|
Біографічна довідка: Баранов Валерій Олексійович народився 19 квітня 1957 року в місті Бердянську Запорізької області. Закінчив Ждановський металургійний інститут, за фахом – інженер-механік. Також закінчив Українську академію державного управління при Президентові України. Спочатку Валерій Баранов працював майстром з ремонту технологічного устаткування, а потім був інженером-технологом бердянського заводу «Південгідромаш». Потім Валерій Олексійович був секретарем комітету комсомолу Бердянського машинобудівного технікуму. Згодом другим, а потім першим секретарем Бердянського міськкому Ленінської комуністичної спілки молоді України. Через кілька років Валерій Баранов став заступником начальника цеху заводу «Південгідромаш». А згодом завідував оргвідділом Бердянського міськкому Компартії і незабаром став другим секретарем Бердянського міськкому КПУ. З 1991 року Валерій Баранов став генеральним директором виробничої фірми «Аванта». А вже за сім років, у 1998-му, його обрали Бердянським міським головою. Він перебував на цій посаді до 2007 року. Під час шостого скликання Верховної Ради України Валерій Баранов був обраний народним депутатом від Блоку Литвина. Спочатку був заступником голови Комітету з питань будівництва, містобудування, ЖКГ та регіональної політики, а з листопада минулого року й досі є головою Комітету парламенту з питань бюджету. Є членом Народної партії. Має нагороду «Золотий дельфін» (це номінація «Міський, районний керівник року»). Також нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України та орденом «За заслуги» III та II ступенів. Захоплення: більярд. |
– Пограємо у більярд?
– З задоволенням.
– Так. Якби у нас тут був більярд. Подивимося, у кого будуть ціліші лузи в результаті ефіру.
Рік у рік ми говоримо про бюджет. Ці розмови одноманітні, тому що жодного разу не було чогось надзвичайного. Ми говоримо про бюджет, згадуємо, що у нас є малозахищені верстви населення, які потребують соціальної дотації фактично. Але рік у рік виникає одна тема. І я з неї, власне, й почну.
Скажіть, коли влада навчиться не витрачати таку купу грошей на себе? Статті в бюджеті: є витрати на народних депутатів, на їхнє лікування, на їхнє проживання, на їхнє утримання. Є бюджет на Адміністрацію Президента теж чималенький. І, зрештою, депутати фінансують свій відпочинок у Криму. Для цього є нібито парламентські санаторії, профілакторії тощо, є київська лікарня «Феофанія» і так далі.
Коли ви нарешті відмовитеся від цих витратних статей у бюджеті на себе «коханих»?
Коли збирається 450 депутатів, частина з яких засідає з 1991 року «героїчно», там у нас є цілі династії, ці люди думають про те, коли вони підуть на пенсію
Наша Народна партія виступала з ініціативою, щоб ліквідувати всі можливі пільги. До речі, ми в комітеті порахували, що якщо всі ці пільги взяти і поділити серед пенсіонерів, то кожен пенсіонер додатково отримає 2 копійки. Тому я вважаю, що Ви в цьому маєте рацію. Але для цього необхідна політична воля. Біда в тому, що в Україні вже 20 років немає політичної волі. Політичної волі, щоб змінити.
Ось ми з Вами будемо говорити про бюджет, про цифри – вони виключно позитивні. І це, з одного боку, має радувати. Але, з іншого боку, я можу Вам розказати і показати, що з таким курсом перспектив у нашої країни не існує. Ні про який Євросоюз ми не можемо говорити.
– І це Ви як голова Бюджетного комітету говорите?
Мова повинна йти про те, що ми повинні перейти на якісно новий рівень. Я був минулого тижня у Страсбурзі. Європарламент створив таку групу «Східного партнерства», куди увійшли Румунія, Молдова, Грузія, Азербайджан, Вірменія і Україна. ЄС нам говорить: приходьте, ми на вас чекаємо, будь ласка, тільки ви спочатку вмийтеся, почистіть черевики, виперіть сорочку собі і зайдіть чисті та красиві – ми на вас чекаємо. А ми говоримо: ні, не будемо цього нічого робити, ми зайдемо ось так – з баяном, з самогоном і з цибулею в руці. Я жартуючи це кажу.
Розумієте, ми не адаптовані під європейські системи управління, під їхні правила, законодавчу базу і спосіб життя. Ми з вами вийшли із комуністичної системи управління, перейшли в ринкову економіку, але ми нічого не змінили в своїх механізмах державного облаштування. У нас із цими механізмами майбутнього не існує.
Тому 20 років ми ходили по колу. Я навіть тут пожартував, що Мойсей 40 років водив, він міняв психологію мислення, а ми тільки півшляху пройшли. Тому що в принципі першопричина у суспільстві, а не у владі. Влада – це продукт суспільства. Суспільство обирало цю і ніяку іншу для себе владу за всі ці роки. 20 років суспільство обирало. Ніхто насильно сюди нікого не привозив. І Віктора Андрійовича також…
– Слухайте, плоть від плоті. Ну, як Ви хотіли?
Для того, щоб настало раптове покращення, а не так, як у нас тут на 10–15% всім трішки буде додано, треба багато змінити. Що конкретно? В Україні повинна пройти адміністративно-територіальна реформа. Це не я придумав. Це пройшли всі пострадянські країни…
– Це одне з питань бюджетних. Як так виходить, що ми збираємо гроші у спільну касу центральну, а потім всі дістають якісь копійки на місцях. І жоден навіть районний центр не може формувати нормально свій бюджет, не кажучи вже про обласні центри, не кажучи про обласні бюджети…
Я зовсім про інше запитав у Вас. Коли нарешті хай по 2 копійки не отримають пенсіонери… Але, послухайте, є величезна різниця (я повертаюся до свого питання) – не можна розкошувати в той час, коли люди рахують копійку до копійки, що їм сьогодні купити хліб і молоко. Вони з болем сприймають ту інформацію, скільки коштує кілограм картоплі, тому що це для них є елементарні речі, тому що вони харчуються цим. Вони не є депутатами, які протирають, буквально, штани. Депутатська робота не є надзвичайно важкою, щоб потім депутати отримували величезні пенсії, про які Ви згадали.
Я про це запитав: як можна мати совість далі викачувати (вибачте, все ж таки з бюджету це не копійки для депутатів) на самоутримання для себе «коханих»? Чому ми всі, українські громадяни, маємо оплачувати відпочинок депутатів? І це закладається у бюджет.
Депутати – бідні люди. Вони не можуть сісти, як звичайна людина, купити квиток. Для цього існують депутатські каси, між іншим. Вони купують в касі квиток, сідають в потяг за спеціальним своїм квитком і везуть свою родину відпочивати за наш кошт в Крим.
Це в ліпшому випадку. Тому що, ясна річ, ми за Ніццу не платимо поки що.
– Я Вам дуже вдячний за цитування мого виступу з трибуни Верховної Ради…
– Слухайте, я не знав, як Ви виступали у Верховній Раді. Я просто… Мене це бісить елементарно.
– Це бісить багатьох. Але для цього необхідна добра воля першої особи.
– Ага! Почнемо з «Межигір’я». Так?
– Ми нещодавно були у поїздці з однією цікавою людиною, також депутатом Верховної Ради.
До речі, я не рекомендував би Вам називати усіх депутатів поганими, і що вони всі протирають штани. Ні, там є категорія людей, як у будь-якому суспільстві, це зріз нашого суспільства, дуже багато розумних, освічених і прагматичних людей.
– Ви – людина, яка пройшла свій шлях. Ви знаєте чудово, що кидати вугілля лопатою з вагона на відкритий простір – це набагато важче фізично, ніж працювати депутатом.
– Для того, щоб кидати вугілля, необхідно мати фізичну силу. А для того, щоб організувати, щоб це вугілля поїхало і продалося, запрацювала електростанція і вийшла продукція, необхідні дещо інші знання в досвіді і можливостях.
– Не тікайте від відповіді, будь ласка.
– Ні-ні! Я не відповім. Я хотів би, щоб наша розмова… Застерегти ось від чого. Якщо ми зараз стаємо на рівень, щоб перерозподілити, тобто в одних забрати, а іншим додати, то в нас не вийде системної, цікавої дискусії.
Я хотів би все-таки Вам розказати, тому що я знаю цю тему дуже добре, що зробити задля того, щоб різко все змінилося. Тому що якщо наша корова дає 100 літрів молока, а ми хочемо напоїти 100 людей, по 3 літри роздати, то у нас це ніяк не вийде. У нас є 100 літрів, а не 200. А завдання перед нами стоїть, і суспільство від нас чекає, щоб у нас було не 100 літрів молока, а 100 тонн.
– У нас є слухач.
Слухачка: Я настільки стурбована. Так хотіла вашому гостю, тому що я не можу сказати «шановний», тому що їх 450 клоунів там сидить, і вони говорять, що вони працюють. Це перше питання.
А друге питання. Чому депутат Верховної Ради України не володіє українською мовою? Ви знаєте, мене це бентежить. Невже Ви за 20 років, скільки б Ви не були депутатом, невже Ви такий неук, що Ви не можете вивчити українську мову?!
Ви прийшли на радіо «Мелодія», і Ви не можете розмовляти своєю рідною мовою. Назвіть мені ще одну державу, в якій говорять депутати іноземною мовою? Ви знаєте, я збентежена. І прати сорочку… Ви знаєте, Ви говорите, що вас там багато сидить… Та Ви не знаєте, скільки коштує кілограм картоплі! Ви не знаєте, скільки коштує кілограм моркви!
– Я думаю, що якраз Валерій Баранов знає, скільки. Тому що це найгірший депутат.
За знанням мови? Ну, що я Вам скажу… Зараз у нас тренд такий політичний – нехтувати…
– Я не буду різко реагувати, хоча мені дуже хотілося б. Я хочу нагадати шановній дамі, яка телефонувала, про те, що наша країна – дуже велика країна. І в результаті ситуації, що історично склалася, схід і південь України ніколи не говорили українською мовою. А той край, звідки я приїхав, а це Азов, там живуть переселенці, яких туди переселила Катерина з Греції, це болгари, поляки, німці, євреї і росіяни з Курської губернії. Тому там історично ніхто ніколи не говорив українською мовою! Тому я маю право говорити мовою своїх виборців! Їм це, до речі, дуже подобається!
– Я не буду з Вами дискутувати з мовних питань…
– Мені здається, що суть не в тому, якою мовою розмовляєш, а суть у тому, що говорять і що ти зміг зробити за своє життя.
– …тому що буде заруба. Тому що Ви не маєте рації, тому що українці і жили, там не було ж поле.
– Там жили ногайці.
– Там жили різні люди. Але в нас є держава. І все ж таки Ви є державний чиновник, народний депутат.
– Я українською мовою дуже добре розмовляю.
– Ну, бачите, Ви не хочете просто.
– Але коли я розмовляю про професійні питання, коли розмовляю про бюджет або про ЖКГ, то там є дуже багато спеціальних термінів, які я краще можу розказувати… Я на це маю право!
– Валерію Олексійовичу, Ви маєте безперечне право.
Є зараз тренд такий політичний – нехтувати державною мовою. Навіть і реклама почала з’являтися російською. І багато-багато інших речей.
Ми зараз не про мовне питання, тому що йому ніхто ради не дав в цій державі. На жаль! І ніхто не дав рецепту, як нарешті знайти порозуміння поміж багатонаціональною Україною, і, зрештою, щоб усі національні меншини вивчили державну мову, а більшість україномовна ставилася з повагою до потреб національних меншин.
Не про це йдеться зараз. Це моє зауваження.
– Так, це цікава тема, але про неї треба окремо говорити.
– Так. Я з радістю з Вами поговорив би і на цю тему, але в іншому ефірі, очевидно.
У нас є слухач.
Слухач: Це взагалі нормальний, толковий депутат. Щоб всі такі були, то були б якісь…
– Ви про Валерія Баранова говорите?
Слухач: Так.
– Ну, я можу з Вами погодитися. А тепер у Вас буде непросте питання, очевидно?
Слухач: Так. Що бандюга Сталін говорив? Неважливо, хто і як голосує, а хто і як підраховує. От в чому питання. Наші олігархи захопили владу, вже кажуть «окончатєльно» (по-російськи, щоб Вам краще було зрозуміло). Чечетов махнув рукою – і все.
Про що Ви говорите?! Керує зараз державою Президент…
– А питання?
Слухач: До речі, я хочу сказати, що для мене Янукович прийшов незаконно. Чому незаконно? Тому що він сфальшував вибори! Я надіюся, що суд всеукраїнський…
– Це – Ваша думка.
Слухач: Так само в 2004 році він став Президентом, його вже оголосили Президентом. А народ повстав – був знятий з Президента! До влади приходять незаконно з допомогою фальшування, політичного шулерства. От в чому питання.
Далі – «Межигір’я». Далі – договір у Севастополі з Росією підписали, на 50 років здали флот! По Конституції, заборонено іноземним військам!!! Далі – Юлія Тимошенко зараз сидить, як в 1937 році!
– Вона трошки не так сидить, як в 1937-му.
Слухач: Невже ви не розумієте, що 1937 рік прийшов в Україну?!
– Емоційний посил ми Ваш дістали. Спробую зібрати питання докупи нашого слухача.
Ви розумієте, що градус емоційності зараз зростає? Дуже сильно.
– У мене є чудова пропозиція. У мене таке враження, що я прийшов для того, щоб відповісти за Юлію Тимошенко, за татаро-монгольське іго. Я хочу поговорити про бюджет. Це ж дуже цікаво!
– Ні-ні-ні. Я не можу ігнорувати нашого слухача. Зараз питання стосовно того, чи відчуваєте Ви, як член Народної партії, як парламентар, що політичний градус невдоволення народу просто зростає? І про це свідчать усі останні події, включно з тим штурмом «афганцями» Верховної Ради.
– Абсолютно вірно. Я повністю з Вами згоден.
– То Ви відчуваєте?
– Звісно! Постійно буваю у себе, в своєму регіоні, я постійно зустрічаюся з виборцями, і я бачу, що там відбувається, і що про це говорять і думають люди. Саме тому ми повинні сьогодні говорити не про те, про що ми до цієї хвилини говорили, а ми говорили в принципі ні про що…
– Як «ні про що»?
– Тому що наслідки – це теж те, з чим ми стикаємося у повсякденному житті. Ви розумієте.
Абсолютно справедливо виступають за свої права діти війни. Абсолютно справедливо люди вимагають безкоштовного проїзду в громадському транспорті – інваліди, ветерани, прокурори, міліціонери і депутати. Абсолютно справедливо! Це я Вам назвав одну соту частину від того, що абсолютно справедливо має бути виконано, бо це все виписано в українському законодавстві й ухвалено з 1991 року.
Але весь нюанс полягає в тому, що оце все абсолютно справедливе законодавство ніхто ніколи не виконував, не виконує і ніколи не виконає, тому що його виконати неможливо. Тому що я Вам нагадую, що наша корова дає 100 літрів молока. А для того, щоб все це реалізувати, необхідно 100 тонн.
Так ось, в чому причина і парадокс нашого суспільства? Із популізму, із любові до народу нібито, але в обман суспільства було ухвалено величезну кількість пільг, які ніколи і ніхто не фінансував. Я Вам скажу, що місцеві бюджети в результаті цього (якщо ми повернемося до практики будь-якого міста) на 90% складаються з делегованих повноважень. Тобто зарплата лікарів, вчителів, соціальні виплати, все решта.
У міста немає грошей на дах, дорогу, ремонт, вони лише виплачують. Це каса, з якої виплачуються гроші різним соціальним незахищеним…
До речі, серед цієї доволі широкої категорії мінімум 40% людей, які могли б не претендувати на ці пільги. Повірте мені, я знаю, про що я говорю. При цьому фальшивих у нас дуже багато. Омельченко, колись будучи мером, проводив рейд по метро, він за один день 20 тисяч фальшивих посвідчень, різних пільговиків їздили у метро! Ви вважаєте, що це нормально?! Так ось у цьому парадокс.
Це я називаю Вам тільки одну соту з завдань, які треба вирішити. До речі, вона не найперша. Просто не виходить, я не можу ніяк системно Вам розказати. Тому що, виходить, ми частинами вихоплюємо: то за мову поговоримо, то за пільги. А я хотів Вам хоча б раз, мені дуже хотілося б розказати, що зробили пострадянські країни, які досягли успіху, європейські, щоб стати нормальними, цивілізованими людьми, з нормальними доходами і хорошим соціальним захистом.
– Гаразд. Але спочатку запитання від слухача.
Слухач: Варто зазначити те, чого навіть пострадянські країни, навіть ті, які найбільш просунуті з них, не здійснили.
Ви тут зазначаєте, що необхідно, образно кажучи, 100 тонн молока при реальному виробництві у 100 літрів. А Ви скажіть, що спочатку виникає мінімальна достатня кількість нормальних вразливих людей, потім вони здобувають владу, власність. І якщо олігархів-маніяків, …садистів від влади усувають, тоді створюються умови вже максимального сприяння.
Як зробити так, щоб якнайшвидше вартість, справжнє багатство, тобто інтелектуально здорові сили, в Україні здобули всю владу і власність антирадикально?
Моя пропозиція. Провести люстрацію, як колись зазначав і Роман Скрипін, ведучий. Ну, як? Він в різних інтерпретаціях це згадував. А суть така: запаралелити всі органи держвлади громадськими організаціями, застосувати компромат – хто із нардепів Верховної Ради останнього скликання не злочинець, то буде належно реагувати, всіх інших – під суд. Зробити, щоб правочинцям було вигідно…
– Я такого, пане слухачу, не пропонував.
– Це не нова ідея щодо люстрації. У нас спробу люстрації, причому злочинну, здійснив Президент Віктор Андрійович Ющенко, який звільнив 18 тисяч управлінців, а на їхнє місце поставив художників, фотографів, баяністів, веселих хлопців, які намагалися керувати державою. У тому числі на місцях (я це бачив) зруйнували остаточно.
– А зараз що?
– А зараз що?
– А зараз Іванющенко збирає податі в Одеській області і в Запорізькій.
– Знаєте, чим складний у нас сьогодні ефір? Що мені не дають сказати.
– Говоріть.
Ніяких партійних виборів в Україні найближчими роками бути не може! Ми повинні вибирати конкретних людей, яких ми знаємо за результатами їхньої діяльності. Тому що ми в партійних списках отримали невідомо кого: водіїв, друзів, секретарок і кого завгодно.
– Того самого Іванющенка?
– Ну, чого Ви? Іванющенко – я за нього не відповідаю. Є Іванющенко, а є Баранов. Я можу за себе відповідати і розказувати, що я робив у цьому житті, які у мене є результати.
– Є інша схема. Є ідея відкриті зробити списки…
– До речі, я не заперечую. Це одне і те ж. Давайте зробимо відкриті.
Проблема полягає в тому, що сьогодні одне з основних завдань – це зібрати професійні кадри, які ще лишилися в живих. Я нещодавно розмовляв з міністром ЖКГ і з його першим заступником.
Я прочитав в журналі «Народний депутат» статтю заступника «губернатора» одеського про ЖКГ. І був у жахові від тієї дурості, яку ця людина написала в журналі. Я подзвонив в міністерство і кажу: хлопці, кого ви тримаєте там?! Вони говорять: так це у нас один із… у нас кілька таких, які щось розуміють, решта взагалі нічого не розуміє.
Тому що їх щороку міняють, їх розставляють за ознакою: брат, сват, кум із «нашої» партії, їх ніхто не вчить, вони нічого не розуміють. І якого ми від них чекаємо результату? Результату не було, немає і не буде. Тому що я все-таки сподіваюсь, що Ви мені зараз дасте 5 хвилин, не перебиваючи, і я спробую Вам щось розумне сказати.
– Зараз. Не по-доброму на мене дивиться Валерій Баранов.
– Ні, я з усмішкою – мені подобається наша дискусія.
– Ви пообіцяли нам розповісти страшну таємницю, свій власний рецепт, як зробити так, щоб різко все змінилося.
– Я Вам розкажу, не свій власний рецепт, я Вам розкажу про практику, яку я вивчав у багатьох пострадянських країнах, які провели реформи, переходячи від суспільно-економічної формації комуністичної, де загальносуспільна власність на засоби виробництва, до ринкової економіки. Це Польща, Хорватія, Чехія, Словенія і багато інших країн. Я туди їздив і там вивчав, коли був віце-президентом Асоціації міст України.
– Я теж туди їздив.
Так от, пункт перший. Ми повинні провести адміністративно-територіальну реформу, яка повинна передбачати, по-перше, перегляд піраміди управління державою, ліквідацію зайвих вертикалей, структур, міністерств і відомств, які залишились від тих функцій, а сьогодні їхні функції абсолютно зайві. Повинні залишитися лише ті структури і відомства, які необхідні за Конституцією, в якій записані функції, які виконує держава. Зайві, я впевнений, це буде мінімум 30-40%, мають бути ліквідовані, як це зроблено в цих країнах.
Після цього потрібно спуститися нижче на рівень – обласні і районні адміністрації. Там потрібно ліквідувати обласні і районні адміністрації і дуже багато структур-вертикалей від самого Києва до кожного району. Тому що обласні і районні адміністрації сьогодні виконують функцію обкомів і райкомів партії. Ну, тієї, до влади де яка сьогодні прийшла. Вони не вирішують ніяких проблем. Вони лише створюють сум’яття і заважають розвиткові суспільства.
У рад міських, районних і обласних мають бути виконавчі комітети влади, вибрані ради народом по мажоритарних округах і професійно сформовані кадри, які мають пройти життєвий шлях, як цьому навчали раніше і виховували людину. Ніхто не міг стати міністром, якщо він не був майстром, начальником цеху, заступником директора, директором і міністром.
– Ну, чого? Після революції так не було.
– Ну, чим закінчилася революція, ми також розуміємо.
– Так. 1991 роком.
– Так. Я хочу продовжити далі. Це перше – система управління. Без системи управління неможливо нічого ані в автобудуванні, ані у вас на радіо, ані в державному будівництві.
– Це називається красивим словом «менеджмент».
– Так. Давайте так це й назвемо.
Друге – територіальне облаштування. Ми в результаті демографічних змін отримали районні центри і населені пункти, в яких живе: в одному селі живе 50 сімей, 50 людей або 100 людей, в іншому живе 5 тисяч. Районні центри вже не виконують свої функції. Тобто має бути переглянута географія з метою їхнього укрупнення і визначені центри надання послуг. Там мають бути районні податкові адміністрації, районні центри соціального забезпечення і так далі.
І тільки під цю структуру територіального облаштування потрібно починати проводити наступні реформи. Перше – це реформа ЖКГ, яка… Окремо, якщо хочете, я Вас благаю: давайте якось проведемо передачу про реформу ЖКГ.
– Це я Вас буду благати, щоб ми окремо провели.
– Я з радістю.
Друге – це реформа медицини, яка у нас вже анекдотично виглядає, тому що з однієї гривні, яку держава виділяє на медицину, на лікування йде 8 копійок. Як це не смішно і сумно, і сльози течуть по обличчю. І ми щороку додаємо. Ми викидаємо ці гроші на вітер!
І реформа соціальної політики, про яку сьогодні стільки сказано. Ми з Вами з цього починали. Тобто ми повинні визначити. Дійсно у нас є «чорнобильці», «афганці», інваліди першої групи, «візочники», у нас є учасники бойових дій і так далі – люди, які потребують соціального захисту. Всі ми повинні цим людям створити гідні умови. Ті, хто здорові і сильні, повинні працювати. І ми не повинні цих людей утримувати. От моя мама, наприклад, не їздить в автобусі, бо вона старенька, і вона сидить вдома. Але за неї хтось їздить. А сільське населення їздить в автобусах? У нас безкоштовний проїзд. Не їздить! Бабусі і дідусі. Кого ми намагаємося обманути?
Ось таким популізмом знищили міський комунальний транспорт по всій країні, скрізь поховали. Всі трамвайні, тролейбусні управління сьогодні банкрути. Це про реформу. А тепер для того, щоб цей весь механізм працював на благо суспільства, тому що суспільство цю владу вибирає і делегує їй право створити собі нормальні умови для життя, ми повинні заробити грошей. А для цього потрібно, щоб працювала економіка. А для того, щоб працювала економіка, потрібно, по-перше, щоб в країні розпеченим залізом була витравлена корупція. Доки ця корупція квітне…
Я Вам скажу, що корупція в Україні з’явилася після того, як пішов Президент Кучма, з’явився Президент Ющенко. Будучи мером, я вперше побачив той безлад. До мене приїжджали хлопці різні, розповідали, що треба за все платити. Я їх вигнав з кабінету. Мене почали переслідувати і все, що завгодно.
Прийшла нова влада – Ви думаєте, ця корупція зникла? Вона розквітла це більшим цвітом! І ця корупція з Києва вибудувана у центр до кожного районного села.
Я вчора прочитав у «Віснику Президента» про те, що створений Антикорупційний комітет, який очолив Президент. Я останню його заяву чув, найрізкішу його заяву з цього приводу. І я хочу сказати, що якщо це дійсно серйозна заява, і якщо ці заяви будуть реалізовані найближчими місяцями, у нас є шанс.
– От кому Ви зараз локшину вішаєте на вуха стосовно Президента?
– Треба почати з себе. Розумієте? Як можна побороти корупцію, якщо в тебе у власності опиняється «Межигір’я», якщо будуються вертолітні майданчики за бюджетні кошти? Тобто корупціонери будуть призначені, боротися будуть з якоюсь корупцією частково. Тому що треба подивитися на себе. Ну, власне, я з цього починав нашу програму.
– Ну, ми з Вами з цього починали, що дійсно…
– Ну, а до чого тут зараз…?
Янукович красиво говорить. Так, і Азаров говорить про євроінтеграцію. Всі наші чиновники говорять про євроінтеграцію. З Європи нам чітко говорять: з економікою ніби у вас все гаразд, а от з політичними правами і політичними свободами не гаразд – хлопці, виправляйте ситуацію, випускайте політичних так званих в’язнів Луценка і Тимошенко…
– У цьому я з Вами солідарний. Я був у Страсбурзі і чув те ж саме.
– Для цього не треба бути надзвичайно розумним, щоб розуміти подібні речі.
Якщо Президент бореться з корупцією, то нехай виїде у звичайну квартиру у спальний район і живе, не знаю, на Оболоні, на Борщагівці, нехай живе на Банковій, нехай живе на Лютеранській – це центр Києва, але не в «Межигір’ї», яке невідомо хто купив, за що, невідомо, за які гроші відбудовується, золоті унітази там, і золоті крани ставлять.
Фотографії є у мережі, є зйомка, яка ще не потрапила не телеканали, тому що автор цих зйомок не може це ніяк вигідно продати насправді. А зйомка є. І я про це знаю.
– Я, на щастя, не представляю тут Президента і не несу відповідальності…
– Ви тоді не говоріть…
– Я говорю те, що вважаю за необхідне.
– Говоріть.
– Я говорю ще раз Вам: це моя особиста позиція. Якщо Президент сам особисто не почне цей рух зверху, то знизу воно ніколи не може відбутися.
– Ну, в цьому я Вас підтримую.
– Ось і все! Я це і говорю. А ось хто там чого – я не відповідаю, не керую сьогодні Президентом. Правильно?
– Так.
– Тому я Вам висловлюю свою точку зору. Якщо ми не викорінимо корупцію, то у нас бізнес ніколи не буде процвітати.
– Не буде. І корова даватиме 100 літрів замість 100 мільярдів літрів. Це стовідсотково.
– Так. І ми займаємо з вами 186-е місце у світі за інвестиційною привабливістю. До нас інвестиції не йшли, не йдуть і йти не будуть.
– Так їх навмисне й гальмують, якщо Ви не знаєте.
– Так. І хто сюди піде вкладати гроші, якщо кожного дня тобі…
– Їх навмисне зараз гальмують від президентства Януковича, якщо Ви не знаєте.
Якщо ми не змінимо систему управління державою, про що ми говорили, ми не змінимо структури нашої держави.
– Так Ви правильно все говорите.
– Звісно, правильно! Тому що я це все бачив і пройшов.
– «Звісно, правильно» – клас!
– Тільки я не можу цього зробити. І наша фракція не може цього зробити. Тому що в парламенті у нас декілька партійних фракцій, які з центру керуються. І так, як підняв один руку, піднімають усі. Чому я й виступаю зараз проти…
– Ви про Чечетова зараз?
– Так. Чому я й виступаю проти партійної системи виборів.
– Ви з Вами дійшли згоди, що можна зробити відкриті списки.
– Та будь ласка. Немає проблем. Я згоден.
– Це сполучення партійно-мажоритарної системи, коли ми голосуємо за партійні списки…
– До речі, на наступних виборах я буду в себе по бердянському своєму округу брати участь в мажоритарних виборах.
– Так, чекайте, ще не з’ясовано, яка буде система.
– Я чомусь так думаю. Мені так хочеться.
– Під кого Ви так «думаєте»?
Тобто парламент ухвалить змішану систему виборів, проти чого виступає Венеційська комісія, я так розумію.
– Венеційська комісія висловлює свою думку. Це правильно. А рішення ухвалює Верховна Рада.
– Чекайте, тоді навіщо нам Венеційська комісія? Якщо нам плювати на неї, то…
– Ні. Це консультативний, дорадчий орган, який висловлює свою думку…
– Але це європейські стандарти в законодавстві.
– Немає проблем. Просто ми говорили про те, що вся проблема у нас у суспільстві. А суспільство наше дещо відрізняється від суспільства європейського.
– Риба гниє з голови. Якби Президент не міняв Конституцію в такий спосіб, ну Конституційний Суд…
– Знаєте, будь-який Президент – це продукт виборів суспільства.
– …і не було б плювати на Венеційську комісію, то…
– Романе, ви мене не чуєте.
– Ні, я Вас чудово чую.
– Це продукт виборів. А вибори ці робить суспільство.
– Так а навіщо ж ви постійно переграєте правила виборів? Для того, щоб що? Для того, щоб лишатися при владі? Дайте нам чесну систему виборів раз і назавжди.
– Я з Вами згоден. Я Вам сказав, що найчесніша система виборів…
– Венеційська комісія, європейські цінності говорять: неправильно Україна робить. І не треба на неї плювати.
– Я знаю чудово, що у Вас є чудова історія Вашого мерства в Бердянську. Я знаю, що люди Вам вдячні. Я з захватом слухав Вашу промову зараз, з чого треба почати.
Я не можу поділити цю половинчастість, тому що Ви говорите: ось Президент говорить… Я Вам вже сказав стосовно Президента.
– Ні, я не хотів би, щоб вийшла ситуація, коли, знаєте, завтра Вас виберуть депутатом, Ви сядете на моє місце і будете відповідати за «Межигір’я», за Тимошенко і так далі.
– Дивіться, дуже просто. У нас в країні непроста ситуація. У нас є пан Олейніков, якого, очевидно, Ви знаєте його долю, який виїхав з країни, який почав друкувати футболки (це дрібний бізнес) «Спасибо жителям Добнасса…» Ви за цю кричалку теж знаєте. І назвати цей лад зараз демократичним, запудрювати Європі мізки, що у нас все гаразд з демократією – ну, вже не виходить абсолютно ніяк.
І я не можу про це не згадувати, тому що Ви належите до влади, Ви впливаєте на цю владу, Ви, зрештою, є головою Бюджетного комітету, і Ваша полум’яна промова, що треба отак-от поміняти – я її поділяю. Її поділяє багато-багато мільйонів в цій країні, я переконаний.
Але тоді виходить що? Зараз ми ухвалюємо Верховною Радою… Ви є депутатом, Ви належите до провладної партії, до Блоку Литвина, який в більшості є, якщо більшість можна так назвати. Так, більшість? Тепер у нас коаліції немає, тепер у нас більшість. І Ви ухвалюєте бюджет для «підтримки штанів».
Є, як мінімум, три статті витрат: армія, здоров’я, освіта. Надзвичайно важливі. Все решта – можна вже думати, як розподіляти гроші для розвитку. Звичайно, не без реформування системи охорони здоров’я (про що Ви згадали), не без реформування системи освіти і не без реформування армії. Інакше дійсно ми будемо викидати гроші, ніби у нас їх дуже багато.
То як Ви, голова Бюджетного комітету, не можете повпливати на нормальний бюджет, на те, щоб, зрештою, ми почали жити нормально в цьому плані, економічному?
– Давайте я Вам розкажу, як може голова Бюджетного комітету…
– Зараз анекдот якийсь розкажете.
– Ні, я Вам розкажу правду, як це є.
Існують у нас відповідні системи, методи і підходи і бюджетної політики. І ось ми насолоджуємося цією бюджетною політикою. Вона дає свій результат. І ми їх бачимо. Ясно.
Що робить Бюджетний комітет? Ми, знаючи проблеми, які існують, ще влітку, а мене обрали вибрали в Бюджетний комітет рік тому, попросили міністра фінансів і всю його компанію, перших заступників і разом з асоціаціями міст, обласних рад, сільських рад ми зібралися на конференцію. Ми підготували 53 пропозиції, які повинні змінити нашу систему бюджетну. Ці 53 пропозиції стали основою для написання Бюджетної резолюції. І вона є основою, на якій формується державний бюджет.
На основі цих наших пропозицій вийшов новий закон, який розширив права місцевого самоврядування, дав їм можливості і фінансові інструменти. Ми ставили різні рамки, обмеження по позиці, по залученню інвестицій, дуже багато цікавого. Змінили систему фінансування доріг, їхнє будівництво, додали туди грошей. І багато іншого. Це ми зробили разом з Мінфіном.
Далі. Зараз ми отримали бюджет. Його формує не Бюджетний комітет, а Кабінет Міністрів. Його презентували. Тепер цей бюджет перейшов до нас. Ми почали з учорашнього дня заслуховувати розпорядників бюджетних коштів, які кожен, приходячи, розказують нам, що грошей їм мало, треба вдвічі більше…
– Це завжди так.
– Так, звісно.
У нас, знаєте, минулого року було на соціально-економічний розвиток 4 мільярди, ну розподіляли 1300 мільйонів, а пропозиція надійшла на 38 мільярдів. Тобто це зрозуміло. Але завдання в нас не щоб розділити, а щоб зробити так, щоб на наступний рік було не 1300 мільйонів, а 38 мільярдів.
Так от, в результаті того, що ми закінчимо до 20 жовтня, коли буде перше слухання бюджету, розгляд усіх розпорядників бюджетних коштів, ми виявимо усі проблеми, і ми підготуємо документ, який плануємо надіслати Президентові, в якому ми напишемо позицію Бюджетного комітету щодо зміни системи. Ми це все випишемо.
Я не можу сам змінити закон…
– Так, це ж зміна законодавства.
– Ми дамо Президентові своє бачення (це наша функція) всіх дій.
До речі, я Вам скажу, що влітку двічі збиралася робоча група, яку створював Азаров Микола Янович з наших «мізків», назвемо їх так. Це Геєць, академік, Лібанова, Єфименко і декілька інших людей. Ми одного разу збиралися на Шацьких озерах, іншого – в Бердянську. Ми підготували такий же документ, який я Вам практично цитував сьогодні. І його віддали Прем’єр-міністрові.
Що ми бачимо? Тільки ось такі радикальні дії слід вживати. Але Ви запам’ятайте, що те, що я назвав, треба зробити, маючи величезну політичну волю, розуміючи, що не всім це сподобається. Можна довго пояснювати суспільству…
– Давайте спростимо зараз схему. Тобто «величезна політична воля» – це Президент дає вказівку Чечетову, щоб той піднімав руку так, як треба, для того, щоб реформувати країну.
– Ну, це дуже спрощено.
– Ну, а як по-іншому відбувається в парламенті?
– Парламент тільки готує і або розглядає та ухвалює закони. А ще є міністерства і відомства, цілий апарат урядовий, який повинен…
– Чи вони не підпорядковані Президентові?
– Підпорядковані сьогодні. Які мають реалізувати. Але парламент ними не управляє.
– Я чудово усвідомлюю, що у нас за все в країні відповідає Президент.
– Так. Ми з Вами…
– А кому в голову прийшла світла думка поставити паркан після виступів «чорнобильців» і «афганців»?
– Ви думаєте, що я знаю?
– Може, раптом знаєте.
– Звідки я знаю?
– Голова Верховної Ради – Володимир Литвин. Це з Вашої партії, з Народної партії.
– Все, що стосується благоустрою прилеглої території, – це Київська адміністрація. Ця земля не належить Верховній Раді.
– Ми говорили про те, що градус зростає. Якщо порівняти зі скороваркою, то вона вже кипить. Коли гепне, як Ви вважаєте? І чи гепне взагалі?
Якщо до Нового року Президент не вживе найрадикальніших заходів щодо всіх системних дій, всіх кадрів дуже серйозних… Ми з Вами розуміємо, що не все ми тут можемо в мікрофон розповідати, тому що не все підтверджено документами…
– Я якраз можу.
– …і фактами.
Ну, Ви маєте таке право, як журналіст. Ось. Але дійсно радикальні дії дуже необхідні. Якщо вони не будуть зроблені, ситуація значно погіршиться.
– А ще потрібні нам політичні свободи, свобода голосування…
– Це однозначно.
– …незастосування вибіркового законодавства для того, щоб когось тримати за ґратами…
– Підтримую.
– …тому що в нас через це проблеми з Європою.
– Я це на собі відчув.
– І я Вас можу підтримати у тих речах, які Ви сьогодні говорили впродовж ефіру. І про те, що тоді звільнили за Ющенка багато спеціалістів, фахівців лише через політичну приналежність. Сьогодні відбувається все з точністю до навпаки.
– Так.
– Свій-чужий – воно в українських реаліях спрацьовує.
