|
Біографічна довідка: Геннадій Геннадійович Москаль народився 11 грудня 1950 року в селі Задубрівка Заставнівського району Чернівецької області в родині службовців. Закінчив Чернівецький технікум залізничного транспорту, а пізніше – вищу школу і Академію МВС СРСР. Кандидат юридичних наук, доцент кафедри оперативно-розшукової діяльності. Працювати в органах внутрішніх справ Геннадій Москаль почав у 1975 році. Вислужився від простого інспектора до генерал-лейтенанта міліції. За час роботи в структурах Міністерства внутрішніх справ був заступником начальника управління внутрішніх справ у Чернівецькій області та начальником управління внутрішніх справ у Закарпатській області. У 1997–2000 роках Геннадій Москаль був заступником міністра внутрішніх справ та начальником Головного управління МВС в Автономній Республіці Крим. Потім був заступником міністра внутрішніх справ, начальником УМВС у Дніпропетровській області, головою обласної державної адміністрації в Закарпатській області, а також головою Державного комітету у справах національностей і міграції. Геннадій Москаль був також заступником міністра внутрішніх справ, начальником кримінальної міліції під керівництвом міністра Юрія Луценка. Згодом став головою Луганської облдержадміністрації. А у 2006 році був постійним представником Президента Віктора Ющенка в Автономній Республіці Крим. 9 січня 2007-го указом Президента був призначений заступником голови Служби безпеки України. Працював під керівництвом в. о. голови СБУ Валентина Наливайченка. Згодом на дострокових парламентських виборах став народним депутатом 6-го скликання від фракції «Наша Україна – Народна самооборона». Наразі є першим заступником голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Геннадій Москаль – заслужений юрист України, заслужений юрист АР Крим. Нагороджений орденом «За заслуги» третього та другого ступенів, а також іменною вогнепальною зброєю. Лауреат Всеукраїнської програми «Лідери регіонів». |
– Пане Геннадію, я Вас вітаю – Ви є рекордсменом, бо вже є телефонний дзвінок.
Слухач: Київ та інші міста України захаращені кіосками, ятками, павільйонами. Ставляться ці малі архітектурні форми вночі на тротуарах, на газони. Знищують дерева, кущі і так далі. Торгівля в основному – це алкоголь, тютюн. Зрозуміло, 50 відсотків цього.
У зв’язку з цим народний депутат України Володимир Яворівський 20 червня зареєстрував законопроект № 8707 щодо посилення відповідальності за самовільне встановлення малих архітектурних форм, де передбачене суттєве збільшення штрафів за незаконне встановлення, зокрема, від 17 тисяч до 34 тисяч за первинне встановлення.
Як Геннадій Геннадійович ставиться до цього законопроекту, цих заходів щодо посилення відповідальності за незаконне, брутальне встановлення кіосків, яток і так далі?
– Здавалося, до чого тут Луценко?
– Що я можу сказати шановним киянам і людині, яка дзвонила у студію? Потрібно було б вибирати господаря у місті, мера. Якби був нормальний мер і сьогодні він був на робочому місці, то ніхто нічого не ставив би.
Шановні, якщо ви у себе вдома є господарем, і ви вдома та слідкуєте увесь час за порядком, ніхто вам меблі не переставить ні ліворуч, ні праворуч, і ніякими штрафами, якщо буде там дружина чи теща переставляти під час вашої відсутності, ви ці питання не вирішите.
Має бути в Києві господар. Сьогодні його немає! І влада за цим спостерігає, а кияни, як кажуть, «бєзмолствуют». Ось все, що я можу Вам на це питання відповісти.
– Ми анонсували, що ми переважно будемо говорити про справу Луценка, про її розгляд у суді. Давайте подивимося на те, що відбувається. Вона відмінна від того, як вона починалася?
Тому що в принципі ж згадаймо початок – Луценко був у зовсім іншому настрої, він говорив з суддями, з обвинуваченням на інших тонах. Дружина, нагадаю, говорила, що «ти станеш імпотентом». Така лексика у них була теж у бік обвинувачення.
Сьогодні ми не бачимо, щоб дружина Луценка так поводилася. Ну, і Луценко тепер зовсім по-іншому поводиться, тому що він голодував, схуд. Усі дивляться, в якому він стані. Але ось цей запал на початку процесу – його вже немає.
– Чому?
– Не знаю. Таке враження. Може, дуже суб’єктивне враження.
– Повірте мені, що якби Ви йшли десь ввечері і Вас хтось зустрів би і почав би обзивати чи принижувати чи задавати якісь некоректні питання, мабуть, Ви теж у запалі поводилися б так же. А потім на другий день, коли вже ті люди і Ви зустрілися б, як кажуть, вже у райвідділку міліції, тема була б зовсім інша, і тон розмови був би зовсім іншим. Тому так і тут.
Фактично це було несподіванкою для сім’ї. Тут не треба з цього робити трагедію. Кожна людина… Розумієте, ніхто ж не очікував такої підступності від влади, тому і була, мабуть, якась реакція така, яка була і реакція влади.
Людина вийшла прогуляти собаку. Скажіть, що, він мав автомат Калашникова, чи він був з гранатометом? Який сенс був брати «Альфу»? Це спецпідрозділ, який взагалі має використовуватись під час захоплення терористів, озброєних злочинців. Цілу масу різних філерів у цивільному одязі і тому подібне. Ну, для чого було розігрувати театральний спектакль? Явно на такий театральний спектакль була і така ж театральна реакція.
– Ви розумієте, у чому річ? Цю атрибутику Ви мусите чудово розуміти, тому що Ви – колишній працівник або чинний працівник…
– Скажіть, скільки людей треба було, щоб затримати Луценка?
– Послухайте, Ви – чинний працівник фактично МВС, тобто Вас знову можуть призначити на якусь посаду. Луценко був міністром, Ви були заступником міністра. У Вас величезний досвід. Ви чудово розумієте, що це відбувалася гра, фактично затримання Луценка у певних поняттях. Тобто, ось Луценко дозволяв собі певні речі, і ось так його демонстративно затримали, а потім з ним зробили демонстративний суд. Ви це чудово розумієте.
– Ну, і Ви хочете, щоб сім’я просто схилила голову, і Луценко схилив голову і казав: дякую, Ваша честь?
– Ні. Це очевидно, що Луценко став просто жертвою своєї ж системи, яку він не змінив зсередини, тому що не треба було гратися у міліцію, говорити по «поняттях» з владою, треба було робити багато речей набагато раніше. Правда ж?
– Не так скоро буде велике свято – 20-а річниця незалежності України. Якщо ми будемо сьогодні розбирати наші помилки з 24 серпня 1991 року по сьогоднішній день, я думаю, що Вам не вистачить тут ефірів, якщо Ви навіть будете без перерви запрошувати сюди гостей.
Так, було дуже багато помилок. Ніхто ж не каже. Вони були і в 1991-му, і в 1992-му, і в 1994-му. І, на жаль, їх дуже було багато в 2005 році після Помаранчевої революції. На жаль, Ющенко, на якого, будемо казати, народ розраховував як на Месію, на Спасителя, як на посланця Бога, Ісуса Христа, виявився простим маленьким українцем, простим маленьким зрадником. І ми маємо те, що маємо. І прийшли до того, до чого прийшли.
Тому Луценко був у його команді і протестував, як міг проти цього. На жаль, не він став Президентом, а Президент був Ющенко.
– Так він і не балотувався. Про що Ви говорите? От про Ющенка зараз найлегше говорити, тому що живе на державній дачі, здає квартиру за тисячу доларів на день.
– Давайте не будемо про нього говорити, візьмемо цей відрізок часу і викинемо з нашої історії, з історії України та скажемо, що такого не було.
– Ні, найцікавіше почалося вже після Ющенка. Ви це прекрасно знаєте, ми про це говоримо – про справу Луценка. Тому що затримали його…
– Чому так почалося? Тому що Ющенко… Якщо він дійшов до такої ницості піти технічним кандидатом до нинішнього Президента України Януковича і привести його за руку у свій кабінет, тоді про які ще моральні принципи в нашій державі можемо говорити? І чого ми можемо судити сьогодні Луценка?
Як сказано у Біблії, не судіть і не судимі будете. Так і Ви, пане Романе, не судіть людину – вона заручник тієї політичної системи, яка була встановлена в той час в Україні.
– Послухайте, я ж не суддя Печерського суду.
– Дай Боже, щоб Ви й ніколи ним не були!
– І ніколи ним не буду. Це я Вам гарантую!
У нас є наступний слухач.
Слухачка (переклад): Злодій повинен сидіти у в’язниці! Якщо доведуть, що він винен, він має сидіти! Але знову ж таки перед законом усі рівні! Якщо у нас в Україні є закон, чому Юлія Тимошенко не встала, коли їй суддя сказав?!
– Та це… Маячню виключіть. Я на це навіть не збираюся…
– Геннадій Москаль навіть зняв навушники.
– Та ну! З хворими людьми я у дискусії не вступаю.
– Давайте так: не будемо ображати наших слухачів!
– Та чому ображати? У нас два мільйони хворих з 45 мільйонів українців. Це офіційно, які на обліку у психіатричних лікарнях і диспансерах. Якщо кожен з двох мільйонів буде дзвонити вам у студію, тоді, вибачте мені, Ви теж захворієте і станете одним із пацієнтів клініки.
– Слухачка мала на увазі, що… Правда. Не про справу Луценка.
– Слухачка хай піде трошки пройдеться пішки, заспокоїться і тоді передзвонить.
– А Вам не здається, що це просто некрасиво щодо пересічних українців.
– Ну, некрасиво… Ви знаєте, я не відповідаю на замовні матеріали штабів різних політичних партій.
– Чому замовні матеріали? Слухачка мала на увазі, що Юлія Тимошенко відмовляється вставати перед судом, порушуючи у такий спосіб…
– Вставати треба перед судом, а не перед ілюзією суду.
– Але хто визначить, чи це справжній суд, чи ілюзія?
– Я думаю, що сьогодні громадяни України, які дивилися трансляцію судового засідання і над Тимошенко, і над Юрієм Луценком, хто ще не розумів, що таке український суд, я думаю, що сьогодні всі зрозуміли.
І Ви знаєте, чому не вставала Тимошенко, і чому вона так поводилася? Тому що вона віддала те, що не може віддати простий громадянин у суді, який там сидить, як раб, на тій, будемо казати, лавці підсудних і тому подібне.
Так, є сьогодні інтелігенція, яка каже, що треба було так, потрібно було б робити так чи так. Ви знаєте, інтелігенція на вибори не ходить. Той, хто носить краватку, той на вибори не ходить. А ті прості громадяни (я ж то живу у селі і спілкуюся з простими громадянами) на 100 відсотків її вчинок підтримують. Тому отакі істеричні заяви людини, в якої є якісь проблеми, я не беру до уваги.
– Уявіть собі, що ця проста людина потрапляє до суду і не встає, коли суддя заходить. Що з цією людиною відбудеться? Це не Юлія Тимошенко і не Юрій Луценко, які дозволяють собі певну фронду. Чому вони це собі дозволяють – це питання до них.
До суду має бути повага. І ця повага мала б бути зроблена державою, тому що це є одна із гілок влади впродовж 20 років незалежності. Якщо впродовж 20 років незалежності у нас немає судової гілки влади, у нас немає незалежної гілки влади. Тому яка повага може бути?! Немає поваги до суду!
До суду має бути повага. І ця повага мала б бути зроблена державою, тому що це є одна із гілок влади впродовж 20 років незалежності. Якщо впродовж 20 років незалежності у нас немає судової гілки влади, у нас немає незалежної гілки влади. Тому яка повага може бути?! Немає поваги до суду! От і все. Це продемонструвала лідер однієї з найбільших політичних сил в Україні.
– Як Юлія Тимошенко, її політична сила взагалі поводилися з Печерським судом – це окрема тема. І коли вона була при владі – це був її «кишеньковий» суд фактично, тому що там б’ютівці витворяли такі речі, які були неможливі. Ну, і регіонали теж. Ну, а з чого все почалося? А для чого тоді треба було такі речі робити?
– А чого ж тоді суд мовчав? А сьогодні суд прокинувся і згадав, що до нього неповага?
– Я ж не захищаю Печерський суд.
– Ну, Ви теж, пане Романе, як прибічник і цінитель, як кажуть, не картин, а суддів Печерського суду.
– Ні, просто треба: або суд є і до нього треба ставитися за будь-яких обставин об’єктивно і з повагою…
– Так суду немає!
– Так його і не було!
– Це ілюзія правосуддя в Україні!
– Його і не було за помаранчевої влади, суду, і за біло-блакитної його немає.
– Хіба я заперечую? Я з Вами згодний.
– У нас є слухач.
Слухачка (переклад): Це знову Чернігів. Ви дуже-дуже такий весь з себе…!
– Ну що…! Я Вас прошу: виключіть хворих. Я з хворими не розмовляю. Інакше я сам захворію.
– Пане Геннадію, так не можна зі слухачами.
– Ми ж не можемо вести… Я коли вже захворюю, я до Вас на передачу ходити не буду.
– У нас є наступний слухач.
Слухач (переклад): Я якось в 2006 році в Херсоні…
– Щось все злітає. Дуже багато дзвінків насправді.
Давайте повернемося до справи Луценка.
Якщо Ви говорите, що суду немає і в Печерському суді розглядається і справа Луценка, і справа Тимошенко – це про що свідчить? Про те, що є рішення, яке буде ухвалене і…?
Це дуже добре, що сьогодні люди мають можливість з використанням ЗМІ дивитися на цей, будемо казати, театральний спектакль (назвати це по-іншому не можна): і один процес, і другий процес.
При тому ж судді, мабуть, мають бути високоморальні люди, які мають ніде не бути, будемо казати, замішані, ні в яких скандальних історіях, бути взірцем для суспільства, бути самими такими громадянами, які викликають повагу у народу і тому подібне. А якщо судді самі були під кримінальними справами, якщо судді самі порушували закон, порушували присягу, виносили завідомо неправосудні рішення, а сьогодні вони судять інших людей, ну тоді вибачте мене, про яке правосуддя ви сьогодні говорите, і який суд ви маєте на увазі?
Я вважаю, що суддя – це має бути людина, яка ніколи не перейде навіть на червоне світло, ніколи не буде, як кажуть, якісь навіть побутові конфлікти влаштовувати у будинку, де живе. Це має бути взірець тієї людини, яка поважає закон моральності і тому подібне. Якщо такого немає, тоді й немає правосуддя в Україні.
– Геннадій Москаль, захисник Юрія Луценка у суді…
– Не захисник. Бо, на жаль, мене суд не хоче бачити разом з державним звинуваченням як захисника.
– Так, відвели Вас як захисника насправді, але Ви представляєте інтереси певною мірою Юрія Луценка. У сьогоднішньому ефірі – це 100 відсотків.
– Я представляю інтереси тієї політичної сили, від якої народ мене делегував до українського парламенту – «Народної самооборони». Був такий блок, який йшов в 2007 році на вибори, який називався «НУНС». Там було 9 «акціонерів», 9 політичних партій, об’єдналися, в тому числі 25 відсотків, щоб було зрозуміло, мала «Народна самооборона», тобто кожен четвертий депутат був від «Народної самооборони».
На жаль, сталося. Так сталося. Не тільки в нас сталося. Так і в БЮТ. Частина людей просто мерзотниками, зрадниками, «тушками», як їх ще назвати, я вже й не знаю, дехто зараз каже, що «простроченими тушками» і тому подібне, просто зрадили виборців – вони перейшли в інший табір, і в той табір, за який народ їх не делегував туди, їх абсолютно делегували…
Я нікуди не переходив, тому я сьогодні спокійно, пане Романе, і всім слухачам, які сьогодні слухають, можу дивитися в очі. Мене вибрали від «Народної самооборони», я пішов за списком, я в «Народній самообороні» лишився. Можливо, я останній, хто там лишився.
– Ні, Ви не останній, хто там лишився.
– Закінчиться робота цього парламенту, я прийшов за списком «Народної самооборони», я за «Народної самооборони» списком з парламенту піду.
І ще, пане Романе, основне. Ви читали мою біографію. Я на багатьох працював посадах. Завжди я з будь-якої посади йшов і мені казали, що я щось не доробив, що треба було краще робити і тому подібне. Єдине, звідки я піду, як кажуть, без всякого докору сумління, без суму – це з парламенту, Верховної Ради України.
– У нас є слухач.
Слухачка: Невже теперішня влада думає, що народ такий тупий? Юлю садять за Януковича, а Луценка так само роблять за Колеснікова. Хіба він зробив у Палаці культури вечір для міліціонерів, хіба він вкрав собі ті гроші? Для чого таке робити?
Ми не тупі люди же! Може, там процент якийсь є тупих, але ми не тупі – все бачимо і дивимося! І що, вони думають, що то на цьому вони ще довго будуть грати? Та не видержимо!
– Це ті емоції, які дійсно сьогодні панують, тому що якби сьогодні Адміністрація Президента мала зворотній зв’язок з населенням, вона б бачила, які протестні настрої. Вони дійсно є.
Я вчора дивився заангажовану програму пана Кисельова на «Інтері», і то висвітлило, що 74 відсотки, я думаю, що вони там пару десятків відсотків вкрали, але 74 відсотки висвітлило, що люди готові йти на протестні акції, готові до протестних акцій. Це є ті настрої, які сьогодні у суспільстві.
– Послухайте, якщо у Білорусі мовчазний протест відбувається, то Україна, розумієте, не Білорусь і не Росія…
– Ви не плутайте Білорусь і не плутайте з Україною.
– Я не плутаю Вас.
– Я чудово знаю Білорусь і неодноразово там був. Там дійсно Лукашенко до цієї кризи мав підтримку.
– Перехрестіться!
– Я Вам говорю. Я Вам можу перехреститися. Після цієї кризи явно ніякої підтримки він… Він мав підтримку у селян, не в інтелігенції, не в політиків, не в тих людей, хто мислить, а в тих людей, які, будемо казати…
– Давайте до України, не про Білорусь говорити, там, де Ви переконані в тому, що говорите Ви.
– Це моя точка зору. Я маю на неї право.
– У нас є наступний слухач.
Слухач: У 2006 році в Херсоні, коли приїжджав Луценко, Гриценко, я йому говорю: Юрію Віталійовичу, Ви побудуйте нове СІЗО за територією Києва і найміть туди іноземний персонал, щоб нашого ні одного не було, а «Лук’яна» (Лук’янівське СІЗО – ред.) продайте з молотка. А він мені каже: нове СІЗО коштує 10 мільйонів доларів, а старого «Лук’яна» я за стільки не продам – не вигідно. Я кажу: Юрію Віталійовичу, це ж для народу треба, не для Вас, щоб він не боявся нічого.
Свобода для людей – це ж філософське питання. Отак-от вийшло.
Пане Геннадію, чи може Юрій Віталійович очолити Національне бюро розслідувань, яке колись створять? Чи є для цього юридичні підстави?
– Взагалі Національне бюро розслідувань не так сьогодні називається. 22 листопада минулого року в Брюсселі Президентові України Вікторові Януковичу був вручений план дій щодо безвізового режиму або лібералізації візового режиму між Україною і ЄС. І Президент України взяв цей документ. І там було написано, що однією з умов створення безвізового режиму є створення єдиного незалежного антикорупційного органу. Це дійсно так.
Але влада не поспішає його створювати. Хоча законопроект про його створення у Верховній Раді є. І що пропонуємо ми як депутати Верховної Ради, я як перший заступник голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією? Щоб на конкурсній основі туди запрошувались і проходили конкурсний відбір співробітники з усіх правоохоронних служб: СБУ, податкової міліції, податкової адміністрації, митної служби, органів внутрішніх справ, контррозвідки й інших. Немає значення, звідки. Головний критерій, щоб вони були чесні і їхній термін роботи був тільки 5 років, і більше їм ніхто контракт не продовжував.
Це буде одна запорука, що люди не будуть триматися за крісло, а будуть працювати. Тому що, як він буде думати про те, чи його виберуть на наступні 5 років, він нічого не буде абсолютно робити, він буде всім догоджати і тому подібне.
Тому, якщо ми виграємо процес, і пан Луценко, якщо всі звинувачення, проти нього які є надумані, будуть зняті, він також має право на конкурсній основі балотуватися, тому що рано чи пізно таке Антикорупційне бюро буде створене, адже це одна із вимог вступу України до ЄС, а в першу чергу до безвізового режиму, щоб ми не стояли, як раби, перед посольствами і нас виганяли, нам казали неприємні речі, а ми спокійно могли поїхати туди, як їдуть сьогодні наші сусідки: Румунія, Угорщина, Словаччина, Польща і тому подібне.
– Чекайте, Румунія стане частиною Шенгенської зони, а…
– Румунію прийняли у Шенгенську зону, але вони ще не видають віз, тому що рада, яка займається внутрішніми справами, міграційними процесами, має розробити порядок, має ще бути і про малий прикордонний рух і тому подібне.
– У нас є слухач.
Слухачка (переклад): Я слухаю завжди Вашу передачу – дуже хороша передача. Я хочу звернутися до пана Москаля. По-перше, він не має нікому діагноз ставити. Одній сказав, що вона хвора, інший – «істукан», суддя. Це некрасиво, навіть будучи такого рангу людиною.
І питання. Ось він захищає Луценка і говорить, що він після всього може очолити. Нехай він проведе паралель між двома інцидентами: п’яний в аеропорту Луценко і голова МВФ, який за голінь потримався – він сам пішов. А там Луценко – нічого, просто так посміялися.
Він не мав права залишатися на посаді. Якщо він людина, вибрана народом, він повинен був сам піти. Дайте відповідь. Може, я не маю рації.
– Пане Москаль, це смішно, звичайно.
– Так, смішно у тому, що це не підтвердила прокуратура Франкфурта-на-Майні.
– Слухайте, до Вас телефонують просто люди, не з Адміністрації Президента, не з Печерського суду. Ви не хочете слухати звичайних людей. Вам не здається, що Ваша проблема…
– Ми говоримо про те, чого не було!
– …проблема Луценка, проблема Тимошенко у тому, що ви не демонструєте нових стандартів, нової якості українських політиків.
– Скажіть: яких?
– Жлобство падає біля жлобства! Вам не здається, що це просто Ваша проблема?
– Ну, Ви вірите…
– До чого тут: не всі люди народилися у місті, а хтось у селі? Так що, якщо у селі, то треба ходити у туалет повз унітаз чи що? Це не виправдовує Вас абсолютно! Вам про це слухачі говорять!
– Шановні, якщо я, такий співрозмовник, не подобається, ніколи мене більше не запрошуйте! От що я можу Вам на це відповісти.
– Зрозумійте, є межі етики. Якщо Ви говорите про етику і культуру, і про право, так треба бути, очевидно, святішим за Папу римського в цій країні.
– Так чому я повинен не гордитися тим, що я родився в селі?
– Не можна виправдовувати своїх протиправних або антикультурних дій, якщо Ви не народилися в місті, а народилися у селі!
– Яких протиправних?
– Чому Ви так ставитеся до емоційної, нормальної, людської реакції слухача?
– Я нормально відповідаю. Якщо людина не була разом з Луценком і того не бачила, не треба вірити тому, про що говорить влада, і що влада, будемо казати, робить, як кажуть, з людини якусь…
Ви вірите в це, що Луценко міг зробити, що йому приписують в аеропорту Франкфурта-на-Майні?
– Вірити або не вірити можна у Бога. Пане Москаль…
– Ну, була слідча комісія. Слідча комісія Верховної Ради не підтвердила цього факту.
– Послухайте, є факти. Поведінка Луценка, коли він вдарив Черновецького. Це не є нормальною поведінкою нормального політика у нормальній країні, там, де він лишився.
– А те, що Черновецький обікрав усіх киян, обікрав сотні гектарів землі, забрав у людей все, що тільки можна…
– Чекайте!
– …то це, виходить…
– А що вже суд над Черновецьким відбувся? Ви ж за право.
– Ні. А Ви вірите у те, що суд над Черновецьким буде?
– Пане Москаль, Вам не здається…?
– А Ви вірите, що суд над Черновецьким буде?
– Я вірю або не вірю в Бога. Я Вам ще раз повторюю.
– А тому, що частину того, що він вкрав, він носив в Секретаріат Президента, там, де був пан Ющенко.
– Дивіться, ви претендуєте…
– Я ні на що не претендую!
– …на роль опозиції, Ви захищаєте Луценка, захищаєте Тимошенко. Гаразд, немає питань. Чи є справедливим суд – це не питання до Вас, тому що ми всі спостерігаємо за цим судом, ми бачимо все на власні очі. Слава Богу, відбувається пряма телевізійна трансляція.
Якщо Луценка і Тимошенко посадять (таке може статися в цій країні, Ви це розумієте), у вас немає інших лідерів, або ці лідери демонструватимуть якісь нові якості, в які повірить народ.
Ви ж послухайте людей, які телефонують! Ви не демонструєте нових якостей. Ви не встановлюєте нових стандартів взаємин у політиці…
– Ну, що ж я можу зробити, якщо я такий є, який є?
– Ви не здатні на це, на нові якості?
– Ні! Я що, маю казати, бути пристосуванцем? Я маю свою позицію. Хто хоче, хай під неї підлаштовується, а хто не хоче, хай переключить. Ви що, єдине радіо «Мелодія» сьогодні в ефірі українському?
– Радіо «Мелодія» мало проблеми з владою так само. Розумієте? Поки не виграли суд.
– Пане Романе, послухайте мене. Я ж не хочу, бо Ви мене знову будете в неетичній поведінці звинувачувати. Та людина, якій моя позиція не подобається, вона може переключитися на будь-яке: на «Шансон», на «Рускоє радіо» і спокійно слухати. Чому вона слухає і мене ще допікає?
– Пане Москаль, причина ж в іншому. Або Ви шукаєте причини у собі, або їх не шукаєте.
– Якщо мені телевізійна програма не подобається, я переключаю на інший канал.
– Але з великою радістю Ви ходите на всі ефіри Кисельова і Шустера. Розумієте?
– Ну, не запрошуйте мене, пане Романе. Виключіть мене зі списку…
– Я Вас не буду виключати, тому що я – ліберал за поглядами і очевидно, що прихильник демократичних цінностей. Я не можу Вас звинувачувати у цьому, пане Москаль.
– Тому я кажу: не читайте мені… Ви знаєте, виховували мене батьки, тому…
– Тим більше, я не Ваш вихователь. Це правда.
– Так, не виховуйте мене. Тим більше у такому віці.
– Моя функція ставити Вам питання. Я їх Вам й ставлю.
– Прошу, ставте питання, я буду відповідати. А то ми перетворили на якісь моральні «розборки» цей ефір.
– Повірте, не я – першопричина цього.
У нас є наступний слухач.
Слухач (переклад): Шановний генерал-лейтенанте, я все-таки також відставник. І я багато про Вас чув. Доводилося навіть трішки в Криму зустрічатися з Вами. Ви – народний носій простих ідей.
Але на сьогоднішній день, повірте мені, послухав я цю передачу, і мені трішки стало соромно за себе, а в першу чергу за тих людей, які очолюють систему МВС. Просту людину називати такими некрасивими словами! Так важко до вас можна додзвонитися, і Ви називаєте з Чернігова людину у такому зневажливому тоні. Жінка наступна телефонує – та ж саме.
Ви ж носій ідей простого народу, за які, за Вас я теж голосував. Але, послухавши зараз, я думаю: все-таки Вам треба переглянути цю свою позицію.
– Більше за мене не голосуйте!
– Це ж не позиція. Давайте подивимося на перспективу…
– Просто з Вашою допомогою дійсно тему Луценка ми заговорили на різні моральні «учілки», «нравоучілки» і тому подібне. Давайте присвятимо якусь передачу про виховання. Запросіть сюди психологів, педагогів.
Ми ж говоримо сьогодні про долю Луценка, про долю Тимошенко. А ми сьогодні слухаємо абсолютно підготовлені якимись там політичними штабами питання.
– Які підготовлені? Навіщо Ви зараз ображаєте слухачів, якщо вони телефонують з першої хвилини? Ви – рекордсмен. Я Вам про це говорив.
– Я відповідаю абсолютно щиро. Я ще раз кажу: те, що мені не подобається, я переключаю. А якщо людині це подобається, то хай слухає. Не подобається – виключить, перейде на іншу.
– Давайте у сухому залишку. Чим завершиться справа Тимошенко? І чим завершиться справа Луценка?
– Я не Вольф Мессінг і не…
– І не баба Ванга навіть.
Тому ще раз кажу: вирок буде виписаний за межами суду і залежно від тієї політичної ситуації, яка складеться в Україні на момент винесення рішення, від того, як буде реагувати Захід. Сьогодні вже є і заява Держдепу США, є і заява Європарламенту, і Єврокомісії.
– Немає заяви Держдепу.
– Як це? Чекайте, Гілларі Клінтон що вчора заявила?
– Дуже розмита заява насправді.
– Ви знаєте, для кого розмита, а для кого й не розмита. Тому це все буде залежати від тої реакції, яка буде сьогодні не тільки в Україні, а й у світової спільноти. Побачимо.
– Хто очолить опозиційні сили у разі, якщо Тимошенко і Луценка посадять?
– У вас, журналістів, сьогодні одна мета – щоб Тимошенко і Луценко сиділи у тюрмі, а ви від цього потирали руки і ваші рейтинги ваших передач…
– Ви питання прослухали?
– Ні, Ви тільки хочете, щоб до Вас приходили такі, які б кланялася перед Вами і тільки в унісон Вам відповідали. Я ні перед ким в Україні не кланяюся.
– Пане Москаль, слухайте, Ви, очевидно…
– Я говорю про те, що давайте ми не будемо живих людей хоронити, а ще тих, хто не судимий, робити судимими…
– Я гіпотетично запитую: хто очолить опозиційні сили на парламентських виборах у разі, якщо Тимошенко або Луценка посадять?
– На здоров’я. Ви сказали те, що Ви сказали.
