Львів – 106 років тому – 1 грудня 1909 року у Коломиї народився український композитор, музикант Анатоль Кос, відомий, як Анатоль Кос-Анатольський. Цей тиждень у Львові та у Коломиї присвячений його творчості. За життя музиканта влада у Галичині змінювалась кілька разів. Але найважче, розповідає його дружина, митцеві було за радянського режиму.
Досі у помешканні композитора неподалік центру Львова все так, немов би він щойно вийшов у консерваторію. Улюблене фортепіано, за яким працював пізно ввечері, старий акордеон, як казали «гармонія». У руках метрів Анатоля Коса і Богдана Веселовського цей інструмент оживав. З ним музиканти, у складі шалено популярного у 30-і роки гурту «Ябцьо-джаз», дали тисячі концертів, зробили українську пісню у тодішній польській Галичині модною. Музиканти навіть уклали угоду, як має акордеон ними використовуватись.
Анатоля Кос-Анатоля вдома і друзі кликали Тацьо, здрібніло від імені Анатоль, Тольцьо. Так його назвала улюблена сестра Маруся. Він студіював у Львові право в університеті і водночас здобував музичну освіту в інституті Лисенка, також працював, щоб підтримувати свою родину. Бо у сім’ ї їх було п’ятеро дітей. Але Друга світова війна завадила мріям і планам, а ще з Анатоля «зробили» Анатолія.
«У нього був друг Геньо Фединський.1939 рік, вони всі зіскочили з адвокатури, юриспруденції, бо знали, що їх заставлять щось підписувати. Один пішов у музику, другий – в бухгалтерію. Коли мали щось говорити, то переходили на латину», – розповідає Надія Кос, друга дружина музиканта Кос-Анатольського. Він овдовів у 1961 році, а через 6 років одружився вдруге. До слова, Анатоль Кос знав кілька іноземних мов – польську, німецьку, французьку, англійську, грецьку, італійську, латину. Як більшість тодішніх освічених галичан.
Не арештували, але пресували
Чимало сусідів по будинку, де проживало подружжя Косів, були з «визволителів», працювали на радянські органи. Якщо доводилось з кимось відверто порозмовляти, то музикант домовлявся про зустріч на вулиці. Надія Кос не знає достеменно, чому Анатоля Кос-Анатольського радянська влада не арештувала, не виселила у Сибір, хоча постійно була така небезпека, він перебував під пильним оком КДБ. Хоча музикант міг виїхати, як чимало його друзів, під час німецької окупації за кордон, але цього не зробив. Коли Надія Кос запитала у чоловіка, чому він не виїхав з родиною, то почула у відповідь: « А що я там не бачив?.. Тут мої люди, земля, тут я можу сказати їм те, що я хочу…». Однак радянська система його пресувала і пригнічувала.
«Він був безпартійний. Його, мабуть, і викликали, але він не говорив, щоб мене не тривожити. Він вів родинне життя, не любив гучних забав. Арешти були, коли я вже пізналась з Анатолем, 71-72-го. Він це знав, переживав, вболівав, люди приходили, що хотіли порадитись. Була складна ситуація, було небезпечно. Він по натурі був романтик-лірик, але був прив’язаний, до національного коріння, по мамі – лемко. Він був юрист, знав, що і де кому сказати і при кому. Він боявся, лише раз, коли хворів. Я його запитала: «Що ти думаєш?», а він каже: «Якби ми мали свою державу, то ми б інакше стояли у світі». У нього те все крутилось в голові. Одну фразу оцю сказав», – говорить дружина.
Серце не витримало довго
У радянський час Кос-Анатольський майже 40 років очолював Спілку композиторів. Мало хто знає, що йому вдавалося допомагати репресованим митцям. Зокрема, завдяки старанням Анатоля Коса був звільнений з ув’язнення український композитор Василь Барвінський.
Надія Кос розповіла, що композитор наприкінці життя мав проблеми з серцем і воно перестало битись у переддень його 74-річчя – 30 листопада 1983 року. Компартійці одразу ж заборонили ховати митця у християнській традиції. Біля будинку чергували кадебісти, коли привезли покійника. Однак вночі, о 4-й годині, прийшов додому священик, вбраний у світський одяг і, попри заборону, відправив панахиду.
У 1967 році Анатоль Кос-Анатольський написав твір «Козацькі могили», який вперше був виконаний після його смерті вже у часи «перестройки». Писав Кос-Анатольський дуже багато: слова до пісень, інструментальну, хорову музику. Чимало його пісень нині вважають народними, на кшталт «Коломия місто», «На комаринім весіллі», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» на слова Івана Франка, донині улюблені його «Солов’їний романс», «Ой піду я межи гори», пісні «Думи німі», «Гей, браття опришки».
Загалом Анатоль Кос-Анатольський написав 500 музичних творів, його поезія лягла в основу пісень. Митець залишив фортепіанні концерти і навіть арфовий концерт, а ось його ритмами фокстроту, чарльстону, твісту не вельми була захоплена радянська влада. Але нині вони стають дедалі популярніші, а гуртом «Ябцьо-джаз» все більше цікавиться молодих людей. Бо це був справжній переворот в українській музиці, здійснений Анатолем Косем і Богданом Веселовським. Композитор мав цілковиту рацію, коли казав, що «життя – коротке, а мистецтво – вічне».
