(Рубрика «Точка зору»)
Сьогодні, за кілька тижнів до чергового рішення ЄС щодо безвізового режиму для українців, я міг би просто скопіювати свій блог, написаний для Радіо Свобода півтора року тому. Адже за цей час у контексті протидії дискримінації практично нічого не змінилось. Українська влада продовжує спроби не виконувати пункт щодо ЛГБТ, а Європа, здається, продовжує цим спробам потурати.
В останньому звіті європейських експертів чорним по білому записана вимога щодо прямої заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації лише в трудовій сфері. Це – суттєва поступка ЄС, яку той свого часу зробив Молдові, і на яку Україна також погодилась. Втім, Київ і далі пручається…
Переговори викликають «глибоку стурбованість»
Предмет нових переговорів між Києвом і Брюсселем – в який саме спосіб знову відкласти реальне виконання цього пункту, а насправді – ніколи його не виконувати. Замість реальних кроків європейцям пропонують чергову «схему».
Уряд Яценюка свого часу відкликав проект трудового кодексу «папєрєдніків», який містив заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Натомість, новий владний законопроект, серед авторів якого – спікер Володимир Гройсман, цієї ознаки не містить. Це – пряме порушення плану дій, але влада вважає, що цей крок не потребує пояснення.
В уряді кажуть, що «домовилися з депутатами» про включення сексуальної орієнтації до кодексу через внесення поправки перед другим читанням. Очевидно, друге читання відбудеться уже після того, як буде ухвалене рішення щодо безвізового режиму. Так само очевидно, що ця поправка не має жодних шансів бути ухваленою. Якщо влада справді хотіла б виконати вимогу плану дій, сексуальна орієнтація була б у законопроекті одразу.
Київ «підстраховується» ще однією «паперовою» обіцянкою, розуміючи, що Брюссель може не повірити, адже його вже кілька разів намагались обдурити. Новий інструмент окозамилювання для європейців – план дій з виконання Національної стратегії з прав людини. Попри зусилля ЛГБТ-організацій, сама стратегія не містить жодної згадки про сексуальну орієнтацію. Всі формулювання на цю тему зникли з тексту Стратегії під час її «редагування» в Адміністрації президента. Активістам обіцяли, що ця ознака обов’язково буде в плані дій. Це – ще один доказ того, що влада не робитиме жодних реальних кроків в напрямку захисту ЛГБТ. Щоб не «підставити» президента, чий підпис стоїть під Стратегією, влада планує «списати» очікуваний провал на небажання депутатів голосувати за непопулярні пропозиції уряду.
Європа уже продемонструвала слабку позицію щодо недискримінації ЛГБТ. Саме тому українська влада все ще сподівається, що зможе обійти це зобов’язання і розраховує, що в разі виконання інших пунктів Брюссель «спише» ігнорування вимог щодо прав людини.
Хто винен? Невістка…
Звісно, ЛГБТ-спільнота не є суб’єктом цих переговорів, тому Україна та ЄС вирішили обрати лінію «звинувачення жертви». Мовляв, замість того, щоб інформувати суспільство, спільнота проводить прайд, який, на думку експертів, «викликає несприйняття консервативної більшості». Очевидно, експерти вирішили не заглиблюватись – інакше вони з’ясували б, що головною метою «Маршу рівності» було власне інформування про порушення прав людини щодо ЛГБТ. Під час «Маршу рівності» всі мали можливість побачити явний доказ того, що дискримінація ЛГБТ в нашій країні є реальністю. Шкода, що європейські експерти не запропонували ЛГБТ-спільноті стратегію інформування суспільства, яка, на їхню думку, мала б кращі результати. Ресурси, потрібні для успішної інформаційної кампанії, – це окреме питання.
«Консервативна більшість» – іще один міф, яким планують прикрити провал. Натомість, соціологічні дослідження свідчать про інше: лише третина українців виступає проти заборони дискримінації за ознакою сексорієнтації в трудовій сфері. Ще третина – підтримує такі зміни, а останній третині, очевидно, байдуже. Проти прайду виступала не більшість нації, а її агресивна гомофобна меншість, чиє «політичне крило» має не більше, ніж 5% підтримки.
Ще одне звинувачення на адресу представників спільноти – мовляв, ті не звертаються до суду, тому уряду бракує реальних прикладів дискримінації. Це, звісно, не аргумент, але чи багато ми маємо прикладів дискримінації за іншими ознаками, які в законодавстві вже є? Чи є реальні приклади дискримінації в трудовій сфері за ознаками, скажімо, релігійних переконань, місця проживання чи соціального походження? Однак, це не перешкодило включенню цих ознак до законодавства. З іншого боку – якби представники ЛГБТ-спільноти таки звертались до суду і мали б «реальні приклади», влада наполягала б на тому, що всі інструменти захисту від дискримінації вже є, тому законодавчі зміни непотрібні.
Президент може розірвати замкнене коло
Поки що глава держави також демонструє слабку позицію в цьому питанні. Президентська Конституційна комісія замість того, щоб встановлювати найвищі стандарти прав людини, також вирішила виключити сексуальну орієнтацію з проекту Конституції. Це – ще одне підтвердження неготовності влади до реальних кроків. Втім, у кінці листопада Комісія повернеться до цього питання, провівши науково-практичну конференцію на відповідну тему. Повернення ознаки сексуальної орієнтації до проекту Конституції стало б не лише позитивним сигналом для ЄС, але й нагодою провести, нарешті, здорову дискусію в українському суспільстві.
Якщо влада справді налаштована виконати свої зобов’язання для безвізового режиму, вона має для цього всі інструменти.
Президент має подати до парламенту законопроект про внесення відповідних змін, як мінімум, до Трудового кодексу, і попросити Раду розглянути цей законопроект як невідкладний. Ініціативу мають публічно підтримати кілька депутатів з різних фракцій. Їхня функція – «нейтралізувати» аргументи опонентів і пояснити суспільству суть цих змін. Щоб знайти достатньо голосів, законопроект слід проголосувати «запакованим» разом з 2-3 іншими. Це, з одного боку, охолодить істерію кількох ультраконсервативних парламентарів, а з іншого – дасть поміркованим депутатам «залізні» аргументи. Вони, мовляв, голосували за «безвізовий пакет», а не за «сексуальні меншини».
На початку листопада Верховна Рада повинна проголосувати за пакет «безвізових» законопроектів, серед яких обов’язково має бути остаточне включення заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації до чинного Трудового кодексу. У разі провалу відповідальність слід буде покласти на тих народних обранців, які відмовились голосувати, а не на представників ЛГБТ-спільноти, які, мовляв, «провокували» несприйняття в суспільстві.
Зорян Кісь – правозахисник, захисник прав ЛГБТ
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
