«Олег не впадає у відчай і написав уже 5 сценаріїв» – режисер фільму про Сенцова

«Цікаво, що Ви відповісте на моє запитання через 20 років?» – каже українському кінорежисеру Олегу Сенцову журналіст наприкінці інтерв’ю. З цього розпочинається документальна стрічка «Процес. Російська держава проти Олега Сенцова». Звичайна, на перший погляд, фраза, нині звучить зловісно: у Росії Сенцов засуджений на 20 років ув’язнення і відбуває термін в Сибіру.

Режисер Аскольд Куров два роки працював над фільмом про те, як після анексії Криму російські спецслужби схопили, звинуватили в тероризмі і засудили його колегу Олега Сенцова. Назва фільму – «Процес» – нагадує про роман Кафки. Аскольд Куров впевнений, що справа Сенцова повністю сфабрикована: немає ніяких доказів того, що Олег у Криму очолював терористичну організацію.

Не визнає провини і сам Сенцов. На суді, що відбувався в Ростові, українець розповів, що до нього застосували тортури. Про те, як співробітники ФСБ вибивали свідчення, розповідав і головний свідок обвинувачення Геннадій Афанасьєв. Він зізнався, що обмовив Сенцова під тортурами, однак суд цю заяву проігнорував.

«Велика зрада починається іноді з маленького боягузтва... Коли тобі одягають мішок на голову, трішки б'ють, і через півгодини ти вже готовий відректися від усіх своїх переконань, обмовити себе у чому завгодно, обмовити інших людей, аби лише припинили бити. Я не знаю, чого можуть бути варті твої переконання, якщо ти не готовий за них постраждати або померти...» – говорив в останньому слові на ростовському процесі Олег Сенцов.

Звучать у фільмі і його знамениті слова, що пролунали в залі суду: «Термін 20 років мені не страшний. Я знаю, що епоха правління кривавого карлика у вашій країні закінчиться раніше».

11 лютого на Берлінському кінофестивалі відбудеться світова прем'єра «Процесу». Спеціальний показ організований спільно з Європейською кіноакадемією, яка добивається звільнення Олега Сенцова.

Російська присутність на Берлінале-2017 дуже скромна, та й «Процес» хоч і знятий російським режисером, зроблений в чесько-польсько-естонській копродукції: у Росії спонсорувати фільм про сфабриковану ФСБ політичну справу ніхто не наважився.

Радіо Свобода мало нагоду ознайомитися з робочою версією «Процесу». В інтерв’ю режисер Аскольд Куров розповів про те, як він знімав цей фільм.

– Хотілося розповісти одразу і про Олега як про людину і як режисера, і про його близьких, і про саму цю справу і процес, і про контекст, в якому все це відбувається. Це було, напевно, найскладніше.

– Не тільки Олег – герой фільму, але і його рідні: насамперед, його двоюрідна сестра Наталя Каплан, яка очолила боротьбу за його звільнення. При цьому рідна сестра Галина фактично від Олега відмовилася, тому що її чоловік і син – співробітники ФСБ, сама вона, що називається, «кримнашистка», і чоловік давав свідчення проти Сенцова. Тут зокрема й така сімейна трагедія.

– Так, це дуже схоже на трагедію часів сталінських репресій. Я не знаю, чи «кримнашистка» вона, але розумію, що вона в складній ситуації, між двома вогнями. Але це правда, що вона Олега ніяк не підтримує і звинувачує в ситуації, яка склалася. Наталя Каплан, двоюрідна сестра Олега, взяла на себе всі обов'язки у організації, адвокатській допомозі і акціях підтримки.

– Вона – безстрашна людина, і це видно у фільмі. Але таке враження, що їй майже ніхто не допомагає.

– Звичайно, у неї є друзі і знайомі, і друзі Олега, які дуже допомагають, кінематографісти, які підтримують, Європейська кіноакадемія. Є люди, які готові надати підтримку. Але все одно основне навантаження в той момент, звичайно, лягло на її плечі.

– У Олега двоє дітей, син страждає на аутизм, живуть вони з його матір'ю, судячи з фільму, в досить скрутному становищі, в Криму. Я не знаю, чи переслідують їх там, напевно навколо них така зона відчуження...

– Наскільки я знаю, ніяких проблем і переслідувань в Криму у них немає, і взагалі є якесь негласне правило у спецслужб – не чіпати родичів і близьких. Тим паче, дійсно, чоловік і син рідної сестри Олега – самі співробітники ФСБ. І насправді немає такого тяжкого становища. Діти живуть здебільшого з рідною сестрою Олега, з Галею. Притому що вона самого Олега не підтримує, але діти є діти, тому вона повністю взяла на себе турботу про них.

– Вирок був відомий ще до початку процесу, вже на стадії слідства оголосили Олегу, що буде 20 років, але при цьому на судовому процесі ретельно дотримувалися формальності, аж до абсурду: запитують російськомовних підсудних, чи не потрібен їм перекладач, наприклад. У сталінські часи теж іноді щось схоже було.

– Так, і протягом усього процесу, особливо в Ростові, вони були гранично ввічливі, коректні, дотримувалися всіх протоколів, але при цьому було відчуття, що це якийсь театр, судді просто грають ролі за заздалегідь написаним сценарієм, сам суд – це такі декорації. При всій абсурдності звинувачення і при тому, що не було представлено жодного бодай якогось серйозного доказу провини Олега або Олександра Кольченка, було відчуття, що це такий театр. Так, і в сталінські часи, мабуть, це було важливо.

– Ви весь процес в Ростові знімали?

– Так, я повністю знімав процес. Звичайно, не було можливості знімати все безпосередньо в залі суду, але засідання транслювалися на моніторах в коридорі і велика частина матеріалів знята саме з цих моніторів.

– Які епізоди судового процесу здалися вам найбільш вражаючими?

– Звичайно, зізнання Афанасьєва. Геннадій Афанасьєв – один із двох основних свідків, який давав свідчення проти Олега. Раптом у суді, коли всі готувалися, що він підтвердить свідчення, Афанасьєв заявив, що ці свідчення під час слідства були ним надані з примусу, під тортурами, він від них відмовляється. Тоді це було потрясіння, було видно, як йому страшно, що він приготувався до найгіршого для нього. Це дійсно могло означати все, що завгодно, аж до фізичного усунення якимось способом. Дійсно, він дуже ризикував, і тому це хвилювання передалося всім тоді в залі. Звичайно, це не мало наслідків, ніхто не проводив розслідування з приводу тортур. Але тим не менш, це був, напевно, найсильніший момент.

– Тортур зазнавали всі затримані, і Сенцов теж. Усіх жорстоко били відразу після затримання в Криму.

– Про побиття Олег заявив із самого початку, про те, що його били, про те, що його душили пластиковим пакетом. Але в Ростові ми почули свідчення Афанасьєва з описом цих тортур – йому одягали на голову протигаз, стискали, він починав задихатися, обприскували якоюсь рідиною, від якої починалася блювота, цією блювотою прямо в протигазі захлинався. Або фіксували електричні дроти і пускали електричний струм, зокрема через геніталії... Просто волосся на голові ставало дибки. Я навіть не уявляв, що такі тортури бувають. Це дійсно страшно. Я не знаю, хто б міг це витримати, хто б не зламався, хто б не обмовив під такими тортурами себе або інших.

– Які ще були важливі епізоди на процесі?

– Це останнє слово Олега і взагалі промови Олега. Видно було, що він до них готувався, все продумував, і це було, звичайно, не стільки зверненням до суду, скільки до глядачів, до тих, хто хотів від першої особи почути, що він про це думає. Його заклик не боятися на багатьох справив враження. У Ростові після його останнього слова через кілька днів я побачив дівчину, активістку, яка прийшла на суд в майці з цитатою з Сенцова «Навіщо вирощувати нове покоління рабів». Дійсно, його промови розійшлися на цитати.

– Він чарівна людина – це видно у фільмі, і людина безстрашна: як він тримається в клітці на процесі, ніяких слідів зневіри...

– Дійсно, він людина дуже смілива і сильна. Але все одно він пройшов через багато, і через страх, цей страх видно в деяких кадрах. Перші дні після затримання, оперативна зйомка ФСБ, видно, що він це долає. Звичайно, були у нього депресії. У суді, принаймні, він не подавав виду і здавався набагато вільнішою людиною, ніж ми, які перебували по той бік цієї клітки зі скла.

— У фільмі Ви намагаєтеся розібратися в обставинах справи. Планувалися якісь серйозні теракти, і хто їх планував? Тому що ФСБ заявляла, що збиралися підірвати мости, залізничні колії, як в 1937 році ледь не тунель від Бомбея до Лондона прорити. Що було насправді?

– Було два підпали (в першому випадку – офіс «Єдиної Росії», у другому – російської громади Криму), які зробили різні люди, але в обох епізодах брав участь Олексій Чирній, один із засуджених у цій справі. Взагалі-то це – не тероризм, в нормальній ситуації суд має розглядати це як хуліганство.

– Ніхто не постраждав і шкоди серйозної не було...

– Там копійчаний збиток, оскільки там охорона, ці підпали погасили буквально протягом кількох хвилин. Олексій Чирній сказав, що цього недостатньо, потрібно влаштовувати якісь гучні акції, він став планувати вибухи пам'ятника Леніну на залізничному вокзалі і меморіалу Вічного вогню в Сімферополі. За цим він звернувся до свого старого знайомого, студента-хіміка місцевого університету Олександра Пирогова, щоб він виготовив йому два вибухові пристрої. Пирогов пішов спочатку до «самооборони», його спрямували до ФСБ. Він прийшов до ФСБ, написав заяву, в якій розповів про це прохання Чирнія. ФСБ його проінструктували, забезпечили прихованою камерою з мікрофоном, на наступну зустріч з Чирнієм він пішов з прихованою камерою, записав повністю їхню розмову, передав в ФСБ. У ФСБ самі виготовили муляжі цих вибухових пристроїв, якісь каністри, начинені кухонною сіллю. Коли Чирній їх забирав, його затримали. Ніде не було сказано ні в новинах, ні в прес-релізі ФСБ про те, що це муляжі. ФСБ спробувала з цього зробити велику справу про терористичну групу, хоча ні в оперативній зйомці на приховану камеру, ні де-небудь раніше ні Сенцов, ні Кольченко, ні Афанасьєв ніяк не згадувалися, а навпаки, Олексій Чирній заявляв, що це його власний проект. Мабуть, було недостатньо просто впіймати не дуже адекватну людину, а потрібно було створити велику гучну справу про цілу терористичну групу, ба більше – пов'язану ще й із «Правим сектором», керівництво якого в Києві, – це учасники Майдану, ледь не уряд України. Вирішили призначати інших учасників і керівника. Олег заявив на самому початку, що після тортур, після того, як він відмовився зізнатися, що має бодай якийсь стосунок до підготовки цих вибухів, йому було сказано: тоді ти станеш керівником цієї спільноти і сядеш на 20 років. Так і сталося. Ніяких абсолютно доказів його участі і причетності до цього немає.

– Є одна важлива деталь: у нього не знайшли під час обшуку абсолютно нічого, а потім вдруге раптом виявили пістолет, загорнутий в кіногазету.

– Дійсно під час першого обшуку, який проводився в присутності Олега, не знайшли нічого кримінального. Вони намагалися вилучити все, що потрапляло під руку, в тому числі диски з фільмом «Звичайний фашизм», який нібито свідчить про участь Олега в «Правому секторі». Вилучили навіть сценарій фільму «Носоріг», оскільки фільм про бандитів, там згадується якась зброя, вони побачили, що це може теж якось вказувати на його причетність. Ніяких речових доказів не було. Вдруге, коли обшук проводився без Олега, знайшли пістолет Макарова і гранату, загорнуті в газету Cinemotion про кіноіндустрію. Як Олег сказав на процесі: «Вони могли б загорнути в постер мого фільму, щоб уже ніяких сумнівів не залишилося в тому, що це належить мені».

– Зараз Сенцов у Сибіру. Що відомо про умови утримання?

– Він в Якутську, бачиться тільки з адвокатом і з родичами. Дмитро Дінзе був у нього наприкінці минулого року. Там, звичайно, важкі кліматичні умови, дуже холодно, доходить до мінус 50. Але в цілому ніякого пресингу він не відчуває. Олег написав за цей час вже п'ять сценаріїв для кінофільмів. Він не сумує, не впадає у відчай, продовжує працювати, думати і сподіватися. Ми теж сподіваємося на те, що він скоро може вийти і продовжити.

– Про зйомки Вашого фільму він знає? Чув про те, що прем'єра буде на Берлінале?

– Так, він знає з самого початку про зйомки фільму. Я у нього через адвоката просив дозволу, щоб зустрітися з його рідними, дітьми. Він знає про «Берлінале», бо коли до нього їздив адвокат, я йому повідомив, що ми чекаємо відповіді, сподіваємося, що прем'єра відбудеться там. Можливо, він уже спілкувався з Наталею Каплан в останні дні і знає про те, що прем'єра точно відбудеться в Берліні.

– Як Ви думаєте, чому його не відпускають? Коли Савченко обмінювали, були чутки, що готовий вже обмін. Чи відомо Вам, що зірвалося?

– Ні, абсолютно нічого не відомо. Так, чутки постійно виникають. Щоразу кажуть про дуже швидке звільнення, або обмін, або екстрадицію, але все закінчується нічим. Мабуть, його і Кольченка просто тримають для якогось цінного обміну, можливо, не на російських полонених, а на якесь послаблення санкцій або просто поліпшення іміджу за слушної нагоди. Наразі він, я думаю, є розмінною монетою.

– Очевидно, що рішення залежить від однієї людини, і без санкції Путіна нічого тут зробити буде неможливо.

– Так, тому Сокуров так і благає Путіна, є у фільмі цей епізод, просить вчинити по-християнськи і по-російськи, але він йому відповідає, що все вирішує суд, хоча це не так.

– І видно, як Путіну не подобається ця розмова.

– Звичайно, не подобається. Я думаю, що він досить часто чує (з російських кінематографістів навряд чи хтось, крім Сокурова, наважиться і просто має можливість поставити таке запитання), але напевно десь це питання постійно піднімається, і не вперше.

– Чому Ви вирішили знімати цей фільм?

– Так сталося, що я з Олегом познайомився шість років тому: це був 2011 рік, я тоді знімав свій перший фільм, і Олег зняв фільм, він десь в інтернеті побачив мій фільм, знайшов мене на «Фейсбуці». Сам написав, ми так з ним познайомилися, почали листуватися, а потім вже зустрілися вперше і єдиний раз в Москві, коли він приїхав на прем'єру «Гамера». Далі ми спілкувалися через листування, вдруге побачилися, коли Олег був уже в суді. На перший суд я пішов як його знайомий, щоб його підтримати, потім зрозумів, що єдине, що я можу робити в цій ситуації, – знімати про це кіно.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода