Побутує думка, що незалежна козацька держава у XVII столітті не сталась тому, що старшина мала велике за мале, а мале – за велике. Сучасну опозицію, схоже, уразив рецидив тієї ж хвороби.
Дотепер найбільш успішною була найменш чисельна парламентська опозиція першого скликання – Народна рада. Не те, щоб не було поразок, помилок, амбіцій. Чого лишень варте висування на президентських виборах 1991 року п’яти опозиційних кандидатів: Гриньова, Лук’яненка, Табурянського, Чорновола і Юхновського – проти узгодженого владою Кравчука!
Але ж і досягнення історичні – державна незалежність та подолання комуністичної монополії на владу. Ще й на додаток компартію заборонили. Ось масштаб тієї опозиції.
Якщо ж звести до сухого залишку очікування опозиції цієї, то зостанеться «Україна без Януковича!». Нічого сказати, зіставні масштаби!
«Батьківщина» не визнає його президентом явочним порядком.
Кличко, виправдовуючись перед «Батьківщиною» («Ви підозрюєтесь у тому, що ви підозрілі»), поквапився завірити, що спільно з Партією регіонів не голосуватиме ніколи.
У запалі боротьби «Свобода» заявила, що разом із Партією регіонів голосуватиме лише за заборону компартії.
І навіть найбільший закид Ющенкові полягає у тому, ніби він привів до влади Януковича.
Втім, ще подивимось, чи не проголосує опозиція дружно зі владою вже з першого принципового питання – дерибану керівних посад у Верховній Раді.
Спишемо крайнощі на виборчу гарячку. Загострення мине, але ж хвороба зостається, як і діагноз: «наші» завжди праві, «вони» – ніколи. Для спортивного уболівальника це природно, у політиці ж це неприпустима підміна національного інтересу корпоративним, якщо не приватним.
За логікою нинішньої опозиції, не можна було підтримувати і Акт проголошення державної незалежності України, адже патентованих комуняк проголосувало за нього ледь не більше, ніж борців за незалежність.
Про позицію партійницьку та державницьку
Державницький підхід, однак, інакший: усе, що на користь Україні – за, усе, що їй на шкоду, проти. Хто б те не пропонував, голосувати слід, зважуючи тексти законопроектів, а не підписи під ними.
Коли Янукович скасував техогляд – то справа добра, так само як і більшість новацій Кримінально-процесуального кодексу. А ось Харківські угоди та антимовний закон – справа зла.
Янукович-Президент є недолугим тому, що його шкода переважує добрі справи, а не тому, що він нібито творить суцільне лихо. Тож опозиції слід зосередитись на кроках до демократичної, модерної України, а не зациклюватись на персональному протистоянні.
Кожна велика справа розкладається на конкретні, повсякденні. Гріш ціна глобальним доктринам та універсальним концепціям, якщо вони відірвані від повсякденного життя людей.
Наважусь запропонувати шановному товариству один із конкретних проектів, посильний для опозиції і нагальний перед початком роботи новообраного парламенту.
Сучасна пільгова система є несправедливою до людей і непосильною для держави. Україна уникає дефолту лише тому, що є антиправовою державою, яка не виконує передбачені законом соціальні зобов’язання.
Та головне, що владні пільги унеможливлюють позитивні перетворення. Реформи – функція влади. А владні сфери і життя простого люду розмежовані, як рай і пекло. Можновладці живуть у паралельному світі і зацікавлені не у реформах, а у консервації. І доки хоч одна корова залишатиметься священною, священним залишиться усе владне стадо.
Ось чому упорядкування усіх пільг, і скасування пільг владних не лише данина справедливості і економіці, а й передумова масштабних демократичних перетворень.
Упорядкувати пільги технологічно нескладно. Позаяк усі вони виписані в законах, указах, постановах, інших нормативно-правових актах.
Чого ж за 21 рік влада цього не зробила? Причому усі її склади. Це корпоративна солідарність владних еліт. І ще питання, хто для верхівки опозиції є насправді ближчим: народ чи антинародна влада.
Не зроблено навіть першого елементарного кроку: оприлюднення усіх існуючих пільг. Чи не тому вони втаємничені, що коли люди усе те свинство побачать, то відстояти його вже не вдасться.
Від владної тіні до інформаційної відкритості
А в інформаційній темряві зручно, оберігаючи велике, часом жертвувати малим (як от зараз зупинили окремі депутатські пільги на час виборів), а то й відбутись дозованим випуском пару. Намалювати на передвиборних білбордах «Скасуємо депутатські привілеї !!!» і віку тим обіцянкам, як і тим малюнкам – доки новою рекламою не заліплять.
Тож для початку слід звести усі пільги у загальнодоступний Єдиний реєстр пільг, із зазначенням вартості і числа осіб, на яких поширюється кожна пільга. Не забути, зрозуміло, і перелік майна Державного управління справами (ДУСі), де причаїлась ціла купа межигір’їв і межигірчиків.
Із депутатськими повноваженнями зібрати інформацію щодо пільг, встановлених законом, – справа кількох днів, щодо пільг, встановлених постановами уряду та указами Президента – кількох тижнів. На владу не сподіваюсь, але й для опозиції це не проблема. Було б бажання.
Це створить інформаційну базу для ґрунтовного експертного і широкого громадського обговорення перегляду пільг: що залишити, що змінити, що скасувати, а що й додати.
Не оминути, звісно, і позапарламентської народної політики – вулиці. Усі ж бо розуміємо, якими б справедливими не були народні вимоги, без потужного тиску вони приречені.
А для вулиці потрібні ініціативи і масштабні, і конкретні. В ім’я нічого або задля зміни табличок на владних кабінетах люди не піднімаються. Що, власне, і спостерігаємо.
Ніяких ілюзій, ніби одна кампанія змінить усе і одразу, чарівної палички взагалі немає. Шлях до демократії і процвітання – це процес, часом стрімкий, часом – виснажливий і марудний. А якщо уникати розв’язання найважливіших проблем, то нескінченний.
Борис Беcпалий – народний депутат України 3-го, 4-го і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Дотепер найбільш успішною була найменш чисельна парламентська опозиція першого скликання – Народна рада. Не те, щоб не було поразок, помилок, амбіцій. Чого лишень варте висування на президентських виборах 1991 року п’яти опозиційних кандидатів: Гриньова, Лук’яненка, Табурянського, Чорновола і Юхновського – проти узгодженого владою Кравчука!
Але ж і досягнення історичні – державна незалежність та подолання комуністичної монополії на владу. Ще й на додаток компартію заборонили. Ось масштаб тієї опозиції.
Якщо ж звести до сухого залишку очікування опозиції цієї, то зостанеться «Україна без Януковича!». Нічого сказати, зіставні масштаби!
«Батьківщина» не визнає його президентом явочним порядком.
Кличко, виправдовуючись перед «Батьківщиною» («Ви підозрюєтесь у тому, що ви підозрілі»), поквапився завірити, що спільно з Партією регіонів не голосуватиме ніколи.
У запалі боротьби «Свобода» заявила, що разом із Партією регіонів голосуватиме лише за заборону компартії.
І навіть найбільший закид Ющенкові полягає у тому, ніби він привів до влади Януковича.
Втім, ще подивимось, чи не проголосує опозиція дружно зі владою вже з першого принципового питання – дерибану керівних посад у Верховній Раді.
Спишемо крайнощі на виборчу гарячку. Загострення мине, але ж хвороба зостається, як і діагноз: «наші» завжди праві, «вони» – ніколи. Для спортивного уболівальника це природно, у політиці ж це неприпустима підміна національного інтересу корпоративним, якщо не приватним.
За логікою нинішньої опозиції, не можна було підтримувати і Акт проголошення державної незалежності України, адже патентованих комуняк проголосувало за нього ледь не більше, ніж борців за незалежність.
Про позицію партійницьку та державницьку
Державницький підхід, однак, інакший: усе, що на користь Україні – за, усе, що їй на шкоду, проти. Хто б те не пропонував, голосувати слід, зважуючи тексти законопроектів, а не підписи під ними.
Коли Янукович скасував техогляд – то справа добра, так само як і більшість новацій Кримінально-процесуального кодексу. А ось Харківські угоди та антимовний закон – справа зла.
Янукович-Президент є недолугим тому, що його шкода переважує добрі справи, а не тому, що він нібито творить суцільне лихо. Тож опозиції слід зосередитись на кроках до демократичної, модерної України, а не зациклюватись на персональному протистоянні.
Кожна велика справа розкладається на конкретні, повсякденні. Гріш ціна глобальним доктринам та універсальним концепціям, якщо вони відірвані від повсякденного життя людей.
Наважусь запропонувати шановному товариству один із конкретних проектів, посильний для опозиції і нагальний перед початком роботи новообраного парламенту.
Сучасна пільгова система є несправедливою до людей і непосильною для держави. Україна уникає дефолту лише тому, що є антиправовою державою, яка не виконує передбачені законом соціальні зобов’язання.
Та головне, що владні пільги унеможливлюють позитивні перетворення. Реформи – функція влади. А владні сфери і життя простого люду розмежовані, як рай і пекло. Можновладці живуть у паралельному світі і зацікавлені не у реформах, а у консервації. І доки хоч одна корова залишатиметься священною, священним залишиться усе владне стадо.
Ось чому упорядкування усіх пільг, і скасування пільг владних не лише данина справедливості і економіці, а й передумова масштабних демократичних перетворень.
Упорядкувати пільги технологічно нескладно. Позаяк усі вони виписані в законах, указах, постановах, інших нормативно-правових актах.
Чого ж за 21 рік влада цього не зробила? Причому усі її склади. Це корпоративна солідарність владних еліт. І ще питання, хто для верхівки опозиції є насправді ближчим: народ чи антинародна влада.
Не зроблено навіть першого елементарного кроку: оприлюднення усіх існуючих пільг. Чи не тому вони втаємничені, що коли люди усе те свинство побачать, то відстояти його вже не вдасться.
Від владної тіні до інформаційної відкритості
А в інформаційній темряві зручно, оберігаючи велике, часом жертвувати малим (як от зараз зупинили окремі депутатські пільги на час виборів), а то й відбутись дозованим випуском пару. Намалювати на передвиборних білбордах «Скасуємо депутатські привілеї !!!» і віку тим обіцянкам, як і тим малюнкам – доки новою рекламою не заліплять.
Тож для початку слід звести усі пільги у загальнодоступний Єдиний реєстр пільг, із зазначенням вартості і числа осіб, на яких поширюється кожна пільга. Не забути, зрозуміло, і перелік майна Державного управління справами (ДУСі), де причаїлась ціла купа межигір’їв і межигірчиків.
Із депутатськими повноваженнями зібрати інформацію щодо пільг, встановлених законом, – справа кількох днів, щодо пільг, встановлених постановами уряду та указами Президента – кількох тижнів. На владу не сподіваюсь, але й для опозиції це не проблема. Було б бажання.
Це створить інформаційну базу для ґрунтовного експертного і широкого громадського обговорення перегляду пільг: що залишити, що змінити, що скасувати, а що й додати.
Не оминути, звісно, і позапарламентської народної політики – вулиці. Усі ж бо розуміємо, якими б справедливими не були народні вимоги, без потужного тиску вони приречені.
А для вулиці потрібні ініціативи і масштабні, і конкретні. В ім’я нічого або задля зміни табличок на владних кабінетах люди не піднімаються. Що, власне, і спостерігаємо.
Ніяких ілюзій, ніби одна кампанія змінить усе і одразу, чарівної палички взагалі немає. Шлях до демократії і процвітання – це процес, часом стрімкий, часом – виснажливий і марудний. А якщо уникати розв’язання найважливіших проблем, то нескінченний.
Борис Беcпалий – народний депутат України 3-го, 4-го і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
