(Рубрика «Точка зору»)
Коли в українському медіапросторі обговорюють можливу роль якихось «патріотів», які скинуть легітимну владу і встановлять власне правління в країні, це виглядає усього лише теорією, схемою, яка може бути ніколи не втілена в життя.
Минулої ночі в Стамбулі і Анкарі ми бачили справжнє обличчя військового перевороту. Військова техніка на вулицях, вибухи, бомбардування, справжні бої в центрі великих міст, люди, які з голими руками кидалися на танки і бронетранспортери. А найголовніше – повна невідомість. Ніхто в Туреччині не знав, що буде після військового перевороту – якщо він завершиться успіхом. Які наміри «патріотів», що вони готують країні? Так кожен громадянин Туреччини ставав заручником не свого власного голосу, не свого уявлення про майбутнє – а грубої сили.
Можуть сказати, що в Україні влада теж змінювалася в результаті протестів. Але сила України – в тому, що ці протести були народними і що їхні учасники не скидали, а захищали демократію. У 2004 році учасники першого Майдану відстояли право народу на чесні вибори. У 2013-2014 роках учасники другого Майдану захищали право громадян на вибір курсу розвитку країни і покарання тих, хто застосовує силу до беззбройних маніфестантів. В обох випадках Збройні сили України не втручалися в те, що відбувалося на вулицях Києва. В обох випадках важливі для країни рішення ухвалювала не армія, не вулиця, а парламент. Обраний громадянами парламент. Ви бачили те, що сталося з будівлею парламенту Туреччини? Путчисти завжди ненавидять народовладдя.
У нашій країні справжня війна почалася тільки після втручання окупанта. А чому? А тому, що в самій Росії рішення залежали саме від позиції армії, а не від позиції народу і політичних еліт. У 1991 році, під час серпневого путчу, армія, яку керівники СРСР вивели на вулиці Москви, вважала за краще зберігати нейтралітет, не захотіла стріляти в народ. Саме тому путчисти програли, а Радянський Союз загинув. У 1993 році армія, яку Борис Єльцин вивів на вулиці Москви, вирішила підтримати президента у конфлікті з депутатами і прямою наводкою розстріляла будівлю російського парламенту, в якому перебували опоненти Єльцина. В підсумку Росія перетворилася на авторитарну державу. А її громадяни зрозуміли, що все вирішує сила. Сила зброї.
Сила України – у верховенстві права і громадянина. У тому, що вирішує народ, а не армія. Слабкість Росії – в тому, що все вирішує армія і спецслужби, а не народ. Саме тому Україна займає своє гідне місце в сім'ї європейських демократій, а Росія все більше скочується до диктатури і краху.
Після поразки путчу в Стамбулі і Анкарі Туреччина також наблизилася до успіху демократичної моделі. Її громадяни переконалися, що майбутнє країни залежить не від сили зброї, а від сили закону і представницьких інституцій. І це – дійсно видатне досягнення.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
