Фотографія Дмитра Муравського із селища Широкине поблизу Маріуполя швидко розійшлася по соціальних мережах як ілюстрація перемир’я, яке існує лише формально. Ця та інші роботи волонтера викликали обурення у професійних фотографів, зокрема деякі з них обвинуватили автора у постановочних фото. Думка одного з них – після інтерв’ю. Муравський знімає на фронті від самого початку війни, але раніше жодна з його фотографій не ставала такою популярною.
– Ваша світлина з Широкина дуже швидко стала популярною в українському інтернеті. Як Вам вдалося зробити цей кадр?
– Я ніколи не хотів бути професійним фотографом чи журналістом, але зараз життя змусило – як волонтер я іноді маю брати камеру в руки. Фотографую на фронті від 2014 року, але ніколи не вивчав правила документального чи постановочного фото.
Більшість фото я викладаю в себе на Facebook для особистого користування, для друзів і знайомих, щоб вони знали, чим я займаюсь. Також щоб їх могли собі скачати ті, кого я фотографував, тому що в мене зазвичай немає часу їх відправляти.
Фото, яке стало популярним після посту Юрія Бутусова, зроблене в селищі Широкине. Події відбувалися в день мого народження, 4 червня, я цей день ніколи не забуду, навіть якщо захочу. Це «крайня» точка, там ведуться активні бойові дії, мінімум 1–2 рази на день вогневий контакт. Говорити про будь-яку постановку – безглуздя. Щоб це зрозуміти, треба там побувати – навіть рухатися складно, не те щоб композицію ставити. 19 серпня я там, до речі, був знову – заступник міністра оборони вручав нагороди бійцям.
Я не люблю слово «пощастило», на війні стаєш трохи забобонним. Ми знімали позиції, трохи з обох боків стріляли. Вулиця на фото прострілюється, до позицій сепаратистів там близько 300 метрів. Праворуч паркан, на якому написано «Спасибо деду за победу», тому що ще у травні 2015 року там були позиції бойовиків.
Коли почули, як виходить міна, то побігли, а хлопці, які нас прикривали, побігли слідом. Ми сховалися за металевими щитами, і я подивився назад – один з бійців підвернув ногу, і його несли двоє інших. Я не міг втратити такий момент, хоча на мене й кричали, щоб я втікав, і зробив фотографію. І саме в цей момент прилітає міна. Те, що я пережив, мені, мабуть, ще довго буде снитися, передати це словами неможливо.
Щодо коляски на фотографії – на ній возять боєприпаси, щоб було швидше. Кожного дня, один чи два рази, в них у Широкині є бойовий контакт.
– Ви фотографію не обробляли?
– Тільки трохи підрізав і додав контрасту. Раніше, коли я знімав Іловайськ, наприклад, то робив чорно-білі фотографії. Значно пізніше мені пояснили, що треба знімати в форматі RAW, тому що він кращий для обробки. У мене, до речі, є ще кілька кадрів тих же бійців, але без вибуху. Вони там біжать і сміються – хто був, знає, що це така захисна реакція організму.
Від мене до трьох «морпіхів» було близько 100 метрів, а від них до вибуху – ще метрів 50. Об’єктив із великою фокусною відстанню (телеоб’єктив) візуально робить тло ближче до об’єкту, аніж воно є. Це морські піхотинці з Криму, вони не хотіли обличчя показувати, але погодилися дати інтерв’ю.
– Для кого Ви зазвичай фотографуєте? Яка у Вас камера?
– До мене звертаються найрізноманітніші люди й видання. Наприклад, зараз написали з Міністерства інформації, хочуть фотографії для календаря. Іноді я працюю на замовлення журналів чи видавництв, тому роблю зараз різні фотографії: і репортажні, коли є лише я, подія і мій фотоапарат, і для плакатів. Зокрема, мої роботи є в маріупольській серії «Захисти рідне місто», вони кілька місяців висять на вулицях.
Щодо фотоапаратів, то просто зараз у мене під рукою Canon EOS 5Ds, є ще 5D Mark II і 5D Mark III. Деякі знімки я роблю із дуже довгим фокусом – у мене є об’єктив 400 мм із діафрагмою 2.8. Є знімки на дистанції півтора-два кілометри. Зокрема, так знімав у Донецькому аеропорту, коли розбирали тіла загиблих. Ми вели об’єктивний контроль, тому що відбутися могло будь що – могли потрапити під обстріл, могли підірватися на розтяжці.
Я, мабуть, зробив помилку, коли виклав в «Фейсбуці» усі фото разом – і репортаж, і «мирні». У мене ще багато фотографій, які я нікому не показую. З політичних причин, з особистих причин. Думаю, для них час ще прийде.
– На фотографіях Ви самі одягнені в камуфляж. Ви кадровий військовий?
– Ні, і ніколи ним не був, лише служив строкову службу 27 років тому. Але я багато спілкувався із військовими, допомагав їм. Років 6 тому я отримав допуск до польотів на військових літаках, також їх знімав. Коли почалася війна, я став волонтером і фотокореспондентом видання «Крила країни». Протягом цих двох років я виконував різні обов’язки – в мене є гарний досвід управління, який тут можна використовувати. Зараз я є радником міністра оборони, працюю на громадських засадах і займаюсь інформаційною політикою. Я знімаю тут лише тому, що мало хто з професійних фотографів ефективно працює з армією. І ми зараз намагаємось побудувати комунікації із активістами і волонтерами, хто міг би знімати військових. Деякі з них просто зараз працюють у підрозділах CIMIC – цивільно-військового співробітництва. Цивільні люди можуть подивитися на те, що відбувається в армії, зі сторони і зрозуміти деякі речі краще.
Одним з тих, хто вважає фотографію Муравського постановочною, є Єфрем Лукацький – досвідчений фотокореспондент і редактор інформаційної агенції Associated Press. В коментарі Радіо Свобода він повідомив, що ознайомився із аргументами Дмитра Муравського, брав участь в обговорені у соціальних мережах і передивився відео з бійцями-героями, але від висновку не відмовляється – фотографія «Перемир’я в Широкині», за його словам, постановочна, і він би її для публікацій у ЗМІ не брав.
«Це не лише моя думка, а також думка інших колег, зокрема піротехніків. Фотографія – це як книга, дуже важливими є деталі. Я розумію, що коляска могла бути, все буває в житті. Але чудово видно, що фотографія зроблена зі штатива. Також каміння від вибуху ще не впало на землю, а він уже зробив фотографію», – заявив Лукацький.
На всіх інших роботах Муравського каміння також у повітрі, каже фотограф Associated Press. «Я можу повірити, що один раз таке може статися, але щоб на усіх фотографіях каміння було в повітрі – такого, на жаль, не буває», – говорить репортер.
Лукацький наголосив, що було б добре, якби Муравський показав інші фотографії з серії – ті, що він зробив до і після вибуху, і так звану «EXIF data» – детальну інформацію про параметри камери і саму фотографію.
Єфрема Лукацького підтримали й інші фотографи. Низка фотожурналістів закликає автора фото «Перемир’я в Широкині», фотографа Дмитра Муравського підтвердити достовірність цієї фотографії. Про це йдеться у зверненні, оприлюдненому на сайті видання «Тиждень.ua».
«Ми просимо в автора фотознімків Дмитра Муравського пояснити та вказати причини, мету і обставини, за яких він зняв вищезгадану фотографію з Широкина та інші фотографії з альбому про війну», – йдеться у зверненні.
Як зазначили його автори, вони вже зверталися до Муравського з проханням підтвердити правдивість фотографії. «Також ми просили вказати мету зйомки таких фото. Наприклад, для реклами ЗСУ чи промо або пропаганди Міноборони, адже Дмитро Муравський є радником міністра оборони України. У разі підтвердження «постановочного» характеру деяких фото – виділити їх в окремий альбом і додати відповідний супровідний текст», – наголосили фотожурналісти.
Вони зазначають, що сумніви щодо достовірності фото створюють «небезпечну ситуацію для української фотографії в цілому і журналістики зокрема». «По-перше, це новий стимул для РФ зайвий раз розповісти про те, що українці імітують військові дії. По-друге, пильні авторитетні ЗМІ вже порівнюють ці фото зі стилем подачі інформації Lifenews. По-третє, історія з цими фото може призвести до того, що українське суспільство та авторитетні закордонні медіа частково втратять довіру до української журналістики та фотожурналістики», – йдеться у зверненні.
Серед підписантів звернення – фоторепортери Макс Левін, Єфрем Лукацький, Сергій Лойко, Сергій Нужненко, Сергій Ваганов та інші.
