Побиття активістів у Росії, «фабрика тролів» та «кухар Путіна». Що спільного?

У російському Петербурзі опозиційні активісти вимагають від поліції розслідувати погрози на їхню адресу. Навесні журналісти кількох петербурзьких видань розповіли про цілу систему стеження і «фізичного впливу» на користувачів інтернету, які критикують владу. Невдовзі з'ясувалося, що ця система має прямий стосунок до «фабрики тролів», яка фінансується і керується «кухарем Путіна» Євгеном Пригожиним.

​

Початок цієї історії був ще 9 лютого 2016 року, коли було побито активіста громадської організації «Спостерігачі Петербурга» Данила Александрова. 31 березня був побитий учасник пабліку «Злочинна влада» в соціальній мережі «ВКонтакте» Олександр Марков. 7 квітня спалили автомобіль активіста «Спостерігачів Петербурга» Руслани Старостиної. 31 травня невідомі підпалили машину активістки «Спостерігачів Петербурга» Юлії Чернобродової, яка за тиждень до цього зверталася в поліцію із заявою про постійні погрози. 9 липня був побитий адміністратор «Злочинної влади» Єгор Алєксєєв. Поліція встановила, що інформація про потерпілих або їхніх родичів була викладена на сайті whoiswhos.me, який містив цілий список «ворогів народу».

Нещодавня історія Ольги Мальцевої, яка втекла з пітерської «фабрики тролів» на вулиці Савушкіна, пролила світло на походження цього сайту. IP-адреса комп'ютера, яким користувалася Мальцева для написання проплачених постів в блогах на підтримку влади, збігся з адресою, з якої проводилися зміни на сайті whoiswhos.me. Про те, що «фабрика тролів» спонсорується Євгеном Пригожиним, стало відомо ще восени 2013 року.

10 вересня адміністратор пабліку «Злочинна влада» Єгор Алєксєєв вирішив звернутися в поліцію із заявою про погрози, що постійно надходять йому, і стеження:

– Я знову помічаю за собою стеження, яке, в принципі, особливо і не припинялося. Була якась перерва, але все відновилося. Знову стали надходити якісь погрози. Мені, напевно, буде важко долучити їх якимось чином до справи, вони складені дуже акуратно. Але все це дуже неприємно. Приходиш в кафе, замовляєш собі щось, в цей час заходять двоє молодих людей, сідають навпроти і весь обід дивляться на тебе. Або проводжаєш сина в дитячий садок. А там біля огорожі знову стоять ці двоє... Чи то це стало демонстративно явним, чи то це я став краще помічати стеження. До нападу я не звертав уваги на нього. Мені дуже некомфортно.

– Чому Ви вирішили звернутися до правоохоронних органів саме зараз? Через те, що стеження поновилося?

– Так, вчора я ще раз його побачив. І вирішив, що, напевно, краще повідомити про це. Хоча особливого сенсу в цьому, на мою думку, немає. Там нічого не роблять.

Після того, як мене побили 9 липня, 10 липня я подав заяву до поліції. Поліція не порушила справи. Я про це дізнався вже не від поліції. Не дочекавшись від них відповіді, я подав заяву до прокуратури з проханням з'ясувати, що відбувається з моїм зверненням до поліції. З'ясувалося, що справи вони не відкрили через те, що неможливо знайти злочинців. Прокуратура направила вказівки провести дорозслідування. Це було буквально два тижні тому. Зараз справа – на дорозслідуванні.

– Ви зафіксували побої в медичному закладі?

– Так, я відніс до поліції свій лікарняний, там було все вказано – про переломи, струс мозку, пошкодження щелепи і так далі. Мені говорили, що вони зараз встановлюють ступінь порушення мого здоров'я, і в залежності від того, який буде ступінь, вони будуть вирішувати, за якою статтею порушувати кримінальну справу. Вони довго годували мене цими байками, а все вже було вирішено.

Наприкінці квітня до поліції Невського району прийшла із заявою про погрози на її адресу і на адресу її чоловіка активістка громадської організації «Спостерігачі Петербурга» Юлія Чернобродова:

– Перші погрози були опубліковані 22 квітня. Але ми їх отримали 25 квітня, бо у мене і у чоловіка сторінки «ВКонтакте» були закриті. Тому погрози були опубліковані на сторінках моєї свекрухи. Там були не тільки погрози, там були фотографії стеження за моїм чоловіком. Вся ця історія тягнеться з квітня. Оскільки все це носило політичний характер – той, хто мені погрожував, висловлював своє невдоволення моїми політичними поглядами, моїми публікаціями на сторінках в соцмережах – перша думка, яка прийшла мені в голову, полягала в тому, що ми «попали під роздачу» з боку якоїсь урядової організації, яка виділяє, напевно, певні гроші на все це. Стеження безкоштовно ніколи не ведеться. «Ура-патріотів», які будуть безкоштовно вистежувати когось із нас з ранку до вечора, щоб зловити момент, коли хтось із нас повертається додому, навряд чи сьогодні можна знайти. Однозначно це кимось фінансується.

– Що було далі?

– Я написала заяву до поліції. Потім дуже довго намагалася дізнатися долю своєї заяви, бо дільничний, якому я написала її, активно від мене ховався. Хоча я неодноразово зверталася і до начальника відділення поліції, і приходила до дільничного в його робочі години. Його не було ніколи. Я писала заяви в прокуратуру. Все це тривало до ночі з 30 на 31 травня, коли нам спалили автомобіль. При цьому чоловік, повертаючись ввечері додому, бачив двох молодих людей, які стояли між сусідніми будинками. Після того, як ми почали отримувати погрози, машину ми паркували щодня в різних місцях, бо знали, що подібні випадки в Петербурзі вже відбувалися. І підпали автомобілів, і напади на незадоволених владою людей вже були. Через півгодини після того, як повернувся чоловік, я почула крики у дворі, виглянула у вікно, побачила вогонь. Я відразу зрозуміла, що горить наша машина. Ми вибігли, і це так і було. Ми застали момент, коли вона палала. Люди викликали пожежників. За їхнім висновком, це був саме підпал із застосуванням горючої рідини.

– Як правоохоронні органи розслідували ці злочини?

– З моменту отримання погроз до підпалу автомобіля вони не реагували ніяк. Після підпалу автомобіля, коли з'явилися публікації в пресі, вони стали робити вигляд, що займаються цією справою. У будь-якому разі слідчі у мене брали всі клопотання, але знайти вони, як і раніше, нікого не можуть. Ми звернулися безпосередньо в управління «К», яке займається боротьбою з кіберзлочинністю, з проханням з'ясувати, з яких фейкових акаунтів надходять погрози, на кого вони зареєстровані. Погрози всім, на кого нападали, носили політичний характер, і напади, і підпали машин відбувалися вже після численних погроз. Проте управлінням «К» нашу заяву було чомусь переадресовано в карний розшук, хоча, за ідеєю, повинно було бути з точністю навпаки. І ніхто власників цих акаунтів так і не «пробив».

Чергові погрози я отримала 18 серпня. Це вже були погрози вбивством. Повідомлялося, що мені недовго залишилося жити. Фотографії зарізаної свині в крові. А потім, на свій день народження, 3 вересня я отримала чергову загрозу з таким текстом: «Вітаю тебе в цей сонячний осінній день з твоїм святом. А зовсім скоро почнуться темні осінні вечори, темні провулки, темні під’їзди і тобі треба бути особливо обережною». Погрози продовжують надходити, а від мене продовжують надходити заяви до прокуратури, і точно так само правоохоронними органами не ведеться жодна робота.

Я, звичайно, не думаю, що нападають ті ж, хто пише погрози, але впевнена, що у тролів є зв'язок з нападниками. Це таке собі організоване злочинне співтовариство. Ті, хто нападає, черпають інформацію від тих, хто пише погрози і викладає інформацію на сайті whoiswhos.me. У кожного – своя роль. І вибирають не особливо активних з тієї простої причини, що люди активні, люди відомі «прикриті» публікаціями в пресі, увагою громадськості. Найпростіше залякати того, хто маловідомий, того, хто мало кому знайомий.

З Юлією Чернобродовой згоден активіст і адміністратор групи «Злочинна влада» в соціальній мережі «ВКонтакте» Єгор Алєксєєв:

– Швидше за все, це пов'язано з сайтом whoiswhos.me. Дані про всі, хто постраждав, були на цьому сайті. Таких збігів не буває. А фізично це зробити міг хто завгодно. Це могли бути «вагнерівці» (бійці «Приватної військової компанії Вагнера» – ред.), могли бути, і швидше за все це так, люди, які повернулися з «Новоросії». Можливо, вони чимось дуже незадоволені. Можливо, це акція залякування. Зрозуміло, що, дізнавшись про це, можуть злякатися багато. Крім того, щоб і нас перетворити в параноїків, щоб ми боялися своєї тіні, простежується бажання впливати і на решту публіки. Хтось задумається: писати чи не писати, ходити на мітинги чи не ходити, а, може, краще і безпечніше буде сидіти вдома.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода