Київ – У Києві відривається 22 березня Docudays UA – міжнародний фестиваль документального кіно про права людини. Він триватиме до 28 березня, пройде під гаслом «Вибір є!» і об’єднає близько 70 стрічок з усього світу. 20 із них – українські. Про те, що побачать гості фестивалю, Радіо Свобода розповів член відбірної комісії фестивалю, режисер Роман Бондарчук.
– Цього року із українськими фільмами ситуація значно краща, ніж в минулому, ми маємо дві короткометражні стрічки в конкурсі, і вони дуже хорошої якості. Але, наприклад, ми дуже хотіли взяти фільм Валентина Васяновича, який називається «Присмерк», але є така практика у деяких міжнародних фестивалів, що вони приймають лише світові прем’єри. Валентин вирішив обійти спочатку їх, тому українські глядачі побачать стрічку наступного року.
– Розкажіть про ваш фільм «Ромська мрія», який також можна буде побачити на Docudays. Він позаконкурсний, буде показаний серед спеціальних подій на фестивалі.
– Була ідея експедиції по таборах: виявити успішних ромів, щоб зняти про них такі документальні новели і спробувати розбити стереотипи, що склалися у нас відносно представників цього народу. Ми знайшли таких людей: це викладач музики в інтернаті, танцівниця, телеведучий і юристка.
– А як ваші герої поставились до ідеї зняти про них фільм? Мені завжди здавалося, ромські спільноти досить закриті.
– Дійсно, це не так просто туди зайти, наприклад, у Берегові фізично вимурувана така триметрова бетонна стіна, тобто табір закритий, як гетто. Таксисти відмовляються туди везти, виїхати звідти також майже неможливо. Це – абсолютно закриті спільноти з переважно неписьменними людьми, абсолютно ізольовані. Там працюють так звані медіатори, які допомагають ромам із якимись найпростішими проблемами: з документами, медикаментами, якимись іншими потребами. Ці люди в гарних стосунках із мешканцями таборів, тож можуть провести і познайомити. Ми знімали у чотирьох таборах, але об’їздили їх більше – близько семи.
– Де ви знаходили героїв? Там же, у таборі?
– Рената, юристка, вивчилася в університеті і виїхала з табору. Винаймає квартиру у місті, живе там з батьками. А у будинку, де вона виросла, у таборі відкрили юридичну приймальню і консультують там людей. Тобто усі герої фільму змогли виїхати з табору.
– Також планується ваша фотовиставка на цю ж тему, я правильно розумію?
– Так, насправді буде не тільки фільм. Ми вирішили спробувати новий жанр, називається крос-платформа. Тобто спочатку відкриється фотовиставка, наступного дня буде прем’єра фільму, потім з’явиться веб-сторінка, де будуть і фотографії, і фільми, і тексти, пов’язані з ромами, якісь справи, документи, тобто людина, яка зацікавиться, зможе сама вибирати, скільки і чого їй дивитися. Окрім того, ми влітку плануємо показати ці чотири короткометражки на Закарпатті, зокрема, спробуємо показати їх безпосередньо у таборах. Може, це когось надихне.
– Цього року із українськими фільмами ситуація значно краща, ніж в минулому, ми маємо дві короткометражні стрічки в конкурсі, і вони дуже хорошої якості. Але, наприклад, ми дуже хотіли взяти фільм Валентина Васяновича, який називається «Присмерк», але є така практика у деяких міжнародних фестивалів, що вони приймають лише світові прем’єри. Валентин вирішив обійти спочатку їх, тому українські глядачі побачать стрічку наступного року.
– Розкажіть про ваш фільм «Ромська мрія», який також можна буде побачити на Docudays. Він позаконкурсний, буде показаний серед спеціальних подій на фестивалі.
– Була ідея експедиції по таборах: виявити успішних ромів, щоб зняти про них такі документальні новели і спробувати розбити стереотипи, що склалися у нас відносно представників цього народу. Ми знайшли таких людей: це викладач музики в інтернаті, танцівниця, телеведучий і юристка.
– А як ваші герої поставились до ідеї зняти про них фільм? Мені завжди здавалося, ромські спільноти досить закриті.
– Дійсно, це не так просто туди зайти, наприклад, у Берегові фізично вимурувана така триметрова бетонна стіна, тобто табір закритий, як гетто. Таксисти відмовляються туди везти, виїхати звідти також майже неможливо. Це – абсолютно закриті спільноти з переважно неписьменними людьми, абсолютно ізольовані. Там працюють так звані медіатори, які допомагають ромам із якимись найпростішими проблемами: з документами, медикаментами, якимись іншими потребами. Ці люди в гарних стосунках із мешканцями таборів, тож можуть провести і познайомити. Ми знімали у чотирьох таборах, але об’їздили їх більше – близько семи.
– Де ви знаходили героїв? Там же, у таборі?
– Рената, юристка, вивчилася в університеті і виїхала з табору. Винаймає квартиру у місті, живе там з батьками. А у будинку, де вона виросла, у таборі відкрили юридичну приймальню і консультують там людей. Тобто усі герої фільму змогли виїхати з табору.
– Також планується ваша фотовиставка на цю ж тему, я правильно розумію?
– Так, насправді буде не тільки фільм. Ми вирішили спробувати новий жанр, називається крос-платформа. Тобто спочатку відкриється фотовиставка, наступного дня буде прем’єра фільму, потім з’явиться веб-сторінка, де будуть і фотографії, і фільми, і тексти, пов’язані з ромами, якісь справи, документи, тобто людина, яка зацікавиться, зможе сама вибирати, скільки і чого їй дивитися. Окрім того, ми влітку плануємо показати ці чотири короткометражки на Закарпатті, зокрема, спробуємо показати їх безпосередньо у таборах. Може, це когось надихне.
