Майя Жакова
Київ – Картина поширення ВІЛ-СНІДу в Україні може суттєво погіршитися через вимушену міграцію ВІЛ-позитивних із зони бойового конфлікту до інших регіонів. Держава не контролює переміщення і подальшу долю інфікованих з Донбасу. Однак, це не єдина проблема. Нестача необхідних ліків і несвоєчасна діагностика вірусу слугують зростанню смертності ВІЛ-інфікованих і випадків нових заражень. Черговий спалах епідемії ВІЛ-СНІДу в Україні видається ймовірним багатьом експертам.
За даними Українського центру контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України, до початку військового конфлікту на сході країни 15% ВІЛ-інфікованих людей проживали в Донецькій та Луганській областях. За словами Наталії Нізової, директора цього центру, багато з них сьогодні мігрують по всій території України.
«Це перший надзвичайно важливий момент, який змушує Міністерство охорони здоров’я разом з партнерами дуже уважно подивитись на роль і структуру саме профілактичних програм», – говорить Наталія Нізова.
Але неурядові організації запевняють: саме вони, а не держава, взяли на себе відповідальність за ВІЛ-позитивних людей, які проживають у Донецькій та Луганській областях.
«На сьогодні постачання необхідних медикаментів цим людям лежать на плечах неурядового сектору, і в даному випадку держава не інвестує в це жодної копійки. На жаль, урядовці не забюджетували на 2016-й рік також додаткових ресурсів для можливості керувати цим процесом», – повідомляє голова благодійного фонду «Пацієнти України» Дмитро Шерембей.
Точна кількість ВІЛ-інфікованих, які залишилися і які виїхали з Донбасу, невідома, стверджує він. Представники різноманітних неурядових фондів роблять все можливе, аби хворі на підконтрольній Україні території отримували необхідні медикаменти. АРВ-терапію для хворих на Донбас перекидають волонтери і розповсюджують через місцеві центри СНІДу.
«Ми використовуємо коридори організації ЮНІСЕФ і «Лікарі без кордонів», які мають свої канали передачі і які працюють на близькій до військових дій території», – зазначає голова благодійного фонду.
Ті, хто все ж отримав можливість виїхати з Донбасу і мають ВІЛ-позитивний статус, через велику кількість проблем, пов’язаних з облаштуванням на новому місці, часто переривають своє лікування.
Люди виїжджають звідти, і, звичайно, ВІЛ-інфекція для них не є пріоритетною. Їм нема де жити, де працювати, в них немає грошейВіталій Ткачук
«Люди виїжджають звідти, і, звичайно, ВІЛ-інфекція для них не є пріоритетною. Їм нема де жити, де працювати, в них немає грошей – у них додається купа проблем», – пояснює Віталій Ткачук, представник «Всеукраїнської мережі людей, що живуть з ВІЛ».
Часто, за словами Віталя Ткачука, переселенці не стають на облік до медичних закладів і якість їхнього життя погіршується. Таким чином, у мережі ЛЖВ – невтішні прогнози у зв’язку з міграцією. ВІЛ-інфіковані, які кидають антиретровірусну терапію, знову можуть інфікувати інших людей.
«Дуже складно сказати, як це в кінцевому підсумку відобразиться на загальній картині епідемії в Україні. Якими будуть наслідки ми вже зрозуміємо тоді, коли конфлікт на сході скінчиться», – впевнений Дмитро Шерембей.
«Історія боротьби з ВІЛ-інфекцією в Україні – це постійна війна з державою»
Основна проблема спільноти ВІЛ-інфікованих в Україні, яка ще більш загострилася останнім часом, є недоступність для всіх медикаментів у вигляді антиретровірусної терапії. За словами Дмитра Шерембея, зі 135 тисяч хворих отримують АРВ лише 60 тисяч.
75 тисяч людей не отримують АРВ і, на жаль, для них можливість вижити вкрай низькаДмитро Шерембей
«75 тисяч людей не отримують АРВ і, на жаль, для них можливість вижити вкрай низька», – додає він.
Державна програма профілактики і боротьби зі СНІДом має забезпечувати лікування вже інфікованих людей, аби зберігати їм життя і не давати розповсюджуватися епідемії. За словами Віталія Ткачука, на кінець цього року мали б отримувати лікування не 60, а 80 тисяч людей з ВІЛ-позитивним статусом.
«Навіть ці 60 тисяч забезпечуються не державою. При кожному уряді, за будь-якої економічної ситуації у влади завжди є якась поважна причина, чому вони не можуть лікувати людей», – зазначає представник спільноти ЛЖВ.
Забезпечення АРВ-терапією в Україні відбувається за кошти Глобального фонду.
«Ми пояснюємо ситуацію у нас в країні і просимо надати кошти на купівлю лікування, і закриваємо всі ці прогалини, на які держава не виділяє грошей», – роз’яснює схему отримання АРВ-медикаментів українцями Віталій Ткачук.
Держава ж постійно ухиляється від зобов’язання піклуватися про ВІЛ-позитивних, додає представник ЛЖВ.
«Вся історія ВІЛ-інфекції в Україні – це постійна війна з державою спільноти ВІЛ-інфікованих і неурядових організацій, – розповідає з досвіду мережі ЛЖВ Віталій Ткачук. – В сприятливий економічний час це були якісь корупційні схеми, коли купували препарати по завищеній ціні, щоб отримувати «відкати» від сумнівних фармвиробників».
Масштаби спекуляції на цьому питанні вражають. Зі слів Ткачука, їхня спільнота перешкоджала тендерам, коли держава хотіла купити таблетки в 27 разів дорожче.
«Троє з чотирьох не знають про свій ВІЛ-статус»
Статистика в Україні така, що серед вперше виявлених випадків 44% осіб вже перебувають на стадії захворювання на СНІД, розказують у спільноті ЛЖВ. До того ж, за словами Дмитра Шерембея, троє з чотирьох інфікованих не знають про свій позитивний статус. Таким чином, питання діагностики є вкрай актуальним.
«На сьогоднішній день за протоколами Всесвітньої організації охорони здоров’я, два експрес-тести – це стовідсоткове підтвердження статусу. Це найпростіший шлях, технологічно і медично, який дає можливість зрозуміти стан здоров’я людини: інфікована вона чи ні», – запевняє голова фонду «Пацієнти України».
Коли людина перебуває вже на стадії СНІДу, то потребує серйозніших, а отже, і дорожчих препаратів. Якби система діагностики і постановки на облік працювала в нашій країні, лікування кожного такого пацієнта обходилося б у цілком прийнятну суму.
«Найперша схема необхідна, коли у людини вчасно виявлена ВІЛ-інфекція і призначене лікування. Вона коштує трохи більше трьохсот доларів на рік», – ділиться підрахунками Віталій Ткачук.
Статистика ВІЛ-СНІДу в Україні неухильно зростає. За словами Ткачука, в нас збільшується смертність і кількість нових випадків щорічно. На його ж думку, забезпечити системну профілактику і лікування здатна лише держава.
«Вся міжнародна допомога точкова, і неурядові організації не можуть підмінити собою державну систему. Це, або створювати державу у державі, і це потребуватиме величезних коштів, або держава візьме на себе це зобов’язання і відповідальність», – переконаний представник мережі ЛЖВ Віталій Ткачук.
1 грудня у світі відзначають День боротьби зі СНІДом.
