Харків – У Харківському центрі культури та мистецтва у п’ятницю завершували масштабну генеалогічну виставку, де представлені родинні дерева сімей нобелівських лауреатів, козаків, істориків і політиків. Тут можна побачити родоводи великого цукрозаводчика Павла Харитоненка, всесвітньовідомого художника Іллі Рєпіна, біолога, Нобелівського лауреата Іллі Мечникова, а також сім’ї історика і політика Дмитра Багалія.
Ініціатор генеалогічної виставки «Дерево роду» Андрій Парамонов в архівах дослідив 15 колін сім’ї, і це ще й не межа, можна й далі заглиблюватися. Наразі директор харківського приватного музею міської садиби має документальні підтвердження, що його родич Григорій Парамонов жив у Московському царстві при Івані Грозному.
«1680-й – якийсь рік він був учасником Чигиринського походу, а його двоюрідний брат загинув у цьому поході. Це однодворці, боярські діти. Діти боярські – це не бояри, і не означає, що я з Боярського роду, це маленький офіцерський чин у Московському царстві чи, як кажуть, «служивий чоловік», який виконував деякі невеличкі обов’язки на військовій службі, наприклад, доставити папери», – розповів Радіо Свобода Андрій Парамонов.
В його родоводі військові, медики, вчителі і селяни. Ще один, так би мовити, живий експонат генеалогічної виставки – Володимир Чепела – чи не єдиний прямий пращур одного з перших козаків, що прибули в Слобідську Україну і оселився на місці, де зароджувався Харків. Козак Іван Чепела рідня Володимиру Чепелі у 13 поколінні.
«Він був простим козаком, нічим надзвичайним не вирізнявся. Служив козаком 24 роки, а в місті Харкові з 1655 по 1679 рік. Я думаю, що він сюди прийшов із Західної України», – припускає Володимир Чепела.
Своє прізвище Чепела побачив в архівному документі «Список харківським черкасам 1655 року». В шостій сотні цих «черкасів», а так тоді називали козаків, що переселялися із правобережжя, значився Іван Чепела – про це пише Дмитро Багалій у монографії «Історія міста Харкова».
Дослідник Андрій Парамонов каже, що прізвище Чепела в переписних книгах довгий час писалося одним із перших не за алфавітом, а це свідчить про те, що його пращури були старостами або писарями. Родовитий харків’янин, усміхаючись, говорить, що в різні часи Чепел об’єднувало служіння державі. Сам Володимир на службі в центрі стандартизації та метрології – він заступник генерального директора Харківського регіонального профільного науково-виробничого центру.
Андрій Парамонов, реалізовуючи генеалогічний просвітницький проект, хоче, щоб люди в сім’ях почали цікавитися своїми витоками, щоб поки живі їхні бабці, прабабці – дізнавалися у них, хто ким був, звідки прибули, який мали заробіток і чим захоплювалися пращури, бо ця інформація може відкрити очі на передумови сьогодення сім’ї, зокрема щодо вибору професії та вподобань.
Потрібно знати свій родовід Парамонов
Дослідник родоводів категоричний, людей «без роду й племені» зараховує до чужинців. «Значить несправжній українець. Якщо він справжній українець, то все знає», – твердить Парамонов.
При цьому дослідники сімейних витоків визнають, що за радянських часів культивувалося недбале ставлення до пошуків рідні з глибин віків. Так само члени репресованих родин могли уникати розмов з доньками та синами про рідню: дореволюційне становище, національну приналежність, про ідеологічні та політичні розбіжності в поглядах, намагаючись врятувати дітей від подальших переслідувань з боку НКВД.
Після покоління Павликів Морозових, коли рідного батька знати було не потрібно, зараз маємо, що маємоОлександр Краковський
«Після покоління Павликів Морозових, коли рідного батька знати було не потрібно, зараз маємо, що маємо. В нашій країні ще є проблема, що багато людей вважають, що це складно, що це неможливо, що все згоріло, але насправді не все так складно», – переконаний Олександр Краковський – програміст, який дослідив у своєму родоводі близько 30 родів.
Податися на власні пошуки в архівах України, пострадянських республік, а також Польщі, Угорщини може будь-хто, а у кого на це не вистачає часу або бракує знань, то можна звернутися до фахівців.
Серед клієнтів Андрія Парамонова люди різного статку: підприємці, політики, останні не бажають розголошення інформації про себе.
Дослідник родоводів ділиться спостереженням: доводиться стикатися з людьми, які бажають знайти пращурів серед поляків та євреїв із шахрайських міркувань – заради оформлення документів на проживання. «Таким людям доводиться відмовляти», – каже Андрій Парамонов. А чесним і небайдужим він повідомляє, що на створення генеалогічного дерева роду доведеться витратити до двох років. Якщо звертатися до професіоналів, то потрібно бути готовим викласти чималеньку суму – це більше від тисячі доларів, сама вартість роботи залежить від того, скільки досліджується родословних ліній, в яких регіонах, країнах, а також в яких архівах працюватиме фахівець, чи є у людини вихідні дані про родичів.
А тим часом тих, хто вже приєднався до масштабного культурно-просвітницького проекту «Дерево роду», 1 квітня нагороджували як переможців конкурсу «Створи свою родинну історію».
