Досвід для України. У Польщі – 25 мільярдерів, майже 17 тисяч мільйонерів і жодної кишенькової партії олігархів

Варшава – У Польщі є впливові економічні гравці, які намагаються змінити закони на свою користь. Але немає підстав говорити про якийсь великий бізнес, який контролює політичне життя країни. Власні інтереси найбагатші поляки відстоюють шляхом лобіювання, об’єднуючись в галузеві спілки чи торгово-промислові палати. Польські аналітики стверджують, що, попри суспільні нерівності, які виникли в їхній державі у період трансформації, олігархів у Польщі нема. Яким чином полякам вдалося уникнути злиття великого бізнесу із політикою, як це сталося в Україні? Радіо Свобода запитало про це польських експертів, які займаються українсько-польськими відносинами.

Після 1989 року польська економіка динамічно розвивалася й сьогодні вона відпирає різні проблеми, які дошкуляють країнам ЄС. На тлі інших держав Центрально-Східної Європи у Польщі відносно низька корупція, а водночас високий рівень інвестицій. Згідно із звітом міжнародного концерну Ernst & Young «Інвестиційна привабливість Європи», протягом останніх років Польща залишається незмінним лідером серед країн регіону за кількістю та обсягами закордонних інвестицій. Поки що вартість майна пересічного поляка усемеро менша за середню у ЄС. Утім, порівняно із дев’яностими, сьогодні вона потроїлася. З року в рік росте кількість поляків-мільйонерів. Нині їх у Польщі – майже 17 тисяч, тоді як у 2013-му було 14,5 тисяч. Не бракує й польських мільярдерів. За даними часопису, їх у Польщі – 25.

Порівнюючи Польщу з іншими країнами Центрально-Східної Європи, аналітики вказують на те, що полякам вдалося уникнути непрозорих зв’язків з Росією. А це сталося, наприклад, у Латвії, де багато секторів економіки, зокрема банківський, здоміновані російським капіталом. Годі уявити, щоб у теперішній Польщі якісь групи інтересів, пов’язані з російським «Газпромом», блокували лібералізацію газового ринку.

З іншого боку, в Польщі не сформувалися сильні бізнес-групи, які тісно пов’язані з владою, як у Словаччині чи в Україні, а це, в свою чергу, сприяє збільшенню іноземних інвестицій в країні.

У Польщі були протоолігархи, та політики не створили їм «сприятливих умов»

Як і в інших посткомуністичних країнах, у період системних змін відбулося помітне майнове розшарування польського суспільства. Адам Лельонек із «Центру досліджень «Польща-Україна» каже, що в Польщі дотепер тривають суперечка щодо ефективності реформ, здійснених ліберальними реформаторами у 1990-х роках. За його словами, цих реформаторів нерідко звинувачують у недостатній компетентності, надмірному поспіху та експериментуванні над польською економікою і суспільством. Мовляв, саме тому Польща залишилася без власних великих підприємств, а в торгівлі і промисловості домінує іноземний капітал. Проте, попри різні проблеми періоду трансформації, в Польщі не сформувався олігархат на кшталт українського.

Причин, каже Лельонек, є кілька: «По перше, це сильніші державні структури, менш розвинута промисловість і менше структурних зв’язків – військових та енергетичних – з Москвою, ніж їх мала Україна.

Крім цього, переговори Польщі про членство в НАТО та ЄС, а відтак, і прозахідні політичні та економічні пріоритети, поява західних підприємств, західної конкуренції, а також пристосування Польщі до правових норм Євросоюзу призвели до того, що олігархи не могли сформуватися чи вирости до таких масштабів, як в Україні».

Міхал Потоцький, оглядач видання Dziennik Gazeta Prawna каже, що свого часу польських представників великого бізнесу можна було назвати протоолігархами. Та в Польщі не склалися, так би мовити, сприятливі умови для того, щоб ці багатії могли використовувати свої гроші у великій політиці.

Тож за словами експерта, «олігархів у Польщі не було й нема».

«На мою думку, це спричинено тим, що жоден польський політик не покладався на великий бізнес так, як це в Україні зробив Леонід Кучма. З іншого боку, політична система Польщі завжди була більш плюралістичною, а це виникало з того факту, що Польща є парламентсько-кабінетною республікою, тобто в країні не було однієї людини, яка мала б всеохоплюючий вплив на усю політику й усю політичну систему, як це мало місце в Україні, особливо в часи Леоніда Кучми», – пояснює Потоцький.

Павел Решка, відомий у Польщі журналіст-розслідувач, наголошує на тому, що на початку 1990-х поляки більш рішуче, порівняно з українцями, відсунули від влади колишню партійну номенклатуру.

«Чому в Польщі це все було інакше? Тому що після 1989 року комуністів відсунули від влади. У Польщі в 90-ті роки не було такого, щоб країною керував колишній секретар Центрального комітету Компартії чи колишній полковник комуністичних спецслужб. У Польщі владу взяла еліта «Солідарності», опозиціонери, тож комуністичне середовище швидко дезінтегрувалося, розсипалося. Очевидно, що вони зберегли свої впливи в деяких місцях чи галузях, та це не був якийсь клан, як це сталося в Україні, де виник клан донецький чи клан дніпропетровський. У Польщі чогось такого не було», – розмірковує він.

У польському парламенті немає мільйонерів

Міхал Потоцький порівнює польських та українських мільйонерів. За його словами, головна відмінність між ними та, що польським багатіям ніколи не вдалося настільки сильно підпорядкувати собі політичні партії, щоб мати можливість створювати кишенькові фракції всередині цих партій.

«Коли ми поглянемо на склад польського парламенту, то зауважимо, що в ньому нема мільйонерів, польські депутати не мають стільки майна, як депутати Верховної Ради. Польський бізнес лобіює свої інтереси за допомогою галузевих організацій, які намагаються переконувати політиків у своїх міркуваннях і таким чином впливати на зміст законів. У нас нема такого явища як безпосереднє входження великого бізнесу в парламент, купування собі місць у виборчих списках, а тим самим отримання можливості впливати на законотворення. Тобто ці наші правила більше нагадують західноєвропейські стандарти, хоч, звісно, з більшою кількістю патологій», – розповідає Потоцький.

Ефективним способом розмежування бізнесу та політики Потоцький вважає фінансування політичних партій з державного бюджету. На його думку, таке нововведення у Польщі заблокувало багатіям можливість купувати парламентські партії та фракції. Експерт говорить: «Це щось дуже важливе для чесності політичного життя, адже якщо ми фінансуємо партії з бюджету, то прикручуємо їм можливість використовувати дотації великого бізнесу, я думаю, що це одне з найважливіших рішень, яке вберегло нас від того, щоб наші політичні партії не сиділи у кишенях найбагатших. У Польщі загальновідомо, скільки партії отримують грошей із бюджету. Якщо, скажімо, це 15 мільйонів злотих, то партія не може витрати на виборчу кампанію 400 мільйонів злотих, бо це видно й виникнуть запитання про те, звідки ці гроші».​

На думку Потоцького, виняткову роль у відсуванні представників великого бізнесу від польської політики відіграли євроінтеграційні процеси.

«Як на мене, вирішальне значення мала необхідність пристосування до стандартів Євросоюзу. Це ЄС і західні установи, зокрема НАТО, змусили Польщу ухвалити цілу низку законів, наприклад, про прозорість у сфері лобіювання, явність майна політиків та високопоставлених чиновників, про прозорість державних тендерів. Це дуже нагадує те, що тепер ЄС спонукає зробити Україну», – пояснює він.

Крім цього, зазначає Міхал Потоцький, протягом періоду змін польське суспільство навчилося викидати з політики крутіїв та аферистів. Одним з найбільших уроків громадянської зрілості для поляків стала корупційна афера, розкрита незадовго перед вступом Польщі в ЄС. Завдяки журналістам стало відомо, що великий бізнес пропонує хабаря політикам, аби ті змінили законодавство й дозволили концентрувати великі ЗМІ в одних руках. Унаслідок розкриття цієї афери у відставку пішов уряд Лешека Міллера.

«Це була афера, яка показала, що наші виборці дуже вразливі на всілякі скандали, це був результат 15-річного пояснювання, чим є західна демократія і що таке прозорість політичного життя. Сума пропонованого політикам хабаря – 17 мільйонів доларів зробила на поляків колосальне враження. Втім, порівняно з деякими хабарями, які пропонують українським політикам, ця сума не така вже й велика», – зазначив Потоцький.

Загалом польські оглядачі кажуть, що ситуацію у Польщі важко порівнювати з українською. Проте деякі уроки з польського досвіду для України можуть бути корисними. На думку Адама Лельонека, Україна повинна якомога раніше здійснити реформу судочинства. За його словами, реформовані суди разом з новими прокурорами допоможуть очистити державну адміністрацію від корумпованих чиновників, а також від тих, хто реалізує в Україні політику Кремля.

За словами Лельонека, олігархи добре почуваються в Україні через високий рівень корупції і через те, що великі фінансові потоки реалізуються нелегально. Якщо обмежити тіньовий сектор економіки, каже експерт, збільшаться зарплати й знизиться корупція, а це ускладнить життя олігархам. Чим швидше реформуватиметься українська держава, підсумовує Лельонек, тим швидше вирішиться проблема олігархів.