Сергій Хазов-Кассіа
5 березня стало відомо про звільнення сімох росіян і українця – членів екіпажу судна BBC Caribbean, що належить німецькій компанії Briese Schiffahrts, які провели місяць у нігерійських мангрових болотах в очікуванні викупу. Один зі звільнених моряків розповів Радіо Свобода подробиці захоплення їхнього судна, життя в полоні та звільнення.
Двопалубне судно 2008 року прямувало з камерунського порту Дуала до міста Тема (Гана). Воно йшло порожнім приблизно в 200 кілометрах від нігерійського узбережжя. На борту – 11 членів екіпажу, з них 10 росіян (п'ятеро з них проживають на території анексованого Росією Криму) і один житель Херсона. 5 лютого погода стояла не найприємніша, на море ліг туман, але моряки були в гарному настрої – готувалися святкувати день народження капітана.
«Я був у кубрику, коли почув оголошення: «Всім піднятися на місток», – розповідає Р., який погодився на умовах анонімності поговорити з Радіо Свобода. – Те, що капітан покликав, це нормально, іноді потрібно щось оголосити екіпажу. Я піднявся, відкрив двері і почув запах збройового масла і сторонній шум, потім шалено заревла сигналізація. Я спочатку сіпнувся назад, але є таке правило: якщо один захоплений, підставляти інших не можна. Нам ще під час попередніх рейсів, коли ми ходили з охороною, пояснили: щоб уникнути людських втрат, треба здаватися».
За словами моряка, корабель атакували з нігерійського буксира, захопленого піратами раніше. «Ми проходили його по лівому борту, і ніхто нічого не бачив – ну йде буксир, шість вузлів, нічого дивного», – говорить чоловік.
Атакуючі – від семи до дев'яти осіб, озброєні АК-47 – наказали морякам лягти на палубу обличчям донизу. Нікого не били, але, за словами моряка, «потикали його» дулом. Говорили англійською – не дуже добре, але достатньо, щоб порозумітися. Спочатку моряки думали, що корабель просто хочуть пограбувати – пірати пройшлися по каютах, вигребли всі цінності.
«Насамперед зняли годинник, забрали гроші, лептоп, – розповідає Р. – Тример навіть забрали, потім ходили з ним по табору, питали, що з ним робити. Я сказав: можеш викинути. Ще вони не розуміли, для чого потрібні жорсткі диски для комп'ютера, вони дивилися на них і викидали».
Двоє матросів сховалися на кораблі, однак брехати про кількість людей капітан не хотів: на кожному судні є так звана суднова роль зі списком особового складу, і розлючувати піратів не можна було. Під дулами автоматів він безуспішно намагався викликати моряків, що сховалися, але ті принишкли. Як виявилося потім, на щастя, змогли довести судно до порту.
Пограбуванням пірати не обмежилися, посадили дев'ятьох членів екіпажу в човен, до них приєдналися і двоє нігерійських моряків з буксира – капітан і старший бортмеханік.
«Човен досить потужний, можливо, з якогось судна. Два двигуни «Ямаха» по 20 коней», – розповідає колишній бранець. Уже в човні у всіх запитали посади і вік, забракувавши 20-річного кадета, який повернувся на корабель (протягом декількох годин він намагався викликати по гучному зв'язку товаришів, які сховалися, але вони боялися: не вірили, що він один – ред.).
Захоплення BBC Caribbean минуло без фізичного насильства і жертв, а ось нігерійцям на буксирі пощастило менше: пірати вбили одного з матросів. Як пояснив співрозмовнику Радіо Свобода капітан корабля, вбили його «за те , що він заплакав».
Хатина дядька пірата
Через годину припливли до стоянки, де моряків чекав курінь з брезентовим дахом розміром 7х4 метри на платформі з дощок, що лежали на вбитих в болото палях. В курені було два виходи: один – на місток довжиною сім метрів, другий – прямо в болото, але користуватися ним бранцям не дозволялося, оскільки з того боку чорношкірі охоронці приносили жертви духам.
За словами Р., спати було тісно: третину приміщення займав охоронець з Калашниковим на своєму матраці, на решті площі тулилися обидва екіпажі – з BBC Caribbean і з нігерійського буксира.
«Матраци були брудні, липкі, хто гидував, спали на голих дошках», – говорить моряк. В туалет ходили прямо в воду, з містка. Під час припливу екскременти плавали під куренем, іноді вода доходила аж до підлоги. Під час відпливу під гігантськими корінням було видно бруд, але сходити вниз заборонялося. За припливами і відпливами навчилися визначати час, однак у одного з моряків залишився дешевий годинник, його лагідно називали time keeper.
За словами Р., за ними стежили шестеро охоронців, деякі з яких майже не говорили англійською, натомість старший справляв враження освіченої людини: любив розповісти, що вони – «не бандити, а повстанці», їхня мета – міняти кожну тонну нігерійської нафти на тонну зброї. Коли йому пояснили, що чорне золото не коштує так дорого, він виглядав здивованим.
Один з охоронців завжди був у курені з бранцями, двоє сиділи на лавах біля виходу. До куреня перебиралися по корінню, яке стирчало з води. Коли на болоті йшов дощ, усі ховалися в курені, але для росіян дощ був благом – можна було помитися під прісною водою.
«Вони на нас дивилися як на божевільних: Oh, jungle shower», – говорить моряк. Милися зазвичай під час припливу: бранцям видали мило, але воно не милилось у солоній воді, тому користувалися засобом для миття посуду. Самі ж нігерійці милися своїм милом, ба більше – «привезли масло, типу ДОТ 3, сказали, класний засіб, треба мазати, шкіра буде як у немовляти».
Погода стояла спекотна, 35 градусів, ввечері – висока вологість. У полон потрапили хто в чому був, Р., наприклад, був одягнений в щільні штани, пірати «видали» йому шорти і футболку, причому виявилося, що футболка капітанська, а шорти ще когось із співвітчизників. Перший час моряків заїдали москіти, поки не привезли сітку: «Але там не тільки москіти, там якісь блішки зі щілин повилазили, одного з наших покусали добре – він аж коростою покрився», – згадує Р.
Але з корабля захопили якісь медикаменти і мазі, а крім того, попросили у піратів місцевого алкоголю – нібито, щоб випити, але не пили, протирали ним укуси.
Краби і мавпи
Одного разу спробував Р. і їжу самих піратів – «дуже гостре вариво», від якого у нього швидко «попливла голова».
«А потім мені один мій говорить: «Ти дивись, що вони роблять, вони беруть марихуану і рубають її прямо в суп». Вони взагалі постійно були обдовбані, марихуану курили замість сигарет. Крім того, напивалися постійно і їли таблетки – «Трамадол». У цьому найстрашніше було: взагалі негативу не відчувалося, вони берегли нас, але вони ж всі з автоматами і під наркотиками – не знаєш, що можуть втнути», – додає екс-бранець.
З їжею, за його словами, було не так погано – перший тиждень харчувалися продуктами з корабля, вдалося навіть посмажити м'ясо: «Поруч так само були вбиті чотири палі, на них – поперечини, зверху – глина. На цій глині палили багаття». Коли продукти закінчилися, перейшли на квасолю і рис, які щодня привозили на човні. «На наше прохання вони нам почали купувати вермішель швидкого приготування».
На запитання про те, яка ще фауна оточувала табір, Р. сміється: «Вони говорили, що мавпи – для них делікатес, тож мавпи обходили нас стороною. Але кілька разів вдавалося крабів підбити і кинути на вогнище».
Через три тижні човен з продуктами раптом припинив приходити, що стало сюрпризом навіть і для охоронців. «Вони почали багато говорити своєю мовою. Я так зрозумів, що вони злякалися, що їх кинули», – говорить Р. Довелося економити залишки продуктів, варити рис на воді. Коли човен несподівано з'явився, це викликало переполох: «Вони відразу зайняли бойові позиції, повдягали ці стрічки свої».
В цілому, за словами моряка, особисто йому їжі вистачало, хоча до кінця лютого він почав відчувати загальну слабкість, аж голова йшла обертом від різких рухів. Були проблеми з водою – її теж спочатку привозили раз на день, в пляшках з магазину. Ось тільки після марихуани піратам хотілося пити, тож під ранок пляшки часто виявлялися порожніми.
«Іноді вони привозили воду з найближчого села, вона була з присмаком, схожа на дистилят, який заливають в акумулятори. Вони її спочатку пили самі, варили на ній їжу, що залишилося, віддавали нам», – згадує моряк.
Найгірше доводилося нігерійським морякам: їх змушували лягати обличчям в підлогу щоразу, коли в табір приїжджали люди, а ще їх погано годували – вони доїдали те, що залишалося від охорони.
Духи предків, розп'яття і «фанта»
«У неділю запросили нас на молитву, – каже Р. – Я капітану: «Скажи їм щось, придумай, що ми в неволі не можемо молитися. Ніхто не хоче з ними молитися». А вони відповіли: окей, добре. Вони моляться і одразу ж починають співати пісні духам своїм. У них стояли маленькі столики поза табором, там лежало печиво, «фанта» – це для духів. «Фанту» вони випили, до речі, коли води не було. З нами не поділилися. Потім вони брали ще блоки сигарет з корабля і розсипали їх – теж для духів. Ось теж було смішно: сигарети з Європи, на пачках інформація про шкоду куріння – намальовані погані зуби, рак легенів, дитина з цигаркою замість соски. Вони говорили: «Капітан, ви ось це курите, де рак легенів, це не можна палити. Ось з дитиною можна, це нормально».
В курені на перекладині стояла головна святиня – банка з заспиртованим коренем: «Їх ватажок відразу сказав: це табу, ніхто не може торкатися, там духи померлих товаришів. Але вони напивалися щоночі, пляшка ця падала у них, вони її вранці знаходили, щось з нею робили».
Росіяни теж зуміли вразити нігерійців своїми звичками: для підтримки духу горланили російські пісні. Кумедно, що серед найпопулярніших була «Без бою» української групи «Океан Ельзи»: «Охоронці напружувалися, думали, що щось відбувається. По очах було видно. Заходили, запитували, чи все у нас в порядку», – посміхається Р.
«Обдовбані в мотлох»
Як йшли переговори про звільнення, бранці не знали. У якийсь момент почали говорити про те, що треба було б розробити план втечі, але не всі були готові на рішучі дії, а поодинці щось робити було безглуздо.
Однак, за словами Р., у них і не було шансів вибратися з мангрових лабіринтів: орієнтуватися в них вміли тільки місцеві. До того ж, охоронці ніколи не розлучалися з автоматами і знімали їх з запобіжника при найменшому звуці: напевно, тому що боялися нападу конкурентів, які могли спробувати відбити захоплену здобич, припускає екс-бранець.
«Як виявилося, в Німеччині з самого початку був створений штаб. Щодня вони зустрічалися, обговорювали спосіб звільнення, вели переговори. Ми нічого не знали, але робота велася», – каже Р.
Раз на тиждень трьох бранців, включаючи капітана, самого Р. і когось з команди вивозили до протоки, де ловив мобільний телефон, щоб вони могли підтвердити, що живі і здорові. Незадовго до звільнення європейці зажадали, щоб до телефону приїхала вся команда, і це було виконано. Моряків обіцяли зв'язати з родичами, але цього не сталося, але з рідними спілкувався севастопольський «уповноважений з прав людини» Павло Буцай.
4 березня близько полудня «ватажок» оголосив, що переговори підійшли до кінця, він поїде за грошима і – «або розстріляємо всіх, або відпустимо». Через дві години човен повернувся порожнім, всі мешканці куреня завантажилися в нього і через деякий час припливли в інший табір, розташований в тому ж болоті, але на невеликому острові.
За словами Р., там панувала гульня – пірати відзначали викуп: «Йшло дике буйство – бій барабанів, танці, стрільба, – каже Р. – Ватажок був в якомусь традиційному одязі, в червоній кепці. Вони взагалі всі були обдовбані в мотлох».
Дісталося і представнику нігерійської влади, який приїхав за росіянами, його побили і пограбували, відібрали годинник.
«Нас же посадили на катер і супроводжували до кордону їхніх володінь, – розповідає Р. – Ну все, поки що. Попрощалися, а потім вони раптом повертаються і знову гребуть до нас! Ми не зрозуміли, що відбувається, а вони просто хотіли злити бензин з нашого катера».
Через кілька годин звільнені моряки опинилися в нігерійському Порте-Харкорт, де переночували, а на ранок вилетіли літаком до Лагоса і потім, бізнес-класом, до Франкфурта-на-Майні, звідки змогли зателефонувати рідним. Не дісталися до свободи тільки капітан і механік з нігерійського буксира. Останнє, що бачив Р. – як вони стояли на колінах обличчям до води зі зчепленими за головою руками і з піратами за спиною.
За звільнення моряків пірати отримали викуп, але суму вирішили не розголошувати, щоб не заохочувати місцеве населення «на заняття таким ремеслом», заявив «уповноважений з прав людини в Севастополі» Павло Буцай.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
