Після 10 років таборів на Уралі та Казахстані за співпрацю з ОУН -УПА, у 1954 році Параску Плитку-Горицвіт звільнили за амністією неповнолітніх. Тоді їй було 27. Вона повернулась у рідну Криворівню, оселилась в окремій хатині, що слугувала кузнею батька, в одній маленькій кімнатці. Згодом тато добудував їй ще одну кімнату. 
Хата-музей Параски Плитки-Горицвіт
Параска Плитка-Горицвіт прожила самотньо у своїй хатині, яка нагадує радше казкову скриню, 44 роки. Щодня з вікон будинку і подвір’я вітали її неповторні краєвиди Карпат. Це і надихало жінку, з 4 класами освіти, на творчість. Щоби зберегти дві берізки біля хати, вона віддала свою землю, а сама жила як черниця. Хіба могли селяни зрозуміти Параску? Мабуть, тому й відійшла вона від активного життя громади і, як казала, «заховалась» у творчості серед незрадливої краси гір, лісів і Чорного Черемошу.
Василина Харук пригадує свою сусідку Параску Плитку-Горицвіт як людину, закохану у природу, яка зберігала і плекала гуцульські звичаї, обряди, говірку, бо знала, що це найбільше багатство народу.
«Після написаної кожної книжки Параска робила витинанки, це було, як вона казала, розрядка для душі. Вона дуже швидко то вирізала, кожна різна і на кожній є хрест. Це як люди, які не подібні один на одного, але в душі мають мати віру. Коли Параска повернулась з таборів, то по дорозі ніхто на неї не звертав увагу, нікому було сказати «Слава Ісусу Христу!», вона прийшла до криниці і напилась там води, думаючи, кому тепер одна потрібна. Ця вода повернула їй силу до життя», – розповіла Василина Харук.
Малювала навіть на старих пеленках
Параска Плитка-Горицвіт – рукописні книгиПараска Плитка-Горицвіт написала 46 великих рукописних книг по 500 сторінок кожна, а ще десятки маленьких книжечок. Її чудова каліграфія вражає. Жінка сама ілюструвала свої книжки, зшивала їх, скріплювала меблевими цвяшками, робила обкладинки з доступного матеріалу, чи то паперу, чи шкіри. Варила клей, а пресом для книг були відра з водою. Жінка не мала паперу, щоб малювати і на смітнику якось знайшла старі дитячі пелюшки. На цьому полотні і написала ікони… Фарби виготовляла сама, а вже згодом передавали студенти. Найчастіше їжею Параски були сухарі і трав’яні карпатські чаї.
Старший науковий працівник музею імені Івана Франка у Криворівні Микола Дзурак називає Плитку «Гомером Гуцульщини». Це народна художниця, письменниця, автор співанок, етнограф, упорядник словника гуцульської говірки, казкар, фотограф. У книзі-альбомі «Доля гуцулки» Параска Плитка-Горицвіт у малюнках і співанках показала щоденне життя горянки, і в смутку, і в радощах.
«Ненавидящих і обидящих нас, прости Господи»
За життя народної майстрині (а померла Плитка у 1998 році) не було видано жодної її книжки. І це уже в незалежній Україні! У Львові експонувались її малюнки та ікони. А цикл малюнків «Шевченко в Карпатах» зберігається у Канівському музеї. Є ще десятки робіт присвячених Іванові Франку та Лесі Українці, які були у Криворівні.
Малюнок Параски Плитки-Горицвіт
Лише два роки тому побачила світ одна з книг Плитки «Старовіцкі повісторькє», нині готується до друку друга книжка. Параска немов передбачила недбале ставлення до її творчості після смерті. Для книжок вона зробила спеціальні паперові футляри, щоб менше нищились рукописи, а ікони пороздавала людям. Останні роки свого життя Параска провела у страшних злиднях, згадують гуцули, у самотності та ще й почала втрачати зір.
На своєму покривалі до домовини за життя мисткиня написала: «Ненавидящих і обидящих нас, прости Господи». До слова, довший час до смерті в одній з кімнат стояла труна, запакована книгами, і хрест. Параска усе підготувала в останню путь. А після смерті її книжки кілька років зберігались у далекої родини, під лавою. Від сирості і недбальства чимало пропали.
Протягом п’яти років, відколи відкрили хату-музей тут не облаштували експозицію, малюнки художниці неналежно зберігаються. Зрештою, немає обліку залишеного творчого скарбу. Сільська громада не дає собі раду з утриманням музею, а обласна влада виявилась байдужою до безцінного спадку, залишеного самобутнім талантом. Адже окрім малюнків і власних співанок, прози і поезії, Плитка писала верлібри, казки і навіть фантастично-пригодницький роман «Індійські заграви», про пригоди гуцулів в Індії, а ще залишила щоденники.
Параска Плитка-ГорицвітПараска Плитка–Горицвіт свого слова дотримала
Микола Дзурак сподівається, що невдовзі сільська рада Криворівні візьме таки на баланс хату-музей, а Івано-Франківська облрада виділить гроші на утримання і облаштування музею.
«Плитка була замкнутою людиною, але, коли не прийду до неї, то завжди щось нового прочитає, покаже малюнки. Вона водила студентів у гори і київські спудеї подарували їй друкарську машинку. Це було в 70-х. Відтоді свої книги вже друкувала. За нею постійно стежили у радянський час. Вона усе опанувала власним розумом і талантом. Я шукав людей, щоб спонсорували видання книг Параски, її виставки робіт, але вірю, що музей запрацює належно», – говорить Микола Дзурак.
Параска Плитка-Горицвіт усе своє життя вивчала і досліджувала Гуцульщину. Вона залишила неоціненний скарб історії, культури, духовності. Жінка дала собі слово у таборах славити Мир Божий на землі і слова дотрималась. Її самобутній талант заслуговує на окреме наукове дослідження і популяризацію, але аж ніяк не на порох на книгах і малюнках, павутиння на стінах і забуття.
Параска Плитка-Горицвіт прожила самотньо у своїй хатині, яка нагадує радше казкову скриню, 44 роки. Щодня з вікон будинку і подвір’я вітали її неповторні краєвиди Карпат. Це і надихало жінку, з 4 класами освіти, на творчість. Щоби зберегти дві берізки біля хати, вона віддала свою землю, а сама жила як черниця. Хіба могли селяни зрозуміти Параску? Мабуть, тому й відійшла вона від активного життя громади і, як казала, «заховалась» у творчості серед незрадливої краси гір, лісів і Чорного Черемошу.
Василина Харук пригадує свою сусідку Параску Плитку-Горицвіт як людину, закохану у природу, яка зберігала і плекала гуцульські звичаї, обряди, говірку, бо знала, що це найбільше багатство народу.
«Після написаної кожної книжки Параска робила витинанки, це було, як вона казала, розрядка для душі. Вона дуже швидко то вирізала, кожна різна і на кожній є хрест. Це як люди, які не подібні один на одного, але в душі мають мати віру. Коли Параска повернулась з таборів, то по дорозі ніхто на неї не звертав увагу, нікому було сказати «Слава Ісусу Христу!», вона прийшла до криниці і напилась там води, думаючи, кому тепер одна потрібна. Ця вода повернула їй силу до життя», – розповіла Василина Харук.
Малювала навіть на старих пеленках
Старший науковий працівник музею імені Івана Франка у Криворівні Микола Дзурак називає Плитку «Гомером Гуцульщини». Це народна художниця, письменниця, автор співанок, етнограф, упорядник словника гуцульської говірки, казкар, фотограф. У книзі-альбомі «Доля гуцулки» Параска Плитка-Горицвіт у малюнках і співанках показала щоденне життя горянки, і в смутку, і в радощах.
«Ненавидящих і обидящих нас, прости Господи»
За життя народної майстрині (а померла Плитка у 1998 році) не було видано жодної її книжки. І це уже в незалежній Україні! У Львові експонувались її малюнки та ікони. А цикл малюнків «Шевченко в Карпатах» зберігається у Канівському музеї. Є ще десятки робіт присвячених Іванові Франку та Лесі Українці, які були у Криворівні.
Лише два роки тому побачила світ одна з книг Плитки «Старовіцкі повісторькє», нині готується до друку друга книжка. Параска немов передбачила недбале ставлення до її творчості після смерті. Для книжок вона зробила спеціальні паперові футляри, щоб менше нищились рукописи, а ікони пороздавала людям. Останні роки свого життя Параска провела у страшних злиднях, згадують гуцули, у самотності та ще й почала втрачати зір.
На своєму покривалі до домовини за життя мисткиня написала: «Ненавидящих і обидящих нас, прости Господи». До слова, довший час до смерті в одній з кімнат стояла труна, запакована книгами, і хрест. Параска усе підготувала в останню путь. А після смерті її книжки кілька років зберігались у далекої родини, під лавою. Від сирості і недбальства чимало пропали.
Протягом п’яти років, відколи відкрили хату-музей тут не облаштували експозицію, малюнки художниці неналежно зберігаються. Зрештою, немає обліку залишеного творчого скарбу. Сільська громада не дає собі раду з утриманням музею, а обласна влада виявилась байдужою до безцінного спадку, залишеного самобутнім талантом. Адже окрім малюнків і власних співанок, прози і поезії, Плитка писала верлібри, казки і навіть фантастично-пригодницький роман «Індійські заграви», про пригоди гуцулів в Індії, а ще залишила щоденники.
Микола Дзурак сподівається, що невдовзі сільська рада Криворівні візьме таки на баланс хату-музей, а Івано-Франківська облрада виділить гроші на утримання і облаштування музею.
«Плитка була замкнутою людиною, але, коли не прийду до неї, то завжди щось нового прочитає, покаже малюнки. Вона водила студентів у гори і київські спудеї подарували їй друкарську машинку. Це було в 70-х. Відтоді свої книги вже друкувала. За нею постійно стежили у радянський час. Вона усе опанувала власним розумом і талантом. Я шукав людей, щоб спонсорували видання книг Параски, її виставки робіт, але вірю, що музей запрацює належно», – говорить Микола Дзурак.
Параска Плитка-Горицвіт усе своє життя вивчала і досліджувала Гуцульщину. Вона залишила неоціненний скарб історії, культури, духовності. Жінка дала собі слово у таборах славити Мир Божий на землі і слова дотрималась. Її самобутній талант заслуговує на окреме наукове дослідження і популяризацію, але аж ніяк не на порох на книгах і малюнках, павутиння на стінах і забуття.
