(Рубрика «Точка зору»)
Коли озброєний до зубів ворог клацає зубами на кордоні, внутрішні проблеми відступають. Між тим, кращого шляху до єднання нації, а отже й зовнішньої безпеки, як гарна внутрішня політика немає.
Нова влада мене не розчаровує, позаяк на її якісну політику я й не сподівався. Все ж деякі її кроки імпонують. Зокрема, до відкритості.
27 березня парламент ухвалив зміни до законів, які покращують доступ до інформації. Що відзначила і представниця ОБСЄ зі свободи ЗМІ Д. Міятович.
Однак, перезавантаження влади – це нагода відкрити інформаційний шлюз, а не цідити інформацію більшими краплями. Форс-мажор – не холодильник, а кип’ятильник реформ.
Концепцію доступу до публічної інформації слід замінити концепцією загальнодоступної публічної інформації: аби інформація шукала людину, а не навпаки.
Втім, агітувати інтернет-товариство за відкритість влади не випадає, тож до конкретики.
Усі рішення влади – на сайт
Статті 94, 95, 97 Конституції України передбачають обов’язкове оприлюднення актів влади. Але спосіб оприлюднення законодавство не визначає.
Як наслідок, оприлюднюють «хто в ліс, хто по дрова» – через офіційні видання, загальні ЗМІ, сайти тощо. А найбільш пікантні рішення ховають у малотиражних відомчих бюлетенях чи виданнях на кшталт «Хацапетівський вісник».
Натомість пропоную: усі рішення органів державної влади і місцевого самоврядування оприлюднювати на їхніх офіційних сайтах. Крім позначених грифами «таємно» і «цілком таємно».
Можливо, людям це нецікаво? А хоч би й так, кому нудно, хай не читає. Та сподіваюсь на бестселер, одні землевідводи чого варті!
Можливо, ці рішення людям незрозумілі? Якщо рішення влади незрозумілі громадянам, то когось слід міняти. Думаю – не громадян.
Втім, від того хто не розуміє, і не приховують: хто ховає державну таємницю від свого кота? Ті ж землевідводи не афішуються саме тому, що з ними усе ясно: як з рішеннями, так і з авторами.
Може, створити сайти усіх органів влади неможливо? Аргумент вагомий, але не для відмови від сайтів, а для відставки тих, які не здатні це забезпечити у 21-му столітті. Такі не повинні йти геть, вони повинні бігти.
Більше того, утаємничення публічної інформації в сучасному світі – прямий доказ умислу влади тримати народ у темряві, отже у безправ’ї. Бо хто володіє інформацією, той володіє світом. Принаймні, своєю країною.
Нерухомість – на сайт
Наступна пропозиція аналогічна: тільки стосується не рішень влади, а народного майна.
Пропоную: на сайті місцевих рад давати повний перелік нерухомості, що належить відповідній територіальній громаді, а на сайтах органів державної влади – тієї, що знаходиться у їхньому управлінні. Ну і, звичайно, усі операції з нерухомістю: кому що подаровано, за скільки продано або, навпаки, куплено.
Online – бюджет
Бюджети усіх рівнів оприлюднюються, хоча й не всі в інтернеті. Чого не скажеш про рух бюджетних коштів, бюджетні грошові потоки. Одначе саме вони улюблена годівниця бюджетних п’явок.
Пропоную: на сайтах розпорядників бюджетних коштів демонструвати рух бюджетних коштів. В режимі оnline – кожну транзакцію одразу відображати на сайті. Аж до кінцевого споживача.
Не зупинятись на тому, що Держказначейство перерахувало енну суму Міносвіті, а супроводжувати кожну бюджетну копійку до школи, дитсадка, ясел.
Небажання влади робити це вже зараз – класичний прояв ототожнення чиновниками власного і державного бюджетів.
Гюльчатай, відкрий гросбух
Хто не платить, той розплачується, хочеш грітись – заплати. Але скільки?
З першого травня піднімають ціни на газ для населення. Обґрунтовано чи ні? Не знаю.
Як не знаю справжньої ціни електроенергії, води, проїзних квитків тощо. Може, ми зі своєї кишені оплачуємо колони мерсів членів правлінь комунальників-монополістів, а може це вони, сіромахи, з власної кишені оплачують заміну кабельних мереж.
Пропоную: на сайтах усіх підприємств, що надають комунальні послуги, оприлюднювати усі витрати, пов’язані з цими послугами.
Пропозиція не нова, як традиційний і спротив монополістів – комунальників. Чи не тому вони пручаються, що оббирають нас немилосердно: їхні гроші не пахнуть, вони смердять.
Пригадується у 2006–2007 роках у Київраді розгорілась війна за розкриття складових комунальних тарифів, навіть спеціальну депутатську комісію утворили.
Однак завершилось усе не ознайомленням киян із тим, за що ж вони насправді платять, а достроковими перевиборами доскіпливої Київради.
Дайте людям пільгу знати їхні пільги
Скільки в Україні пільг? Яка їхня вартість? Хто ж його знає.
Інформація ніби й не закрита, але так розсіяна по різних джерелах, що не докопаєшся.
Пропоную: звести усі пільги у загальнодоступний Єдиний державний реєстр пільг. Щодо кожної пільги вказувати щорічну сумарну вартість і кількість пільговиків. Вести реєстр відкрито, хоча б на сайті Мінсоцполітики.
З пропозиції видно, що я не за повну ліквідацію пільг, думаю суспільств без них немає. Однак, упорядкування пільг конче важливе.
Україна уникає пільгового дефолту тільки тому, що є антиправовою державою – не надає громадянам усі належні пільги у повному обсязі.
Тож пільги – справа всенародна. Їхній відкритий реєстр якраз і покаже народові – що й кому перепадає поза чергою і поза касою.
А водночас він висвітлить і знедолених, яким суспільство мало б допомагати більше. Відкритість – інструмент не лише для розкуркулення розкрадачів бюджету, але й – для громадянської солідарності.
Сильним – шанс, слабким – підтримка. Сильним – надія, слабким – гарантії.
Більшість запропонованої для оприлюднення інформації на комп’ютерних носіях вже є, решта – під рукою. Втілити наведені пропозиції справа тижнів, з другого півріччя – елементарно.
Корисний і побічний ефект – очищення влади від тупаків, нездатних засвоїти елементарну комп’ютерну грамотність.
Політична карта світу засвідчує: прозора країна – це успішна країна, заможні краяни. Можливо зв’язок суспільної відкритості і заможного, безпечного життя випадкові?
Можливо. Але краще випадково жити добре, ніж закономірно – погано
Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
