У Дніпропетровську в середу ввечері відкрили персональну виставку робіт знаної петриківської майстрині Валентини Панко. Художниця неодноразово виставлялася в Україні й за кордоном, але у Дніпропетровському художньому музеї її твори презентують уперше.
Експозиція «Петриківські рукотвори Валентини Панко» присвячена 35-річчю творчої діяльності мисткині й включає понад півсотні робіт – на папері та дереві. Це традиційні петриківські мальовки – паперові настінні панно, а також декоративні вази й тарелі з яскравими квітами та фантастичними павами.
На більшість творів художницю, яка до того ж є професійним філологом, надихнула поезія українських класиків – Тараса Шевченка, Леоніда Глібова, Бориса Олійника та інших.
Презентуючи виставку, Валентина Панко розповіла, що почала малювати з дитинства, навчаючись від батька – всесвітньо відомого майстра, корифея петриківського розпису Федора Панка. Він і був її першим учителем удома та у Петриківській дитячій художній школі. Свою першу роботу на виставці презентувала у 18 років. Продовжуючи сімейні традиції, кілька років викладала розпис у Петриківській й художній школі. Зараз теж охоче працює з дітьми і для дітей – чимало її робіт присвячено темам казок та народних пісень.
Відповідаючи на запитання Радіо Свобода, як вплинув на її творчість авторитет батька, відомого майстра розпису і відроджувача петриківської традиції, Валентина Панко відповіла, що його роботи залишаються для неї беззаперечними взірцями.
«Батько був нероздільно поєднаний з цим мистецтвом. Але стараюсь свою стежку шукати, робити своє, щоб мене як автора проглядали в роботах. Але школа є школа, можливо, схожість певна є. У петриківському розписі є місце для експериментів. Те, що у мене в процесі, – це освоєння інших матеріалів, сучасні технології дають можливості творити розпис на склі, порцеляні, тканині. Експериментувати з кольором теж дуже цікаво, отримуєш справжню насолоду», – сказала Радіо Свобода Валентина Панко.
Валентина Панко – майстер декоративно-прикладного мистецтва. Її твори репрезентували петриківський розпис у Канаді, Японії, Польщі, Франції, Австралії, Бельгії, США тощо. Роботи зберігаються в музеях та приватних колекціях в Україні і за кордоном.
Петриківський декоративний розпис наразі претендує на отримання статусу ЮНЕСКО як всесвітня нематеріальна спадщина. Рішення має бути ухвалене до кінця 2013 року.
Експозиція «Петриківські рукотвори Валентини Панко» присвячена 35-річчю творчої діяльності мисткині й включає понад півсотні робіт – на папері та дереві. Це традиційні петриківські мальовки – паперові настінні панно, а також декоративні вази й тарелі з яскравими квітами та фантастичними павами.
На більшість творів художницю, яка до того ж є професійним філологом, надихнула поезія українських класиків – Тараса Шевченка, Леоніда Глібова, Бориса Олійника та інших.
Презентуючи виставку, Валентина Панко розповіла, що почала малювати з дитинства, навчаючись від батька – всесвітньо відомого майстра, корифея петриківського розпису Федора Панка. Він і був її першим учителем удома та у Петриківській дитячій художній школі. Свою першу роботу на виставці презентувала у 18 років. Продовжуючи сімейні традиції, кілька років викладала розпис у Петриківській й художній школі. Зараз теж охоче працює з дітьми і для дітей – чимало її робіт присвячено темам казок та народних пісень.
Відповідаючи на запитання Радіо Свобода, як вплинув на її творчість авторитет батька, відомого майстра розпису і відроджувача петриківської традиції, Валентина Панко відповіла, що його роботи залишаються для неї беззаперечними взірцями.
«Батько був нероздільно поєднаний з цим мистецтвом. Але стараюсь свою стежку шукати, робити своє, щоб мене як автора проглядали в роботах. Але школа є школа, можливо, схожість певна є. У петриківському розписі є місце для експериментів. Те, що у мене в процесі, – це освоєння інших матеріалів, сучасні технології дають можливості творити розпис на склі, порцеляні, тканині. Експериментувати з кольором теж дуже цікаво, отримуєш справжню насолоду», – сказала Радіо Свобода Валентина Панко.
Валентина Панко – майстер декоративно-прикладного мистецтва. Її твори репрезентували петриківський розпис у Канаді, Японії, Польщі, Франції, Австралії, Бельгії, США тощо. Роботи зберігаються в музеях та приватних колекціях в Україні і за кордоном.
Петриківський декоративний розпис наразі претендує на отримання статусу ЮНЕСКО як всесвітня нематеріальна спадщина. Рішення має бути ухвалене до кінця 2013 року.
