Чому в України немає іншого варіанту, ніж оборонятися і розвиватися? Чи справді усі судді продажні? Яким має бути комплексний підхід до судової реформи? Що можна зробити на посаді судді Верховного Суду? Про це у розмові Радіо Свобода із суддею господарського суду Харківської області, снайпером, оборонцем Донецького аеропорту Олександром Мамалуєм.
– З якою метою Ви подаєтеся на посаду судді Верховного Суду?
– По-перше, я завжди про це мріяв. Я професійний суддя, я суддя вже 16-й рік, а стати суддею Верховного Суду – це вершина кар’єри. Посада судді Верховного Суду дає можливість впливати на усю судову систему, коли від твоїх рішень і рішень твоїх колег залежить те, що буде відбуватися далі в усій системі судоустрою. Це велика відповідальність. І я хотів би у цьому брати участь. Я вважаю, що у мене і досвіду, і сил, і головне – довіри людей вистачає.
По-друге, я на війні був і багато людей там втратив. Вони загинули, щоб ця країна була і щоб вона стала кращою. Можливо, мені ще доведеться воювати, але поки нас ще не призивають, я думаю, що Верховний суд, це те місце, де я зможу зробити для цього більше, продовжити те, заради чого загинули мої браття.
– Опитування показують, що суддівську систему громадяни вважають одним з основних гальм позитивних змін в країні. Яка Ваша думка з цього приводу?
– Я не згодний. Я систему знаю зсередини. З 2001-го року я частина цієї системи, з переривом на війну, звісно. До цього я ще 5 років працював у судах, судовим юристом.
Так, недоліки є, і вони великі. З усім цим можна і треба боротися. Але казати, що все погано, і що немає ніякої довіри – неправильно. Ті, хто так каже, переслідують свої інтереси.
Впадати у невмотивований песимізм, я вважаю, не варто. Так, реформа потрібна, і вона іде.
Я знаю, що Україна має достатню кількість суддів, які працюють чесно. Це вселяє оптимізм
Багато суддів діють у відповідності до своєї присяги, відправляють правосуддя у повній відповідності зі своїми обіцянками, які вони дали народу. Багато суддів воювало. Я знаю, що Україна має достатню кількість суддів, які працюють чесно. Це вселяє оптимізм. І я вважаю, що все буде нормально.
Проблему хабарництва в судовій системі неможливо вирішити виключно каральними методами – її слід вирішувати комплексно: перестати давати хабарі і забезпечити достойний рівень заробітної плати.
Щодо зарплати, то судова реформа це питання вирішує, і парламент, і президент роблять правильні кроки.
А от не давати хабарі – це вже питання народу. Перестаньте давати хабарі і вирішувати свої «шкурні питання» в суді незаконними методами, тоді все буде добре.
– Як боротися з суддівськими помилками і посилити відповідальність суддів?
– Правосуддя здійснюється людьми, не богами й не якимось безгрішними істотами. Суддівські помилки трапляються, навіть у країнах сталої демократії. Наше завдання мінімізувати такі помилки.
Судді не безкарні, судді мають дуже чіткий механізм відповідальності. І ця судова реформа його ще більше деталізує і робить його ще більш ефективним.
Люди втрачають віру, коли бачать, що немає куди звернутися за справедливістю. Це те, що найбільше б’є по суспільству
Це негативне ставлення до судової системи ще пов’язане з тим, що судова гілка влади прямо контактує з людьми. Уряд і парламент відділені від людей іншими шарами чиновників, а в суди люди ідуть прямо. І якщо там на чорне кажуть біле – то реакція миттєва. Люди втрачають віру, коли бачать, що немає куди звернутися за справедливістю. Це те, що найбільше б’є по суспільству.
Тому судді «болять» у суспільства більше всього.
Так, трапляються випадки непрофесіоналізму, зустрічається і брак досвіду, особливо щодо міжнародних питань. Але я точно знаю, що є багато професійних чесних суддів, як працюють і готові працювати, щоб Україна була справедливою і правовою державою – як це і зазначено в нашій Конституції.
– Де Ви воювали і завдяки чому вдалося тоді стримати агресора?
– Першу мобілізацію я був під Донецьком у складі роти снайперів 93-ї механізованої бригади, другу – снайпером контрснайперської групи прикордонників по усій лінії фронту. Це період з липня 2014-го до грудня 2015-го року.
Україну, по-перше, врятували мужність і стійкість українського солдата. Друге – це всеосяжна і постійна підтримка людей – допомога, яку нам надає народ, через волонтерів і патріотів.
Ми відчували, що те, що ми робимо потрібне всім. Коли тобі так допомагають, ти відчуваєш, що ти воюєш за свій народ, за свою Батьківщину. І це відчуття надзвичайно важливе.
Під час війни армія відроджується і зміцнюється дуже швидко, відмирають старі підходи й з’являються нові. Я на власні очі все це бачив
Під час війни армія відроджується і зміцнюється дуже швидко, відмирають старі підходи й з’являються нові. Я на власні очі все це бачив.
Я бачив як міняються штаби і озброєння. Звісно, ще дуже багато треба зробити, цей процес ще далеко незавершений.
Мені в армії дуже подобається. Там багато хорошого. Найкраще – це люди, які без голосних слів, без показного патріотизму, часто спілкуючись на «русском матерном», щодня, щохвилини, чітко роблять свою важку справу. Вони зупиняють ворога, життя свої кладуть, щоб війна не прийшла у наші мирні міста і села.
– Ви з Харкова. Скільки у Харкові і загалом, на Вашу думку, в Україні зараз симпатиків «русского мира»?
– Я не маю певної статистики, та й думаю, її ніхто не має. Скажу так: я знаю людей, які ще весною 2014 року були «за русский мир», а вже через кілька місяців – були проти. З них я знаю таких, які пішли на фронт захищати Україну, деякі – загинули.
Зараз неважливо, якою мовою солдат говорить, важливо – в який бік він стріляє
Розподіл іде не за політичною ознакою, і, навіть, не за національною, а за державною. Зараз неважливо, якою мовою солдат говорить, важливо – в який бік він стріляє.
Коли ми здобудемо перемогу, тоді ми демократичними методами вирішимо усі наші внутрішні проблеми.
А зараз я ніким розкидатися не маю наміру. Головне для мене – стріляє він у ворога чи ні. Я знаю людину, яка під час Майдану була на тому боці, але вже другий контракт працює снайпером в ЗСУ, на передовій.
Кожен, хто пішов на війну, є для мене набагато ціннішим, аніж той, хто шість мобілізацій просидів у тилу і каже, що він патріот, який поки в тилу важливіший. Мовляв, тут більше користі принесе.
– Чого Ви очікуєте у наступному році?
У 2017-му році ми будемо продовжувати іти дорогою доблесті, яка веде нас до перемоги. Перемога обов’язково буде за нами. Чекати не треба, треба наближувати перемогу. Іншого нам не дано
– У 2017-му році ми будемо продовжувати іти дорогою доблесті, яка веде нас до перемоги. Перемога обов’язково буде за нами.
Чекати не треба, треба наближувати перемогу. Іншого нам не дано. Кожен повинен свій внесок зробити. А який цей внесок має бути, де кожного місце, де кожен може більше користі принести – це вирішує військкомат. Тільки військкомат та доля.
В Конституції зазначено (цитата не дослівна, але точна за змістом): «Захист країни – це справа кожного, це справа усього Українського народу».
Виграти у конкурсі на посаду судді Верховного Суду я дуже хочу, але ця посада передбачає бронь від призиву. То я одразу б хотів від цієї броні відмовитися. Якщо буде сьома хвиля мобілізації, то я хочу, щоб без мене не обійшлися. Я хочу довоювати і дожити до перемоги.
