Від першої пресконференції, на якій міністр Арсен Аваков елегантно посадив у свій човен президента з генпрокурором, зробивши їх заручниками справи Шеремета і забезпечивши таким чином дві додаткові пари рук, щоб вигрести з цієї історії з мінімальними втратами, все робиться з розрахунком на медійний ефект, наголошує інтернет-видання «Цензор.нет». Автор статті журналіст Сергій Іванов зазначає, що всі докази, які має слідство, були продемонстровані суспільству, а потім утрамбовані в його свідомість за допомогою пари рейтингових ток-шоу на перших телевізійних кнопках, а також низкою зацікавлених інтернет-ЗМІ.
Говорячи простіше, слідство не має прямих доказів причетності затриманих до вбивства Шеремета, всі докази – непрямі. Враховуючи це, заздалегідь готуючи суспільство до судового рішення, побудованого радше на інвективах, ніж на доказах, слідство за допомогою ЗМІ намагається заспокоїти людей, забезпечивши якщо не лояльність, то принаймні індиферентність. Тобто доказова база на сьогодні – це картковий будинок, переконаний журналіст.
А ще він вважає, що «кожна українська влада передаватиме суддю Вовка своїй наступниці немов трипер, щоб шити що їй заманеться його брудними руками». Заголовок статті – «Картковий будинок».
«Слугам народу» вистачило пів року, щоб розбалансувати та дестабілізувати систему держави – механізми, які сяк-так працювали, посипалися, стверджує «Український тиждень». Видання пише, що залишені самі на себе структури діють на власний розсуд. Глава держави, занурившись в реалізацію своїх ідей, поступово втрачає контроль над ситуацією. Єдиного центру ухвалення рішень фактично не існує. Натомість численні пройдисвіти й авантюристи, прикриваючись ім’ям президента й відчуваючи безкарність, дедалі нахабніше втручаються в життєво важливі процеси. Країна впевнено й безповоротно занурюється в хаос, вважає автор статті Роман Малко.
Хто нині керує Україною – загадка з багатьма невідомими, зазначає далі дописувач. Теоретично Володимир Зеленський та його «слуги». Але, зважаючи на його низьку компетентність у багатьох речах, яку він навіть не заперечує, і численні сумнівні досягнення його команди, стає зрозуміло, що король, найімовірніше, голий. Історія зі справою Шеремета, точніше, той фарс, у який втягнули главу держави, це сповна підтверджує, вважає автор. Оточення вирішило в такий цинічний спосіб вислужитися й продати Зеленському відверту фальшивку, розуміючи, що той поведеться на будь-що, адже в його послужному списку критично бракує «перемог».
І навіть якщо не занурюватися в питання достовірності доказів причетності підозрюваних, чи це політична справа для залякування неугодних, чи реверанс у бік Кремля, є один момент, який багато що прояснює. Уже сама участь глави держави в брифінгу, на якому людей без суду називають убивцями, має тільки одну мету – зв’язати його по руках і ногах, зробивши фактично заручником.
Дірки в бюджеті, заборгування зарплат, заморожені соціальні виплати намагаються пояснити зростанням курсу гривні та недобором на митниці. Але насправді йдеться про непрофесійність і невміння контролювати ситуацію, про розквіт контрабанди та валютні ігрища. А ще є провал за всіма напрямами зовнішньої політики, яку доручили вести рєшалам з Офісу президента, а МЗС відвели роль декорації. На цьому наголошується в статті «Країна без правил».
Кожен новий президент хоче зміцнити інститут президента і свій режим особистої влади під виглядом прогресивних реформ. При цьому ніхто з них не намагається пояснити народу, навіщо йому так багато повноважень і ображаються на зустрічні запитання про загрозу узурпації влади або відсутності виразного публічного плану реформ. Про це в інтернет-виданні «Главком» наголошує політолог Віктор Небоженко.
Особливо у нього багато підозр викликає той поспіх або таємничість, з якою виникають ці сирі законопроєкти, які зміцнюють чиюсь владу і багатство, але не мають прямого стосунку до реформ чи демократії. Так бувало з колишніми президентами. На цей шлях вступив і президент Володимир Зеленський.
Дописувач зазначає, що в Зеленського немає публічної програми реформування України, підтриманої суспільством і яка потребує такої концентрації влади. Необхідний чіткий політичний курс, який буде проводиться в країні в найближчі три роки. І тоді буде зрозумілий сенс і послідовність, логіка проведених реформ.
Поки українське суспільство ще вірить в «добрі наміри» президента Зеленського, але воно явно не має наміру терпіти над собою квазі-реформи методом «проб і помилок» або в результаті якихось таємних домовленостей із зарубіжними «користувачами». Не можна починати будь-яку реформу, не знаючи її можливих наслідків для країни.
Легковажне ставлення оточення українського президента до громадської думки і «якості продукції, що випускається» – від скандальних заяв, кадрових призначень до відверто слабких законопроєктів, може привести до політичної «дереалізації» Зеленського, коли народ перестане помічати, звертати увагу на свого президента, а не просто критикувати або знущатися у фотожабах над ним і його друзями. Адже «президент-семулякр» Зеленський – це для долі української держави набагато гірше, ніж президент-кримінальник або президент-олігарх.
