця. 22 жовтня виповнилося 440 років від загибелі українського князя Дмитра Вишневецького, який під козацьким прізвиськом “Байда” став героєм народної пісні. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Нащадок Рюриковичів, албанських і сербських князів та молдовських господарів, Дмитро з Вишневців на Волині мало не першим з українських аристократів почав “козакувати”. Султан Сулейман Другий недарма скаржився королю Жиґимонту Авґусту на “Думитрашку”, як називали князя турки, за напади на фортецю Джанкерман (Очаків). Призначений 1550 року черкаським та канівським старостою, він звів на Хортиці мурований замок – першу Запорозьку Січ. Згодом Вишневецький ходив до Стамбула на переговори із султаном і був ним щедро обдарований. Навесні 1556 року князь захопив татарську цитадель Іслам-Кермен (біля Берислава), а її гармати вивіз на Хортицю. 29 червня він на чолі шестисот кінних козаків знову напав на Джанкерман, одночасно 18 чайок висадили десант з моря. У відповідь у січні наступного року хан Девлет-Гірей 24 дні штурмував Січ, але зрештою відступив, за словами князя, “з великим соромом”. Наприкінці літа хан за підтримки турецьких човнів захопив Хортицю, і Вишневецький перейшов до Черкас. 1557 року він поступив на службу до царя Івана Грозного і на чолі козацько-московського війська взяв татарську фортецю Ор (Перекоп) і штурмував турецький Азак (Азов). З часом його взаємини із царем загострилися, і 1561 року Вишневецький повернувся до України. Замість зруйнованої фортеці на Хортиці він заклав Січ на Монастирському острові (нині у межах Дніпропетровська). 1563 року бояри запросили князя на молдовський трон. Біля села Верчиканів (нині Румунія) його загін був розбитий військом іншого претендента – Штефана Томші, а сам він ув’язнений у Сучавському замку. Пізніше бояри передали Вишневецького до Стамбула, де 22 жовтня він був скинутий з башти на гаки. За свідченням генуезького дипломата Гріло, “оскільки князь безперестанно проклинав магометанську віру, турки вбили його стрілою”.
А наприкінці того десятиліття професор Краківської академії Матвій Пійонтек записав народну пісню про Вишневецького, названого у ній «Байдою», що татарською означає “безтурботний”: “В Царгороді на риночку // Ой п’є Байда горілочку”. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.
